- •1.Філософія як світогляд – поняття і структура.
- •2. Специфіка філософського світогляду
- •3.Предмет філософії. Суперечливий характер відношення філософії і науки.
- •4.Функції філософії: світоглядна, методологічна, гносеологічна, аксіологічна.
- •5.Cтруктура філософського знання
- •6. Методи філософії
- •7. Культурно-історичні передумови виникнення філософії
- •8.Мілетська філософія
- •9.Діалектична філософія Геракліта
- •10. Вчення піфагорійців про числа та душу
- •11.Вчення про буття в егейській школі філософії.
- •12.Філософські погляди софістів
- •13. Етичний раціоналізм Сократа
- •14.Філософія Аристотеля
- •15.Стоїцизм
- •16.Епікуреїзм
- •17.Античний скептицизм
- •18.Неоплатонізм
- •19. Філософське вчення Стародавньої Індії
- •20. Філософія стародавнього Китаю
- •21.Основоположні принципи філософії Середніх віків
- •22. Проблема співвідношення віри та розуму Середніх віків
- •23. Гуманістичний антропоцентризм філософії Відродження
- •24. Натурфілософія доби Відродження
- •25. Проблема науки і методів наукового пізнання філософії Нового часу. Емпіризм і раціоналізм
- •26. Філософський аналіз суспільства теорія суспільного договору в філософії Нового часу
- •27. Філософсько світоглядні ідеї доби Київської Русі
- •28. Філософія г. Сковороди
- •29. Філософіясерця Юркевича
- •30. Ноосферна концепція Вернадського
- •31. Філософія нац.. Ідеї Донцова, Липинського
- •32. Трансцендентальна філософія і. Канта
- •33. Філософія Фіхте
- •34. Філософія Шеллінга
- •1. Принцип тотожності свідомості і буття.
- •2. Принцип полярності.
- •3. Принцип історизму.
- •4. Принцип системності і єдності сил природи.
- •5. Органицизм.
- •35. Філософія Гегеля. Система та метод
- •36. Позитивізм, його історичні форми
- •37. Філософія життя (Ніцше, Шпенглер)
- •38. Екзистенціалізм
- •39. Феноменологічна філософія в хх ст.
- •40. Філософські аспекти психоаналізу
- •41. Проблема несвідомого в психоаналізі
- •42. Проблема буття і основні шляхи її вирішення
- •43. Поняття матерії, руху, простору і часу
- •44. Діалектика як філософська концепція розвитку
- •45. Закони діалектики
- •46. Пізнання як предмет філософського аналізу. Субʼєкт і обʼєкт пізнання
- •47. Форми чуттєвого і раціонального пізнання. Сенсуалізм і раціоналізм
- •48. Проблема істини та її критеріїв
- •49. Наука, закономірності її розвитку
- •50. Методологія наукового пізнання
- •51. Поняття про соціально-економічну формацію
- •52. Теорія постіндустріального та інформаційного суспільства
- •53.Поняття культури і цивілізації, проблема їх співвідношення.
- •54. Проблема соціального прогресу
- •55. Глобальні проблеми сучасності
- •56. Антропосоціогенез, його основні чинники
- •57. Цінності та їх роль в розвитку суспільства
- •58. Сутність і структура свідомості
- •1. Базовим і найбільш давнім рівнем свідомості є чуттєво-афективний пласт, до якого належать:
- •2. Ціннісно-вольовий рівень, до якого належать:
- •3. Абстрактно-логічне мислення. Це найважливіший пласт свідомості, який виступає в таких формах:
- •4. Необхідним компонентом свідомості можна вважати самосвідомість і рефлексію:
- •59. Свідомість і самосвідомість
- •60. Філософська концепція творчості
27. Філософсько світоглядні ідеї доби Київської Русі
Передумови
- процес християнізації Київської Русі (988)
-писемність. у зв’язку з введенням християнства, почався масовий переклад книг.( Іоана Дамаскіна «Джерело знань», збірки Аристотеля Платона Сократа Піфагора Епікура)
Ознаки:
- Синкретизм, тобто нерозчленованість. Річ у тім, що в культурі Давньої Русі не існувало ще розподілу між різними сферами духовної діяльності людини. Кожен твір тієї епохи для нас є водночас пам'яткою і історії, і літератури, і філософії.
- Різноманітність підходів до розв'язання тих чи інших проблем. Вона розвивається не як монолог, обмежений православною догмою, а як поліфонія (багатоголосся) різних позицій.
- Теїстичність, тобто розвиток під егідою церкви, церковного світогляду. Однак, будучи теїстичною, вона не була теологічною. Річ у тім, що древньоруські книжники здебільшого були не теологами, не релігійними проповідниками, а політиками. Їх непокоїли передусім соціально-політичні та етичні проблеми. Проте їх праці створювалися під великим впливом релігійної ідеології.
- Етизація. Це означає, що розгляд будь-яких проблем здійснювався книжниками з позиції етики: через конфлікт сил добра і зла.
- Історіофічність. Тобто центральною проблемою філософської думки Київської Русі була проблема вироблення уявлень про людську історію.
Насамперед давні русичі намагалися відповісти на питання: що таке філософія? Їх цікавив комплекс проблем, що стосувався світобудови. Вони прагнули з’ясувати глибинні джерела людської історії, знайти відповідь на питання: «Звідки пішла земля Руська?». Їх захоплювали загадки людського буття. Напружений пошук відповідей на ці та подібні ним питання становив зміст філософської думки Київської Русі.
Отже, можна стверджувати, що вже в епоху розвитку Київської Русі були закладені підвалини філософського мислення, сформульовані основні поняття та категорії, засвоєні і творчо пристосовані до руської дійсності елементи візантійської, а через неї грецької та східної філософської культури.
28. Філософія г. Сковороди
Основне спрямування його праці зводиться до дослідження людини, її існування. Науку про людину та її щастя Сковорода вважав найважливішою з усіх наук. Не втративши авторитету проповідника та вчителя, Сковорода, прагнучи навчити як власним прикладом, так і словом, закликав почати філософське освоєння світу з простого: пізнати віру та любов у всій їхній повноті, бо це і є пізнання людини.
Поділяючи світ надвоє – на істинне та тлінне, віддаючи перевагу Вічності, Богу. Людина без віри може піднятись до найвищих вершин. Але прозрівши, здобувши віру, вона опиняється перед усвідомленням їх мізерності. Там, де кінчаються межі розуму, починається віра. Людське щастя втілюється не тільки в духовних шуканнях, не тільки у сердечній радості, а й у праці, у втіленні спорідненості праці. Сковорода вказує, що здібності дає людині Бог, що царство Боже всередині людини. Прислухаючись до цього внутрішнього голосу, людина має обрати собі заняття не тільки не шкідливе для суспільства, а й таке, яке приносить їй внутрішнє задоволення і душевний спокій.
Всі заняття добрі лише тоді, коли виконуються у відповідності з внутрішньою схильністю. Таким чином, філософ наполягає на тому, що життя людини має бути радісним, і зробити його таким може тільки вона сама. Г.Сковорода мислить щастя досяжним для всіх. Для того, щоб його пізнати, зовсім не обов'язково осягнути складну філософську матерію чи прилучитися до кола вибраних. Щастя є простим і за змістом, і за формою.
На підставі такого розуміння щастя Г.Сковорода проповідував простоту життя, бідність (але це не був аскетизм, а так би мовити розумна достатність), вдоволення, яке випливає із спілкування людини з природою. Особливістю філософії Сковороди є поділ світу на два начала: вічне та тлінне. Переважного значення філософ надає Вічному, нетлінному началу.