- •1.Філософія як світогляд – поняття і структура.
- •2. Специфіка філософського світогляду
- •3.Предмет філософії. Суперечливий характер відношення філософії і науки.
- •4.Функції філософії: світоглядна, методологічна, гносеологічна, аксіологічна.
- •5.Cтруктура філософського знання
- •6. Методи філософії
- •7. Культурно-історичні передумови виникнення філософії
- •8.Мілетська філософія
- •9.Діалектична філософія Геракліта
- •10. Вчення піфагорійців про числа та душу
- •11.Вчення про буття в егейській школі філософії.
- •12.Філософські погляди софістів
- •13. Етичний раціоналізм Сократа
- •14.Філософія Аристотеля
- •15.Стоїцизм
- •16.Епікуреїзм
- •17.Античний скептицизм
- •18.Неоплатонізм
- •19. Філософське вчення Стародавньої Індії
- •20. Філософія стародавнього Китаю
- •21.Основоположні принципи філософії Середніх віків
- •22. Проблема співвідношення віри та розуму Середніх віків
- •23. Гуманістичний антропоцентризм філософії Відродження
- •24. Натурфілософія доби Відродження
- •25. Проблема науки і методів наукового пізнання філософії Нового часу. Емпіризм і раціоналізм
- •26. Філософський аналіз суспільства теорія суспільного договору в філософії Нового часу
- •27. Філософсько світоглядні ідеї доби Київської Русі
- •28. Філософія г. Сковороди
- •29. Філософіясерця Юркевича
- •30. Ноосферна концепція Вернадського
- •31. Філософія нац.. Ідеї Донцова, Липинського
- •32. Трансцендентальна філософія і. Канта
- •33. Філософія Фіхте
- •34. Філософія Шеллінга
- •1. Принцип тотожності свідомості і буття.
- •2. Принцип полярності.
- •3. Принцип історизму.
- •4. Принцип системності і єдності сил природи.
- •5. Органицизм.
- •35. Філософія Гегеля. Система та метод
- •36. Позитивізм, його історичні форми
- •37. Філософія життя (Ніцше, Шпенглер)
- •38. Екзистенціалізм
- •39. Феноменологічна філософія в хх ст.
- •40. Філософські аспекти психоаналізу
- •41. Проблема несвідомого в психоаналізі
- •42. Проблема буття і основні шляхи її вирішення
- •43. Поняття матерії, руху, простору і часу
- •44. Діалектика як філософська концепція розвитку
- •45. Закони діалектики
- •46. Пізнання як предмет філософського аналізу. Субʼєкт і обʼєкт пізнання
- •47. Форми чуттєвого і раціонального пізнання. Сенсуалізм і раціоналізм
- •48. Проблема істини та її критеріїв
- •49. Наука, закономірності її розвитку
- •50. Методологія наукового пізнання
- •51. Поняття про соціально-економічну формацію
- •52. Теорія постіндустріального та інформаційного суспільства
- •53.Поняття культури і цивілізації, проблема їх співвідношення.
- •54. Проблема соціального прогресу
- •55. Глобальні проблеми сучасності
- •56. Антропосоціогенез, його основні чинники
- •57. Цінності та їх роль в розвитку суспільства
- •58. Сутність і структура свідомості
- •1. Базовим і найбільш давнім рівнем свідомості є чуттєво-афективний пласт, до якого належать:
- •2. Ціннісно-вольовий рівень, до якого належать:
- •3. Абстрактно-логічне мислення. Це найважливіший пласт свідомості, який виступає в таких формах:
- •4. Необхідним компонентом свідомості можна вважати самосвідомість і рефлексію:
- •59. Свідомість і самосвідомість
- •60. Філософська концепція творчості
3. Принцип історизму.
Природа має історію, вона повинна мислитися що знаходиться в процесі нескінченної еволюції. Історичне розуміння природи виражено німецьким мислителем образно в наступних словах: "Кожен мінерал - фрагмент літопису Землі. Але що таке Земля? Її історія вплетена в історію всієї природи; і єдиний ланцюг тягнеться від скам'янілості через всю неорганічну і органічну природу аж до історії універсуму.
4. Принцип системності і єдності сил природи.
Філософія природи, за визначенням, виступає як вид систематизує знання про природу. Шеллінг не просто філософствує на тему природи, а будує її філософську систему. З системного підходу до розуміння природи випливає принцип взаємозв'язку і єдності всіх її сил, керуючись яким він висловив також загальну ідею закону збереження і перетворення енергії, відкритого в середині XIX ст. Р. Майєром і Дж. Джоулем.
5. Органицизм.
Для Шеллінга природа є живе розвивається ціле, загальний цілісний живий організм. Життєвість природи він бачить у її продуктивності, дієвості. Він розглядав природу як художній твір, а універсум - як "абсолютне витвір мистецтва". Таке уявлення підносить не тільки природу, а й людину.
35. Філософія Гегеля. Система та метод
Філософія Гегеля - це гостре протиріччя між системою об'єктивного ідеалізму і діалектичним методом. Якщо метод гегелівської філософії ґрунтується на геніальній думці про розвиток через протиріччя, перерви неперервностей, заперечення старого новим і таке ін., то система вимагала завершеності, "добудованності до верху", закінченості.
Гегель, вибудовуючи свою філософську систему, виходить із того, що єдиною дійсною реальністю є абсолютна ідея, результатом дії і творчості якої є світ, розмаїття світу. Абсолютна ідея постійно змінюється, розвивається, існує вічно й незалежно від людини, суспільства і природи. У своєму розвитку вона проходить три етапи (ступеня). На першому етапі (Гегель розглядає його у малій і великій "Логіці") абсолютна ідея розвивається у сфері чистої думки, поза простором і часом, накопичуючи свій духовний потенціал.
Еволюціонуючи через ряд ступенів, абсолютна ідея, логічно заперечуючи себе, переходить у свою протилежність - природу (матеріальний світ). "Інобуття" абсолютної ідеї розглядається ним туманно, має надуманий характер, про що свідчить "Філософія природи". І третій етап розглядається Гегелем у "Філософії духу", де абсолютна ідея завершує свій розвиток, досягаючи співпадання світового розуму із створеними ним природою і суспільством.
Гегель принципово по-іншому, на відміну від своїх попередників, вирішує цю проблему, показуючи, що походження багатоманіття світу із єдиного начала може бути предметом лише раціонального пізнання, інструментом якого є логічне мислення, а основною формою -поняття. Раціональне пізнання він розглядає як особливий вид, в основі якого лежить діалектична логіка, а рушійною силою є суперечність.
36. Позитивізм, його історичні форми
З кінця ХІХ століття впливовим став позитивістський напрям з його установкою на точне знання. Водночас у ньому були чітко виражені й суб’єктивно-ідеалістична та агностична тенденції. У своєму історичному розвитку позитивізм пройшов кілька етапів.
Перша його форма виникла ще в 30-40 –х роках ХІХ століття. ЇЇ засновниками були філософ О.Конт (1798-1857), який і запровадив термін «позитивізм», а також англійці – Г.Спенсер (1820-1903), Дж.Ст.Мілль(1806-1873) та інші. Базою для цього напряму були успіхи емпіричних наук, які ґрунтувалися на даних спостережень та експериментів дослідників. У світоглядному плані позитивізм був негативною реакцією на натурфілософські вчення; у плані соціальному він виражав типову для буржуазного суспільства установку на використання даних науки, практичне оволодіння природою, коли загально світоглядні питання взагалі перестають бути предметом інтересу дослідника.
Друга історична форма позитивізму – це махізм, засновником якого були австрійський фізик і філософ Е.Мах (1838-1916) та швейцарський філософ Р.Авенаріус (1843-1896).
Одне з центральних понять махізму – „досвід”, який, за Махом, є сукупність вихідних чуттєвих даних, „елементів”, нібито нейтральних по відношенню до фізичного і психічного. Філософ стверджував, що поняття фізики, якими б абстрактними вони не були, завжди можно простежити до чуттєвих елементів, з яких вони побудовані. Саме пізнання Мах розглядав як процес прогресивної адаптації людини до середовища.
Третя форма позитивізму – неопозитивізм, який має два різновиди: логічний позитивізм і семантичний. Предметом філософії, на думку логічних позитивістів, повинна бути логіка науки, логіка мови, логічний аналіз речень, логічний синтаксис мови. Другий період логічного позитивізму – це розвиток семантики. Цей напрям визначає мові головну роль в усіх сферах діяльності. Всі соціальні колізії обумовлені недосконалістю мови та людського спілкування. Представники: Б. Рассел, А. Тарський, К. Поппер, Л. Вітченштейн та ін.