- •1.Філософія як світогляд – поняття і структура.
- •2. Специфіка філософського світогляду
- •3.Предмет філософії. Суперечливий характер відношення філософії і науки.
- •4.Функції філософії: світоглядна, методологічна, гносеологічна, аксіологічна.
- •5.Cтруктура філософського знання
- •6. Методи філософії
- •7. Культурно-історичні передумови виникнення філософії
- •8.Мілетська філософія
- •9.Діалектична філософія Геракліта
- •10. Вчення піфагорійців про числа та душу
- •11.Вчення про буття в егейській школі філософії.
- •12.Філософські погляди софістів
- •13. Етичний раціоналізм Сократа
- •14.Філософія Аристотеля
- •15.Стоїцизм
- •16.Епікуреїзм
- •17.Античний скептицизм
- •18.Неоплатонізм
- •19. Філософське вчення Стародавньої Індії
- •20. Філософія стародавнього Китаю
- •21.Основоположні принципи філософії Середніх віків
- •22. Проблема співвідношення віри та розуму Середніх віків
- •23. Гуманістичний антропоцентризм філософії Відродження
- •24. Натурфілософія доби Відродження
- •25. Проблема науки і методів наукового пізнання філософії Нового часу. Емпіризм і раціоналізм
- •26. Філософський аналіз суспільства теорія суспільного договору в філософії Нового часу
- •27. Філософсько світоглядні ідеї доби Київської Русі
- •28. Філософія г. Сковороди
- •29. Філософіясерця Юркевича
- •30. Ноосферна концепція Вернадського
- •31. Філософія нац.. Ідеї Донцова, Липинського
- •32. Трансцендентальна філософія і. Канта
- •33. Філософія Фіхте
- •34. Філософія Шеллінга
- •1. Принцип тотожності свідомості і буття.
- •2. Принцип полярності.
- •3. Принцип історизму.
- •4. Принцип системності і єдності сил природи.
- •5. Органицизм.
- •35. Філософія Гегеля. Система та метод
- •36. Позитивізм, його історичні форми
- •37. Філософія життя (Ніцше, Шпенглер)
- •38. Екзистенціалізм
- •39. Феноменологічна філософія в хх ст.
- •40. Філософські аспекти психоаналізу
- •41. Проблема несвідомого в психоаналізі
- •42. Проблема буття і основні шляхи її вирішення
- •43. Поняття матерії, руху, простору і часу
- •44. Діалектика як філософська концепція розвитку
- •45. Закони діалектики
- •46. Пізнання як предмет філософського аналізу. Субʼєкт і обʼєкт пізнання
- •47. Форми чуттєвого і раціонального пізнання. Сенсуалізм і раціоналізм
- •48. Проблема істини та її критеріїв
- •49. Наука, закономірності її розвитку
- •50. Методологія наукового пізнання
- •51. Поняття про соціально-економічну формацію
- •52. Теорія постіндустріального та інформаційного суспільства
- •53.Поняття культури і цивілізації, проблема їх співвідношення.
- •54. Проблема соціального прогресу
- •55. Глобальні проблеми сучасності
- •56. Антропосоціогенез, його основні чинники
- •57. Цінності та їх роль в розвитку суспільства
- •58. Сутність і структура свідомості
- •1. Базовим і найбільш давнім рівнем свідомості є чуттєво-афективний пласт, до якого належать:
- •2. Ціннісно-вольовий рівень, до якого належать:
- •3. Абстрактно-логічне мислення. Це найважливіший пласт свідомості, який виступає в таких формах:
- •4. Необхідним компонентом свідомості можна вважати самосвідомість і рефлексію:
- •59. Свідомість і самосвідомість
- •60. Філософська концепція творчості
31. Філософія нац.. Ідеї Донцова, Липинського
Концепція націоналізму Донцова включає ідею панівної нації, нації, що покликана панувати над іншими націями, расами і народами. Ця ідея не є випадковою в його світогляді. Вона іманентно присутня в доктрині Донцова, е невід'ємною її складовою. Політична філософія Донцова грунтується на двох основоположних принципах - принципові "інтегрального націоналізму" та принципі національної еліти. Нація, національна ідея, українська національна ідея були об'єктом розгляду Донцова в багатьох його творах.
Самі по собі ці ідеї були і лишаються актуальними. Тому позитивним моментом політичної філософії Донцова е постановка цих проблем. Проте тлумачення їх нерідко викликає заперечення. З його тези про антагоністичну боротьбу між націями, в якій одержують перемогу сильніші і панують над слабкішими, випливали далеко не прогресивні політичні висновки.
1. Вимога «зміцнювати волю нації до життя, до влади, до експансії» як основної засади національної ідеології.
2. Стремління до боротьби та свідомість її конечності.
3. Піднесення «загального» над «поодиноким» (загальної ідеї нації над індивідуальними устремліннями, буденними потребами).
4. Нетолерантність і фанатизм, максимум етичного напруження на шляху реалізації національної ідеї.
5. Самовизначитися зможе лише та нація, геній якої здатний це здійснити, скориставшись правом сильнішого через насильство.
6. Трактування справи провідної верстви національної еліти - «активної, відважної, спрагненої влади меншості» як «найважливішого чинника історії».
7. Дбаючи про перемогу, «українство мусить усвідомити, що його ідея повинна бути всеохопною». Вона повинна ґрунтуватися не на частковому, а повному запереченні чужої.
8. Боротьба за існування є законом життя, всесвітньої правди немає.
Стрижнем теоретичних пошуків В. Липинського є проблема держави і влади. На його думку, розвиток, здатність до життя і відмирання кожної держави залежать від форми її організації, устрою, що, в свою чергу, визначається рівнем взаємовідносин між «провідною верствою» і «народом».
Липинський виокремив три основні, цілком рівнорядні, почасові типи державного устрою (що і є, за словами І. Лисяка-Рудницького, його найоригінальнішим внеском у філософсько-соціологічну науку): «класократія», «демократія» й «охлократія», зміст яких не завжди збігається із загальноприйнятою термінологією. Особисто він схилявся до «класократії», розуміючи під поняттям «клас» всіх, об'єднаних спільною суспільною функцією, без уваги на ієрархічний щабель, який вони займають. Розуміння нації в Липинського своєрідне. Він ставить знак рівності між державою і національною приналежністю, тобто його національне мислення підноситься до висот європейської політичної думки кінця XX ст.
32. Трансцендентальна філософія і. Канта
І.Кант послідовно й продумано для свого часу піддав критиці онтологічне обґрунтування теорії пізнання, розглянувши його як діяльність, що здійснюється за власними законами. Суб'єкт пізнання тлумачився ним як активний, дієвий, що визначає спосіб пізнання і контролює предмет знання. Такий підхід дав змогу І. Канту розкрити джерела заблуджень та вирішити питання, що являє собою істинне знання і що є істина.
Згідно з Кантом трансцендентальна філософія мала дати відповідь на проблеми абстрагування, конструювання ідеального об'єкта, досягнення об'єктивності наукового знання. Обґрунтування мислительної діяльності, як аналогу дійсності (природи), дає змогу зрозуміти: як наше знання про об'єкт узгоджується з об'єктом. Якою має бути діяльність суб'єкта (характер, здібності того, хто пізнає), аби предмет пізнання узгоджувався з нашим знанням про нього.
Виявляючи відмінності суб'єктивних і об'єктивних елементів знання, Кант розрізняв у суб'єкті два рівні (ступені) - емпіричний (індивідуально-психологічні особливості людини) і трансцендентальний - всезагальні означення, що визначають належність до людини як такої. Структура трансцендентального суб'єкта є над індивідуальним началом у людині і, згідно з Кантом, обумовлює об'єктивність знання. Для нього діяльність суб'єкта виступає основою (причина), а предмет дослідження - наслідком.
Кант змінює традиційне уявлення про співвідношення емпіричного (чуттєвого) і раціонального (теоретичного) у пізнанні. Мислитель стверджує, що чуттєвість і розсудок принципово відмінні, являють два стовбури (ступені, рівні) в людському знанні. Звідси наукове знання мислиться як синтез чуттєвості й розсудку, а відтак, стверджує Кант, відчуття без понять сліпі, а поняття без чуттів - пусті. Таким чином, обґрунтування необхідності всезагального (апріорного) знання зміщується в бік синтезу. Як можливі синтетичні і, водночас, до-досвідні (апріорні) судження? Як отримати синтетичні поняття, що не виводяться одне з одного логічно і щоб цей зв'язок мав всезагальний та необхідний характер.