Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
History_Repack_by_Nazar.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
24.12.2018
Размер:
418.82 Кб
Скачать

2. Україна в боротьбі за збереження державної незалежності. Гетьман п. Скоропадский.

Скоропадський Павло Петрович (1873-1945). Його предки походили з давнього козацького роду. П. Скоропадський спирався на консервативні політичні кола (Українська демократична хліборобська партія), великих землевласників (Союз земельних власників), військових (Українська Народна Громада) й окупаційні австро-німецькі війська.Політика державної розбудови почалася зі зміни назви держави: УНР було перейменовано на Українську Державу. Міністрів було звільнено. Центральну Раду розпущено. Гетьманові належала законодавча (видавав закони-універсали) й виконавча (формував і контролював уряд - Раду міністрів) влада, він же призначав Генерального суддю. Було організовано гетьманську варту (поліцію). Гетьманському урядові на якийсь час удалося відновити свободу торгівлі й підприємницької ініціативи. Було відновлено роботу залізниць. Найбільш вдалою та послідовною була політика в сфері культури. Було прийнято закон про обов'язкове вивчення української мови, історії та географії України. Почався процес масового відкриття українських шкіл. Зовнішня політика була спрямована на підтримку дипломатичних відносин із Німеччиною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Туреччиною, Польщею, Фінляндією, а восени 1918 р.- з Великою Британією та Францією. Однак вирішити бессарабське і кримське питання не вдалося, а Підляшшя та Холмщина продовжували входити до складу Польщі. В умовах державно-політичної кризи 14 листопада 1918 р. гетьман проголосив федерацію з не більшовицькою Росією, що остаточно скомпрометувало його уряд.

3.Формування багатопартійності в Україні. Народний Рух України.

Новітня історія багатопартійності в Україні вже пройшла у своєму розвиткові кілька етапів, під час яких розгорталися та набували динаміки певні суспільно-політичні процеси та тенденції: I етап — «зародження багатопартійності» (середина 1988 — березень 1990 p.): виникнення неформальних організацій, утворення легальної організованої опозиції; активізація діяльності Української Гельсінської спілки, вихід на політичну арену Народного руху України; II етап — «вихід багатопартійності на державний рівень» (травень 1990 — серпень 1991 p.): поява парламентської опозиції; збільшення кількості політичних партій (від 1989 р. до серпня 1991 р. утворилося понад 20 політичних партій та об'єднань). III етап — «становлення багатопартійності» (з серпня 1991 p.): розширення спектра багатопартійності (нині нараховується понад 100 політичних партій); посилення розколів та дроблення політичних сил; активізація процесу створення місцевих партійних відділень та осередків; зміцнення зв'язків партій з впливовими бізнесовими та юридичними колами; Парламентські вибори 1998 р. показали слабкість центристських сил — лише чотири центристських партії (Партія зелених України, Народно-демократична партія, Всеукраїнське об'єднання «Громада» та Соціал-демократична партія України (об'єднана) — зуміли подолати 4%-ний бар'єр і потрапити до Верховної Ради. Наприкінці 90-х років багатопартійність була значною мірою формальною. Слабкість вітчизняних партій пояснюється недостатньою структурованістю українського суспільства; низьким рівнем політичної культури населення; штучністю створення багатьох партій; програмною непослідовністю та суперечливістю проголошених гасел, які часто не відповідають реальній політичній діяльності; амбіціями та протистоянням деяких політичних лідерів тощо.

Білет №16

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]