1.Становлення Давньоруської держави (кінець іх-кінець х ст.)

Становлення держави відбувалось навколо Києва. Характерними рисами цього етапу історії Київської Русі були: вихід Давньоруської держави на міжнародну арену; її перші спроби вписатися в геополітичний простір; розширення території країни; вияв активності державної еліти (князь і дружина) головним чином у військовій сфері, яка давала їй землі, багатства, ринки збуту, владу;

Оле г– об'єднав два державотворчі центри у Східній Європі: У 882 р. Олег організовує похід на Київ. Підступно вбивши київського князя Аскольда, він захопив владу в місті. Після смерті Олега на чолі став Ігор його внутрішня і зовнішня політика була гіршою ніж у Олега. Загинув при збиранні данини з підвладних племен.Післякнягиня Ольга. Провела деякі реформи, суть і зміст яких полягали в регламентації повинностей залежного населення; унормуванні процесу збирання данини); У 964 р. вся повнота влади на Русі зосередилася в руках Святослава. Постійні походи і. Для зміцнення влади династії Святослав 969 р. розділив князівства між своїми синами. Боротьбу за владу вийграв Володимир, який здійснює ряд реформ, та в 988р впроваджує християнство. За його правління держава досягла значного політичного, економічного та культурного розвитку.

2. Столипінська реформа в Україні 1907-1910 рр.

Після поразки революції у країні настав період політичної реакції, яка, ім’ям голови царського уряду, дістала назву столипінської. ІІ Дума розпускалась, вводився в дію новий виборчий закон, за яким 80 % населення позбавлялося виборчих прав

Значно посилилися репресії: у більшості губерній України діяв воєнний стан, лютували каральні загони. 1909 р. у тюрмах країни перебувало 170 тис. революціонерів. Фактично розгромлені були профспілки та інші громадські організації. Якщо 1905 р. нараховувалось 245 тис. членів профспілок, то 1909 р. залишилось лише 13 тис.

Прагнучи не допустити нової революції і зміцнити свою соціальну опору, царський уряд на чолі з П.А. Столипіним вирішив здійснити реформи, які торкались, перш за все, аграрного сектору.

Основні заходи аграрної реформи:

1) дозвіл виходу з общини і закріплення землі у приватну власність, тобто розмивання общинного землеволодіння;

2) створення хуторського та відрубного господарства;

3) надання кредитної допомоги селянам через Селянський поземельний банк;

4) проведення переселення селян з європейської частини держави, де землі не вистачало, у Сибір, на Далекий Схід, у Середню Азію.

Столипін прагнув еволюційним шляхом досягти соціально-економічного прогресу при збереженні царської монархії, влади і привілеїв багатих верств населення (у першу чергу поміщиків та буржуазії), а також заможного селянства.

3. Наростання кризових явищ в соціально-економічному розвитку України в іі половині 60-х-і половині 80-х років.

Ситуація склалась невтішна: виконання семирічного плану було зірвано, темпи приросту промислової продукції постійно знижувалися. Структура виробництва виявилась найгіршою і найвідсталішою серед промислово розвинених країн. Рівень життя населення почав погіршуватися. Дедалі більше коштів за рахунок села та соціальної сфери перекачувалось у важку та оборонну промисловість. Наприкінці 1965 р. під керівництвом О. Косигіна почалась економічна реформа. Реформа спрямовувалася на поліпшення планування й посилення економічних стимулів у діяльності підприємств. Було скасовано раднаргоспи, натомість створено понад 40 загальносоюзних міністерств і відомств Здійснення деяких державних заходів в сільському господарстві сприяло розв’язанню лише окремих проблем: було підвищено закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, водночас знижувалися ціни на сільгосптехніку; збільшились капіталовкладення в аграрний сектор; у колгоспах оплату за трудоднями було замінено місячною заробітною платою. І все ж нова політика щодо села виявилася неефективною. У 70-ті роки сільське господарство серйозно відставало за рівнем технічного оснащення. Нераціонально використовувався головний засіб виробництва – земля. Залишалися невирішеними питання соціального розвитку села, його газифікації, теплофікації, водопостачання тощо. 7 жовтня 1977 р. було прийнято нову Конституцію СРСР, а 20 квітня 1978 р. – новий Основний Закон УРСР. Зафіксовані в цих документах декларативні положення значною мірою розбігалися з реальним життям. На початку 80-х років сільське господарство опинилося в критичному стані. Чисельність населення України в 1960 р. становила 42,5 млн осіб, в 1985 р. – 50,8 млн осіб. А от чисельність міських жителів збільшилась з 19,9 млн осіб у 1960 р. до 33,2 млн осіб у 1985 p., відповідно за цей період сільське населення зменшилося з 22,6 млн до 17,6 млн осіб. У національних відносинах пропагувалося злиття націй. Здійснювалась політика русифікації. Таким чином, у 60 – першій половині 80-х років суспільно-політичне життя України розвивалося вкрай суперечливо. В українській літературі тих років провідними були теми Жовтневої революції і Великої Вітчизняної війни.

Білет №12

Київська держава за правління Ярослава Мудрого та Володимира Мономаха.

У роки правління Ярослава Мудрого (1019-1054р.р.) Київська Русь досягла вершини свого розквіту. З ім'ям Ярослава пов'язаний розквіт давньоруської культури, писемності й наукових знань, створення першого літописного зводу 1037-1039 рр. та першого писаного зводу законів - "Руської правди". У роки правління Ярослава Мудрого Київська Русь досягла вершини свого розквіту. Це знайшло вияв у її широких і різноманітних дипломатичних зв'язках. Широкі і різноманітні дипломатичні зв'язки. Могутність і високий міжнародний авторитет Київської Русі спонукував королівські роди багатьох країн світу прагнули поріднитися з Ярославом Мудрим. За Ярослава Володимировича Київська Русь сягнула зеніту свого розквіту й могутності, стала в ряд з головними країнами середньовічного світу: Візантією та Германською імперією. Та його сини не змогли підтримати державу на тому рівні, на який вона піднеслася за їхніх діда й батька. Нині відомо понад 100 списків "Руської правди". Руська правда" загалом увічнювала феодальну нерівність, усебічно захищала інтереси і власність феодалів, створювала умови для закабалення феодально залежного населення. Основним об'єктом захисту стало життя, тілесна недоторканість.Однак, законодавець певною мірою дбав і про права "низів", зокрема,захищав від господарської сваволі закупів, не допускав протиправного обернення їх на холопів тощо. "Руська правда" не передбачала застосування смертної кари, відрубування рук, ніг чи інших аналогічних покарань. А кровна помста хоча й допускалася за часів Ярослава Мудрого, вже його синами була категорично заборонена. Замість неї вводилася грошова компенсація. "Руська правда" відіграла важливу роль у соціально-економічному розвиткові суспільства, поступі державності і складанні державного управління. Володимир Мономах (онук Ярослава Мудрого) під час київського правління (1113-1125рр.) востаннє об'єднав під своєю владою більшу частину Русі - землі Київську, Переяславську, Смоленську, Волинську, припинено князівські усобиці. Верховну владу київського князя визнавали навіть чернігівські та галицькі князі. Після його смерті Київська Русь остаточно розпадається.Успіхи політики Володимира Мономаха позитивно вплинули на внутрішній розвиток Русі. Пожвавилися існуючі та виникли нові господарські зв'язки. Величними будовами прикрасилися міста. Під Києвом споруджено дерев'яний міст через Дніпро. Володимир написав видатний літературний твір "Поучення дітям".Вже у XII ст. на теренах Русі з'являються окремі самостійні князівства і землі: Галицьке, Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Полоцьке-Мінське, Ростово-Суздальське, Смоленське, Тмутараканське, Турове-Пінське, Чернігово-Сіверське князівства та Новгородська і Псковська землі. Характерною рисою роздрібненості був її прогресуючий характер. Так, якщо у XII ст. утворилось 12 князівств, то їх кількість на початку XIII ст. досягла 50, а у XIV ст. - 250