6. Поняття науки

Наукове пізнання пов’язане з функціонуванням особливого соціального інституту – науки. Наука – це не тільки система знань, а й діяльність, підкорена виробництву знань. Наука є система понять про дійсність і має на меті дослідження на основі певних методів пізнання об’єктивних законів розвитку природи, суспіль-ства і мислення, для передбачення і перетворення дійсності в інтересах суспільства, людини. Наука – це одночасно і система знань, і їх духовне виробництво, і практична діяльність на їх основі. Наука є складовою частиною культури людства, її питома вага постійно зростає.

Наука виконує такі основні функції:

• пізнавальну

• культурно-світоглядну

• функцію безпосередньої продуктивної сили

• прогностичну

• функцію духовного перевторення світу.

Наука має справу з особливим набором об’єктів реальності, які не можна звести до об’єктів пов-сікденного досвіду. Для опису цих об’єктів н. виробила спеціальну мову, а для безпосереднього впливу – створила систему спеціальних знарядь (інструменти виміру, різні прилади тощо).

Наука формує специфічні способи обгрунтування істинності знань: експериментальний контроль за одержанням знань, виведення одних знань в інших, правильність яких вже доведена.

За предметом дослідження науки поділяються на:

• природничо-технічні (вивчають закони природи і способи їхнього освоєння);

• суспільні ( об’єктом тут виступають різні суспільні явища та їхні закони);

• гуманітарні (визначають саму людину, як соціальну особистість).

Предмет науки впливає на її методи, способи дослідження об’єкта. Так, в природних науках одним із головних способів дослідження є експеримент, а в суспільних – статистика.

В науці розрізняють емпірічний та теоретичний рівень.

У міру розвитку науки постійно розширюються можливості пізнання дійсності. Тобто, чим вищий рівень розвитку науки, тим ширші можливості для подальшого пізнання дійсності.

9. Мілетська школа.

Мілетська школа. Засновниками філософії Стародавньої Греції вважають мілетських мислителів, Фалеса, Анаксімандра, Анаксімена та їх учнів, які жили й працювали в VI ст. до н.е. Те, що грецька філософія виникла саме в Іонії не випадково. Мілет (західне узбережжя Малої Азії) відносився до сфери відомої кріто-мікенської культури. До того ж він перебував у тісних зв'язках з давніми східними цивілізаціями. Інтенсивна колонізаційна практика й торговельно-ремісницький розвиток були причиною раннього пробудження інтересу до астрономії, географії, математики, метеорології тощо. Представники мілетської школи були видатними природодослідниками й натурфілософами, які включали природничі теми в широкий космографічний і космогонічний контекст.

8. Функції філософії

Формування філософією най загальніших ідей, уявлень про природу, про форми людської діяльності. У філософії вони одержали назву універсалій. Важливе місце серед них посідають категорії, які відображають найзагальніші зв'язки, відношення між речами, явищами. Ні в науці, ні в повсякденному житті обійтись без них неможливо. Тому всі разом вони становлять основу людського інтелекту;

Основні функції філософії:

• світоглядна;

• іносеологічна;

• методологічна;

• логічна;

• критична;

• практично-перетворювальна та ін.

Ф. сприяє розвитку самосвідомості людини, розумінню місця і ролі наукових відкриттів у системі загального розвитку людської к-ри, дає тим самим масштаб для їх оцінки та зв’язку окремих ланок знання в єдності світогляду.

світоглядна: формує загальну систему розуміння природи, людини, суспільства в їх сутнісних характеристиках

онтологічна: вирішує проблему, яким є світ сам по собі, безвідносно до людини, людських форм пізнання, в яких він (світ) дається людині, якою є його природа, сутність, структура.

праксеологічна: досліджує активне, дійове, практичне ставлення людини до світу, можливості, способи й межі її діяльності

гносеологічна (логіко-гносеологічну): досліджує процес закономірності пізнання світу людиною

методологічна: відіграє роль загального методу, цілісної сукупності орієнтирів як практично-перетворюючої, так і пізнавальної діяльності.

ідеологічна: показує, що філософські вчення й напрями виражають не тільки "чисте прагнення до істини", а й інтереси та позиції певних суспільних сил, спільнот (націй, класів тощо).

виховна: показує, що опанування філософськими знаннями, філософським мисленням сприяє формуванню в людини потреб і прагнень до розумного осягнення світу й самої себе.

аксіологічна: вказує на місце цінностей в житті, на структуру ціннісного світу