13.Філософські погляди Емпедокла

Першопричинами світу в Емпедокла виступають усі чотири традиційні стихії, які він називає «корінням речей». Все, що є в світі, - це те чи інше з'єднання різних доз «коренів». Усі «корені речей», навіть вогонь, — пасив­ні. Тому всі процеси у світі Емпедокл пояснює боротьбою двох антагоніс­тичних начал Вони не фізичні, а психічні. По-перше, це любов як космічна сила, і по-друге, — ненависть, гнів. Любов — космічна причина єдності та добра. Ненависть - причина різнорідності та зла. Любов з'єднує різнорідне і розділяє однорідне. Ненависть розділяє різнорідне і з'єднує однорідне. У своїй боротьбі любов і ненависть по черзі отримують перемогу. Виходячи з цього, Емпедокл уявляє собі світ, що вічно повторюється Світ незмін­ний у своїх «коренях» і в межах «кругів часу», але мінливий на рівні ре­чей, всередині «кругів часу».

Емпедокл обґрунтовує вічність «коренів»: вони не гинуть, тому що було б незрозуміло, чому вони існують. Крім того, для їх загибелі у світі немає вільного місця, тобто порожнечі, наявність якої філософ заперечує. У разі загибелі «коренів» світ не міг би виникнути. Поглядам Емпедокла прита­манний стихійнонатурфілосо- фський характер, хоч він і розділяє орфікопіфагорійське вчення про переселення душ.

16. Філософія софістів

Софісти. Поняття "софіст" багатозначне. Погляди софістів не відзначалися єдністю навіть з основних філософських проблем. Об'єднував їх перш за все метод філософствування та ще професія (софісти були першими платними вчителями). Скептицизм — філософський напрям, заснований Пірроном (кінець VI ст. до н.е.)- Виходячи з вчення Демокріта про недостовірність чуттєвого знання, зокрема можливість раціонального обґрунтування норм людської поведінки, вони заперечували також існування причин явищ, рух і виникнення, об'єктивне існування добра і зла. Оголосивши видимість єдиним критерієм істини, скептики називали філософів інших напрямків догматиками. Концепція скептиків була прийнята платонівською Середньою Академією і Новою Академією. Найбільш відомим скептиком був Секст Емпірик.

Традиційно вважається, ніби "поворот до людини" здійснили софісти, проте й до них увага до проблеми людини давала про себе знати. У софістів людина стає спеціальним предметом "філософствування", про що свідчить уже відомий вислів Протатора: "Людина є мірою всіх речей — існування існуючих і неіснування неіснуючих".

20. Стоїцизм

Стоїци́зм — вчення однієї з найбільш впливових філософских шкіл античності, заснованої близько 300 р. до н.е. Своє ім'я школа отримала від назви портика Стоя Пойкиле (грец. στοά ποικίλη, букв. «розписний портик»), де засновник стоїцизму, Зенон із Кітіона, вперше виступив в якості самостійного вчителя. Стоїки вважали логіку, фізику і етику частинами філософії. Відоме їх порівняння філософії з фруктовим садом, де логіка – садова огорожа, фізика – фруктове (фруктові) дерево(а), а етика – плоди дерева, тобто результат, що базується на певних (зумовлено-визначених) принципах і обмежений певними рамками.

Стоїцизм був впливовим філософським напрямком від епохи раннього еллінізму аж до кінця античного світу. Свій вплив ця школа залишала і на подальші філософські епохи.