14. Погляди Анаксагора

У центрі уваги Анаксагора як філософа - проблема якісного перетво­рення тіл. «Яким чином, - запитує він, - з неволосини могла виникнути волосина і як з нем'яса — м'ясо?» При вирішенні цієї проблеми Анаксагор виходить з прийнятого ним як закону положення елеатів про те, що ніщо не виникає з небуття. Суть вчення Анаксагора полягає в його розумінні першопричини, якою є не стихії, а всі без винятку стани речовини. Земля не більше першо­причина, ніж золото, вода - ніж кров або молоко. Начала є «невизначеною множинністю», вони - найдрібніші, невидимі надчуттєві частини вогню, води, золота, крові, дерева тощо, які є сім'ям усіх речей або «гомеомеріями». Вони — якісні, кожний вид гомеомерій зберігає всі якості відповідного виду тіл: сім'я крові - якості крові, сім'я заліза - якості заліза та ін. Якості вічні й незмінні. Гомеомерії не­скінченно подільні, бо скільки не подрібнювати буття - в небуття його перетворити неможливо. Тому «в ма­лому немає найменшого, але завжди є менше». Основна теза Анаксагора -«все у всьому». Це означає, що в будь-якому місці космосу знаходяться гомеомерії всіх видів, усі види якостей.

70. Філософська думка Київської Русі.

Основного розвитку філософська думка України набуває у Київській Русі. Виникнення філософії Русі відбувалось у процесі розв’язання суперечностей між слов’янським міфологічним світоглядом та християнством. Київська Русь – перша східнослов’ян ська держава , яка розвитком своєї культури продемонструвала приклад закономірного переходу від міфологічного до релігійного і від релігійного до філософського рівня світогляду.

Філософська думка України розвивається як етикоморальне вирішення цілої низки світоглядних проблем, як філософський дух морального спрямування. Це спрямування було співзвучне християнській культурі, тому справедливим є твердження про те, що філософія доби Київської Русі мала християнський характер.

Розвиток філософської думки у Київській Русі в межах християнського віровчення яскраво демонструють літописи та твори церковно-богословського характеру:проповіді, повчання та ін. На початку ХІІ ст. з’явилася “Повість временних літ” Нестора – одна із пам’яток філософської думки. Філософське звучання мають “Слово про закон і благодать” (митрополит Іларіон), “Посланіє” (Климент Смолятич), “Златоуст” (Кирило Туровський) та ін. “Слово о полку Ігоревім” є не тільки видатною пам’яткою літератури Київської Русі, а й джерелом своєрідної філософської культури. Отже, філософська думка Київської Русі мала християнський характер, у ній переважала етична проблематика: філософська картина світу, пізнання, людина, людські вчинки, суспільство розглядалось крізь призму вічного конфлікту добра і зла. А в соціальній філософії домінували патріотичні ідеї єдності всіх руських земель, зміцнення і централізації держави для відсічі іноземним загарбникам, необхідність розвитку культури та освіти.

Із становленням феодального ладу християнський характер української філософії змістився у бік утвердження патристичних і агіографічних ідей. Проповідувалась зверхність віри над знанням, вищою метою пізнання проголошувався Бог.