- •1. Поняятя світогляду, його функції та історичні типи.
- •10. Філософія Геракліта
- •18. Філософія Арістотеля.
- •4. Міфологічний світогляд
- •5.Особливості релігійного світогляду
- •7.Особливості наукового світогляду...
- •6. Поняття науки
- •9. Мілетська школа.
- •8. Функції філософії
- •11. Піфагор та піфагорійці
- •12. Елейська школа філософії
- •13. Філософські погляди Емпедокла
- •49. Філософське вчення б.Спінози.
- •18. Філософське вчення Платона.
- •45.Філософське вчення р.Декарта
- •52. Французського Просвітництва
- •53. Філософське вчення Канта.
- •57. Філософське вчення Фоєрбаха
- •15. Атомістика Демокріта
- •56. Філософське вчення Гегеля
- •14. Погляди Анаксагора
- •70. Філософська думка Київської Русі.
- •72. Києво-Могилянська академія у розвитку української філософії.
- •73. Філософські погляди г.Сковороди.
- •76. Філосовські погляди Юркевича.
- •75.Кирило-Мефодіївського Братства.
- •13.Філософські погляди Емпедокла
- •16. Філософія софістів
- •20. Стоїцизм
- •21. Епікуреїзм
- •22. Скептицизм
- •17. Філософія Сократа
- •23. Неоплатонізм
- •34. Філософське вчення Фоми Аквінського.
- •24. Філософія патристики
- •30. Філософія схоластики
- •31. Іоанн Скот Еріугена
- •33. П’єр Абеляр
- •29.. Северин боецій.
- •32. Ансельм Кентерберійський
- •49. Джон Локк
- •35. Уїльям Оккам
- •37. Нікола Кузанський
- •28. Августин Аврелій
- •47. Томас Гоббс
- •68. Психоаналіз з. Фрейда
- •67. Марксизм
- •38. Джордано Бруно
- •39. Монтень
- •41.Нікколо Макіавеллі
- •58.Огюст Конт
- •40. Еразм Роттердамський
- •65. Е. Гуссерль
- •59. Артур Шопенгауер
- •62. Серена к'єркегора
- •64. Ганс Георг Гадамер
- •66. М. Гайдеггера
- •69. М. Фуко
- •36. Лоренцо Валла
- •46. Паскаль
- •42. Т. Мор і т. Кампанеллі
- •50. Джордж Берклі
- •80. Тенденції розвитку філософії
- •2. Основні Світоглядні проблеми
- •3. Структура світогляду.
- •71.. Філософія 14-16 ст.
- •43. Філософія Нового часу
- •79. Культурно-філософський підйом
66. М. Гайдеггера
Мартіна Гайдеггера (1889-1976 pp.). Вихід у світ його праці «Буття і час» у 1927 р. привернув увагу широких кіл філософів та інтелігенції в Західній Європі постановкою найважливіших питань свого часу: про історію та історичність, про людину, її долю, її реакцію на сучасний, незрозумілий і тривожний світ. Гайдеггер намагається усвідомити його по-філософськи. Задум філософа полягає в тому, щоб зрозуміти історію та історичність людини по-новому і дати їм «онтологічне» тлумачення. Взявши за основу феноменологічний метод Гуссерля, Гайдеггер за вихідний момент усього існуючого бере людське існування. Філософ вважає: ніщо суттєве, крім людини, не знає про свою скінченність, смертність, і тому тільки їй відома тимчасовість, а з нею і саме буття. Завдання полягає в тому, щоб вивести самосвідомість людини зі способу буття людини, тобто з її скінченності, або з «екзистенції». Структуру людського буття в його цілісності позначено як «турботу». Вона становить єдність трьох моментів: «буття-у-світі», «забігання уперед» і «буття-при-внутрішньосвітовому-існуючому».
У першому моменті підкреслюється нерозривність людського буття і світу, суб'єктивного і об'єктивного. «Буття-у-світі» - це внутрішнє, апріорне визначення людини. «Забігання уперед» - це відмінність людського буття від будь-якого наявного, предметного буття: взяте з цього боку людське буття «є те, що воно не є», оскільки постійно «уникає» себе, «забігає уперед» і, таким чином, є завжди можливістю. Цей момент «турботи» називається «проект». Людське буття - це буття, яке самопроектується завжди в дещо більше, ніж воно є в цю мить. Тим самим воно не перебуває в тій точці простору і в тому пункті «фізичного» часу, в якому може перебувати людське тіло; сфера буття людини - це історичність, де час розглядається в цілісності його трьох компонентів.
Гайдеггер вважав, що недійсне існування безособистісне: воно приховує від людини її приреченість. «Середня» людина - безлика, а тому не знає смерті, яка є обов'язково особистісним станом. Але людина виривається за межі недійсного існування, відчувши екзистенціальний страх. Цей страх -не жах очікування чогось конкретного; в основі своїй - це страх смерті, який розкриває перед людиною нову перспективу - смерть. Висуваючи ідею смерті, Гайдеггер вважає, що єдиний засіб вирватися зі сфери буденності та звернутися до самого себе - це і подивитися в очі смерті, крайньої межі, поставленої будь-якому людському існуванню.
69. М. Фуко
Головні представники філософського структуралізму - К. Леві-Строс, Ж. Лакан, М. Фуко
Дослідження форм суспільної свідомості як визначальних соціальних структур - характерна риса соціальних концепцій структуралізму. Французький структураліст-історик, теоретик культури М. Фуко розглядав соціальну обумовленість пізнання різними соціальними явищами та інститутами духовного характеру, а також мовною практикою, сексуальними відношеннями та ін.
Філософія структуралізму є модною модифікацією позитивізму, вона розвивається в його руслі. В ній ставиться і вирішується цілий ряд цікавих проблем: виникнення і розвиток мови, міфології, релігії, культури та їх впливи на соціальні структури; взаємозв'язки психічного та соціального, структура особистості та її самосвідомості, соціальна дія тощо.Претензії структуралістів на побудову строго наукової методології соціально-гуманітарного знання багато в чому виявилися марними, оскільки їх застосування давало абстрактні результати, які до того ж важко було перевірити. Редукціоністська, по суті, спроба зрозуміти культуру, звівши її до обмеженого набору зв'язків і відношень, не вдалася. В 70-ті роки на зміну структуралізмові приходять постструктуралізм і постмодернізм.