- •1. Поняятя світогляду, його функції та історичні типи.
- •10. Філософія Геракліта
- •18. Філософія Арістотеля.
- •4. Міфологічний світогляд
- •5.Особливості релігійного світогляду
- •7.Особливості наукового світогляду...
- •6. Поняття науки
- •9. Мілетська школа.
- •8. Функції філософії
- •11. Піфагор та піфагорійці
- •12. Елейська школа філософії
- •13. Філософські погляди Емпедокла
- •49. Філософське вчення б.Спінози.
- •18. Філософське вчення Платона.
- •45.Філософське вчення р.Декарта
- •52. Французського Просвітництва
- •53. Філософське вчення Канта.
- •57. Філософське вчення Фоєрбаха
- •15. Атомістика Демокріта
- •56. Філософське вчення Гегеля
- •14. Погляди Анаксагора
- •70. Філософська думка Київської Русі.
- •72. Києво-Могилянська академія у розвитку української філософії.
- •73. Філософські погляди г.Сковороди.
- •76. Філосовські погляди Юркевича.
- •75.Кирило-Мефодіївського Братства.
- •13.Філософські погляди Емпедокла
- •16. Філософія софістів
- •20. Стоїцизм
- •21. Епікуреїзм
- •22. Скептицизм
- •17. Філософія Сократа
- •23. Неоплатонізм
- •34. Філософське вчення Фоми Аквінського.
- •24. Філософія патристики
- •30. Філософія схоластики
- •31. Іоанн Скот Еріугена
- •33. П’єр Абеляр
- •29.. Северин боецій.
- •32. Ансельм Кентерберійський
- •49. Джон Локк
- •35. Уїльям Оккам
- •37. Нікола Кузанський
- •28. Августин Аврелій
- •47. Томас Гоббс
- •68. Психоаналіз з. Фрейда
- •67. Марксизм
- •38. Джордано Бруно
- •39. Монтень
- •41.Нікколо Макіавеллі
- •58.Огюст Конт
- •40. Еразм Роттердамський
- •65. Е. Гуссерль
- •59. Артур Шопенгауер
- •62. Серена к'єркегора
- •64. Ганс Георг Гадамер
- •66. М. Гайдеггера
- •69. М. Фуко
- •36. Лоренцо Валла
- •46. Паскаль
- •42. Т. Мор і т. Кампанеллі
- •50. Джордж Берклі
- •80. Тенденції розвитку філософії
- •2. Основні Світоглядні проблеми
- •3. Структура світогляду.
- •71.. Філософія 14-16 ст.
- •43. Філософія Нового часу
- •79. Культурно-філософський підйом
15. Атомістика Демокріта
Важливим кроком на шляху розвитку онтологічного підходу до вирішення філософських проблем став атомізм Демокріта (бл 460-370 pp. до н. е.), який прагнув до створення чіткого, ясного і логічно обґрунтованого вчення. Вихідна думка цього вчення: «У світі немає нічого, крім атомів і порожнечі, все існуюче перебуває в нескінченній багатоманітності першо- початкових неподільних, вічних і незмінних частинок, які завжди рухаються в безмежному просторі, то зчіплюючись, то розчіплюючись одна з одною».Життя Демокріта повчальне його відданістю науці. Він заявляв, що за розкриття однієї причини відмовився б від володіння перським престолом. Його називали «філософом, який сміється». Крізь його сміх просвічувалась мудрість, бо він вважав несерйозними всі справи, якими займались люди. Головне у філософії Демокріта — це вчення про атом, простий, вічний, незмінний, неподільний, що виникає і не знищується.
Атомізм Демокріта (і він сам це визнавав) носить умоглядний характер, оскільки в чуттєвому сприйнятті ми ніколи не знаходимо атомів. Але, як зазначив один з найвидатніших фізиків XX ст. Е. Шредінгер, сучасне «атомістичне вчення - всього лише повторення теорії Демокріта. З неї все вийшло і є її плоть від плоті».Демокріт намагається застосувати свою теорію для пояснення розвитку Всесвіту. Він вважає, що нескінченний рух атомів зумовлює збіг і зустріч окремих атомів, а потім і цілих комплексів.
56. Філософське вчення Гегеля
/1770-1831рр./відомий філософ об’єктивного ідеалізму,який у рамках своєї об’єктивно-ідеалістичної системи глибоко і всебічно розробив теорію діалектики. Він зробив спробу побуду-вати теоритичну систему, яка повинна була остаточно вирішити проблему тотожності мислення і буття.Основні роботи: “Наука логіки”,”Філософія природи”,”Ф.духу”, ”Ф.права”. В коло його інтересів входили всі сфери життя—природа,людина,її свобода, закономірності суспільного життя,логіка… заслуга Г. полягала також в тому,що він весь природний,історичний і духовний світ вперше подав у вигляді процесу,тобто у вигляді руху, змін,в перетвореннях,в розвитку. Але цей універсальний процес він відобразив своєрідно-ідеалістично. Гегель вважав,що об’єктивно, незалежно від нас існує абсолютний дух,як самостійна, універсальна,духовна субстанція світу. Цей абсолютний Дух,абсолютна ідея чи розум,постійно розвиваючись,на певному його етапі породжує, ”відпускає з себе своє інше”-природу, яка в свою чергу,розвиваючись, поро-джує “суб’єктивний Дух”- людину, мистецтво, релігію і найвищий прояв цього духу-філософію. Обгрунтовуючи ідею розвитку,Г. сформу-лював основні закони діалектики,довів,що істина є процесом. Розробляючи філософію історії,Г. перший підкреслив,що основною проблемою вивчення соціального буття людини є вивчення діалектики суб’єктивності побажань кожної окремої людини і об’єктивнос-ті, закономірності створюваної людьми системи суспільних відносин. Г. критикував розуміння свободи як відсутність всіляких перепон. Сутність основного протиріччя філософії Г.-протиріччя між діалектичним методом і ідеалістичною і в той же час метафізичною системою ,звернувши увагу при цьому на непослідовність його діалектики. Вона була звернена в минуле і не поширювалась на пояснення сучасного і майбутнього. Г. скрізь установив абсолютні межі розвитку:в логіці такою межею є абсолютна істина,в природі-людский дух,в філософії права-конституційна монархія,в історії філософії-філософська система самого Гегеля.
Г. вважав,що розвиток історії завершується, досягши рівня Пруської імперії,після того історія вже не розвивається в просторі і часі. Таким чином,філос. Г. була консервативною, вона не давала перспектив для необхідності появи нових формацій і через це класики марксизму назвали її “кінцем німецької класичної філософії”.