15. Походження давньоруської держави

До питання походження Київської Русі вперше звернувся легендарний літописець Нестор понад вісім століть тому в "Повісті минулих літ". Трактування цього питання є одним із найзаплутаніших у вітчизняній та світовій історіографії. Перші спроби розв?язати цю проблему було здійснено ще середньовічними хроністами, які штучно пов?язували ранню історію Русі з відомими їм народами східної Європи - скіфами, кельтами, сарматами, аланами.У середині XVIII ст. німецькі історики, висунули тезу щодо скандинавського походження Давньоруської держави. Рішучим опонентом і палким критиком норманізму став М. Ломоносов. Майже одразу полеміка потрапила в русло не наукової дискусії, а ідеологічного протистояння. "Космополітизмові" німецьких вчених, які, абсолютизуючи "варязький фактор", принижували державотворчу здатність слов?ян, було протиставлено "державницький патріотизм", що був своєрідним виявом зростаючої національної самосвідомості.

Звідки походить назва "Русь"? До якого етносу слід відносити літописних варягів? Хто були перші руські князі?

У 20-ті роки XX ст. на основі численних історичних, археологічних та мовних джерел значна частина науковців світу почала віддавати перевагу "варязькому чиннику" в становленні державності русів. Однак це не поставило крапку в багатовіковій полеміці.

Спробою кардинально змінити напрям пошуку стала хозарська гіпотеза, яка виводила коріння Київської держави з Хозарського каганату. її автор, професор Гарвардського університету (США) О. Пріцак, запропонував взагалі відмовитися від концепції слов?янського походження Русі. На його думку, поляни були не слов?янами, а різновидом хозар, а їхня київська гілка - спадкоємницею роду Кия, який заснував (іноді вживається термін "завоював") Київ у VIII ст. Однак ця версія не витримує критичної перевірки. Археологічні дослідження стародавнього Києва свідчать про місцеву слов?янську самобутність його матеріальної культури. Пам?ятки хозарської (салтово-маяцької) культури зустрічаються надзвичайно рідко і не становлять навіть відсотка від загальної кількості знахідок.

Отже, паросток державності Київської Русі не був завезений із-за моря варягами чи пересаджений сусідами-хозарами. Він зріс на місцевому ґрунті задовго до IX ст. внаслідок складного і тривалого соціально-економічного та культурного розвитку слов?янського суспільства

16. Договір Київських князів Олега і Ігоря з Візантійською імперією

Під 941 р., як автор "Повісті временних літ", так і візантійські хроністи, описують похід князя Ігоря з флотом у десять тисяч суден на Константинопіль. Увійшовши до Босфору в середині липня, руський флот у битві неподалік від містечка Ієрон зазнав поразки від візантійців, які застосували "грецький вогонь". Зазнавши значних втрат, Ігор із залишками флоту відійшов до Малоазійського побережжя і завдавав там величезних збитків супротивнику. Лише прибуття до Малої Азії 40-тисячного війська імперії дозволило витіснити звідти "русь". Під 944 р. руський літописець описує черговий похід князя на Константинополь, який завершився без збройної сутички, але вигідними для "русі" договором з імператором. Проте, факт цього походу не знаходить жодного підтвердження у візантійських хроніках і документах, а тому викликає великі сумніви щодо його реальності. Інша справа, що саме цим роком було датовано нову угоду Давньоруської держави з візантійським імператором.

Підписаний князем Ігорем договір був менш вигідний Русі, аніж підписаний перед тим договір Олега 911 р.

Одне з положень договору 944 р. передбачало допомогу Русі візантійському імператору в його військових виправах. І вже в 945 р. дружини руського князя взяли участь у поході на землі Арабського халіфату.