57. Внутрішня і зовнішня політика і. Мазепи

Внутрішня політика. 1) прагнув створити в Україні станову державу західноєвропейського зразка зі збереженням традиційного козацького устрою. Ідеал державного устрою вбачав у Речі Посполитої.2) Сприяв формуванню аристократичної верхівки українського суспільства з козацькох верхівки українського суспільства з козацької старшини, наділяючи її значними землеволодіннями, новими і привілеями. 3) наддав охоронны грамоти містам, підтвердив спеціальним універсалом права Київської митрополії та окремих монастирів. 4)Постійно піклувався станом освіти, науки, мистецтва і релігії. 5) Добився від царської влади надання Києво-Магилянській колегії статусу академії.Зовнішня політика 1) Незважаючи на зоборону, підтримував дипломатичні стосунки з багатьма європейськими монархами, приймав у Батурені іноземних послів. 2) Відновив торгівельні зв’язки Гетьманщини з іншими країнами (річ Посполита, Пруссія, Швеція, Кримське ханство, Туреччина), перервані з часів Руїни.3) 1705р. Установив таємні зв’язки з польським королем с. Ліщинським, а пізніше зі шведським королем Карлом 12. 4) 1708р. Уклав україно-шведську антиросійську угоду про воєнний союз та україно-польску угоду про входження Гетьманщини у формі князівства руського до складу Речі посполитої. 5) 1709р. Уклав новий україно-шведський договір про створення незалежної Української держави. в союзі зі Швецією

58. Внутрішня і зовнішня політика Кирила Розумовського

К.Розумовський намагався перебудувати Гетьманщину на самостійну українську державу європейського типу. У процесі цієї перебудови виявилися дві головні політичні течії серед вищої козацької старшини. За гетьманування К.Розумовського Гетьманщину було поділено на повіти, запроваджено систему шляхетських судів — земських, ґродських і підкоморських (1760—1763), війтівські посади у великих містах передано до козацької старшини. Поширилися політичні права старшини, яка частіше брала участь у старшинських з'їздах, «зібраннях», а згодом (1763—1764) у «Генеральному зібранні» в Глухові для обговорення важливіших справ і проектів державних реформ. Термін «шляхетство» став офіційною назвою козацької старшини. Поруч з тим ішов процес обмеження прав посполитих, але одночасно було відкрито ширший доступ до старшини представникам некозацьких верств (духовенство, міський патриціат тощо). Він намагався — але без успіху — дістати право дипломатичних зносин, дбав про розвиток української торгівлі й промисловості, розпочав широку програму «національних строєній» (у зв'язку з проектом перенесення столиці до Батурина — цими заходами керував Г.Теплов), реформував козацьке військо («воїнська екзерциція», за проектом полковника лубенського Івана Кулябки та інші заходи), планував відкриття університету в Батурині, сприяв розвиткові української науки (зокрема історії), літератури й мистецтва. Останній гетьман України домігся права вести самостійну зовнішню політику, обороняв її фінансову самостійність. Він виношував плани відкриття університету, скасував внутрішні митні кордони, домігся ліквідації митного кордону між Росією та Україною, реформував судочинство. Розумовський впровадив ряд заходів щодо обмеження прав переходу селянина від одного поміщика до іншого, обмежив сваволю російських чиновників, які перебували на Україні. Він спробував реформувати українські військові частини, перетворивши козацькі полки на регулярні. Також Кирило Розумовський вдався до спроб встановити спадкоємне гетьманство, просивши імператрицю закріпити гетьманство за родом Розумовських. Заслуговують на увагу і плани останнього гетьмана щодо освіти: він планував відкрити в Україні два університети: це були б оновлена за західноєвропейськими зразками Києво-Могилянська академія і університет в гетьманській столиці -- Батурині.Але великим задумам гетьмана став на заваді прихід до влади в 1762 р. Катерини II, яка завершила справу, розпочату в Україні Петром І. Кирило Розумовський був викликаний до Петербурга. Від нього вимагалося добровільно зректися гетьманської булави. Український гетьман впродовж 10 місяців вів нерівну боротьбу проти свавілля російської імператриці, але вона виявилася непохитною. 10 листопада 1764 р. імператорським маніфестом гетьманство було ліквідоване.

59. Судебник Казимира Судебник Великого князя Казимира був укладений урядовцями-правниками великокнязівської канцелярії і затверджений на провінційному Сеймі у Вільні (Вільнюсі) у 1468 р. Він містив деякі запозичення із Руської Правди, звичаєвого права, привілеїв, інших законодавчих актів та складався з 25 статей. Судебник закріплював норми земельного, кримінального і судового права та стосувався порушень кордонів, наїздів, крадіжок, панського суду над селянами.

60. Державний устрій Речі Посполито Державний устрій - республіка з виборним королем. Право голосу мала лише шляхта.ї Законодавча влада належала сейму, який складався із короля, сенату, посольської ізби. Король – виборний голова держави, який не мав права приймати рішення ьез угоди сенату. Сенат – об’єднує вищі посадові осіб і вирішує найважливіші питаня. Посольсько ізба – нараховувала 170 депутатів, предет. земельні шляхти. Сейм – приймав закони, вирішував питання про податки, давав згоду про прийняття інозем. послів. Під час прийняття рішень сеймом існувало право “ліберум вето” - кожний з учасників сейму міг накласти вето на прийняття певного рішення вимовивши слова "Не позвалям" (Не дозволяю).

61. Право Речі посполитої Галузі права: Зобов’язальне право: Договри уклад. в письмовій формі, у судових книжках. Інколи вимогалися у присутності світків і осн. спосіб забезпеч. виконання – це застава. сімейн право: Встановл. принцип спільного майна. Майно чол.-віно, а жінки – придане. Спадкове право: За законом і за заповітом: За законом: спадком. визначалися діти, батьки, брати, сестери і інш род. Виключно інші спадкоємці: 1) дівчата, які виход. заміж за простолюдини на без згоди родичів; 3) не закон народжені; 4) Діти злочинців. За заповітом: Батьківські і матер.-го майна: Батьківське переходе синам, а дочкам отрм. придане 4 част всього майна. матер. майно поділ. порівну між людьми. Кримінальне право: Злочин – це фізик, матер або моральна кривда нанес. окремій особ або громаді. Злочин – це виступ, тобто поруш правових норм. Суб’єкт злочину: За ІІ Літ. статутом 14 років; За ІІІ Літ. статутом 16 років. Види злочинів: 1.Злочин проти держави і релігії: а) Зрада; б) Бунт; в) Здача замку ворогу; г) Образа суду;2. Злочин проти особи; 3. майнові злочини: а) Грабіж; б) Розбій; в) Злочин проти сімї. Мета покарання: 1) Ізоляція злочинців; 2) Відшкодування потерпілого; 3) Залякування; 4) поповн. держ скарбниці; 5) Заподіян. злоч. шкоди; Види покарань: 1) Штраф. конфск. майна; 2) Смертна кара (проста: повіш, відруб голови), кваліфікована (спалення, четвертув, посаджння на кіл) 3) калчніцькі і тілесні покарання (Биття)4) Виволання (позбав прав і честі) 5) Опала Примусове вигнання за меж Держави. процесуальне право: 1) Встано срок позової давності; 2) Судовий процес мав змагальний характер, розпоч. із скарги потерпілого, якщо звинувач не зявлявся до суду то рішення виносувалося заочно.