94.Судові органи усрр.

Окремі спроби Рад створити власні суди в Україні спостерігалися ще до перемоги жовтневого збройного по­встання в Петрограді. У листопаді — грудні 1917 р. будівництво су­дів за ініціативою більшовиків розгортається в Україні набагато ширше, а суди, що створювалися, отримують чіткіше організаційне оформлення. На початку грудня в Одесі комітет охорони міста при виконкомі Ради заснував два революційних трибунали зі слідчими комісіями при них. У середині грудня створюються шляхові дисци­плінарні суди при районних комітетах Південно-Західної залізниці та Головний дисциплінарний суд залізниці. Наприкінці грудня тут же, в Одесі, було створено військово-морський революційний три­бунал¹.

Радянське судове будівництво активізується у січні і на поча­тку лютого 1918 р. У цей період воно не мало ще змоги спертися на радянське законодавство внаслідок його незадовільного стану.. Хоча 10 січня 1918 р. вже була оприлюднена постанова На­родного Секретаріату України від 4 січня 1918 р. «Про введення Народного суду», застосування цього законодавчого акта в практи­ці судового будівництва розпочалося пізніше, в багатьох місцях ли­ше в середині лютого. У Києві народний секретар юстиції лише 19 лютого наказав дореволюційним судовим установам припинити свою діяльність.

Ревкоми організували слідчі комісії для боротьби з політични­ми противниками. Наприкінці січня 1918 р., після встановлення ра­дянської влади в Києві, було створено слідчу комісію при Київському ревкомі з метою переслідування прибічників Центральної Ради. У середині січня було організовано слідчу комісію при Одеському ревкомі.

Нерідко слідчі комісії тимчасово (до створення народного су­ду) виконували функції суду. Іноді такі слідчі комісії створювалися для допомоги народному судді, на якого постановою Народного Се­кретаріату від 4 січня 1918 р. покладався обов'язок здійснювати по­переднє слідство. На селі судові функції часто здійснювали сільські та волосні сходи.

До особливостей постанови Народного Секретаріату^від 4 січ­ня 1918 р., які не сприяли правосуддю, слід віднести те, що вона відкидала не тільки апеляційне, а й касаційне оскарження рішень та вироків народного суду і тому не створювала касаційної ін­станції.

У постанові Народного Секретаріату від 4 січня 1918 р. зовсім не висвітлювалося питання організації та діяльності революційних трибуналів. У зв'язку з цим народний секретар із судових справ оприлюднив 23 січня 1918 р. Положення про революційні трибуна­ли, в якому розглядалися питання організації та процесуальні фор­ми діяльності революційних трибуналів. Впроваджувався ще більш спрощений порівняно з постановою від 4 січня 1918 р. порядок су­дової діяльності. Суд цей не мав нічого спільного з правосуддям.

Норми постанови Народного Секретаріату від 4 січня 1918 р. уточнюються новими постановами народного секре­тарства із судових справ. Одна з таких постанов від 20 січня вилу­чає з підсудності народного суду, по-перше, житлові справи, які передаються на розгляд створюваних при Радах житлових камер; по-друге, земельні справи, які підлягають розгляду в селянських земельних комітетах; по-третє, справи, пов'язані з соціальним стра­хуванням, які повинні розглядатися в лікарняних касах, страхових органах, примиренських камерах. Що стосується трудових спорів, то вони тепер мають розглядатися у відділах праці місцевих Рад.

Наприкінці 1918 р. у процесі утвердження радянської влади заново створюються радянські судові органи.

19 лютого 1919 р. Раднарком УСРР видав декрет про суд, яким скасував усі суди, організовані Центральною Радою, Гетьман­щиною та Директорією. 20 лютого було затверджено Тимчасове по­ложення про народні суди та революційні трибунали УСРР, яке в основному повторювало положення, сформульовані за рік до цього в постанові Народного Секретаріату від 4 січня 1918 р. «Про введення Народного суду» та Положенні про революційні трибунали, прийнятому народним секретарством з судових справ 23 січня 1918 р. Після видання декрету про суд від 19 лютого 1919 р. діяльність міс­цевих ревкомів та радянських судів стала ще активнішою. У діяльності радянських судів на перший план висувалася їх роль як органів придушення класових супротивників. Тому в систе­мі судів центральне місце належало революційним трибуналам. Тимчасове положення від 20 лютого 1919 р. запроваджувало рево­люційні трибунали по одному на губернію. Число членів трибуналу встановлював губвиконком, але воно не могло бути меншим 15. Справи розглядалися у складі п'яти, а з березня 1920 р. — трьох членів трибуналу. Попереднє слідство у справах, підсудних ревт­рибуналам, здійснювали особливі народні слідчі. Для виконання в трибуналах функцій обвинувачення та захисту створювалися коле­гії обвинувачів і колегії правозаступників. До компетенції трибуна­лів належали справи про «контрреволюційні злочини», державну зраду, шпигунство, посадові злочини, спекуляцію, а також справи про інші злочини, які передавалися на розгляд трибуналів за постановами губвиконкомів. У 1920 р. компетенцію трибуналів було розширено, їм передавалися справи про бандитизм, розбої, грабе­жі, розкрадання та деякі інші злочини. Трибунали мали право при­суджувати винних до різних мір покарання, аж до розстрілу. Для розгляду скарг на вироки трибуналів було створено Верховний ка­саційний суд, а наприкінці травня 1919 р. — Верховний революцій­ний трибунал України, який розглядав справи особливої важливос­ті як суд першої інстанції.

У Червоній армії діяли революційні військові трибунали. Згід­но з Тимчасовим положенням від 20 лютого 1919 р. анулювалися повітові та міські суди, передбачені постановою Народного Секре­таріату від 4 січня 1918 р., а дільничний суд перетворювався в єди­ний народний суд. Число народних судів у кожному адміністратив­ному районі (місті, повіті) та район діяльності народного суду (судо­ва ділянка) визначалися в містах міськими Радами, а в повітах повітовими виконкомами. Для вирішення в касаційному порядку справ, підсудних народним судам, створювалися ради (з'їзди) на­родних суддів. Рада народних суддів складалася з усіх народних суддів повіту, який утворював судовий округ.

Відповідно до Положення Раднаркому про народний суд від 26 жовтня 1920 р. в Україні створювалися губернські ради народних суддів. Вони мали постійний склад: голову ради народних суд­дів, його заступника та від двох до п'яти постійних членів, які оби­ралися з'їздом народних суддів.

При розгляді кримінальних справ народний суд діяв у складі народного судді та двох або шести народних засідателів. Послідов­но проводилася політика не «заробітничування та заселянствуван-ня» судових установ. Народні судді та народні засідателі обирали­ся. Для суддів був обов'язковим стаж політичної роботи.