105.Конституція урср 1978р.

Четверта Конституція УРСР була ухвалена на позачерговій сьомій сесії Верховної Раді 20 квітня 1978 року. У преамбулі цієї Конституції записано наступне: “Народ Української Радянської Соціалістичної Республіки:

• керуючись ідеями наукового комунізму,

• усвідомлюючи себе невід’ємною частиною всього радянського народу,

• зберігаючи спадкоємність конституційного розвитку нашої країни, ідей і принципів Конституції Української РСР 1919 року, Конституції Української РСР 1929 року і Конституції Української РСР 1937 року та у відповідності з Конституцією (Основним Законом) Союзу Радянських Соціалістичних Республік 1977 року, яка закріпила основи суспільного устрою і політики СРСР, встановила права, свободи і обов’язки громадян, принципи організації і цілі соціалістичної загальнонародної держави, приймає і проголошує цю Конституцію.”

. Конституції 1978 року визначала Українську Радянську Соціалістичну Республіку як соціалістичну загальнонародну державу, котра виражає волю і інтереси робітників, селян та інтелігенції, трудящих будь-яких національностей. Відповідно до Конституції України, прийнятої на п’ятій сесії ВР України 28 червня 1996 року і її третьої статті, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В Конституції 78 року підкреслювалось, що УРСР є суверенна радянська соціалістична держава, яка з метою успішного будівництва комуністичного суспільства, зміцнення економічної і політичної єдності, гарантування безпеки і оборони країни в результаті вільного самовизначення її народу на основі добровільності і рівноправності разом з іншими радянськими соціалістичними республіками входить до складу Союзу РСР.

Відповідно до Статті 6 Конституції 78 року керівною і направляючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських організацій є комуністична партія Радянського Союзу.

Частина друга статті 97 Конституції 78 року говорить, що Верховна Рада Української РСР правомочна вирішувати всі питання, віднесені Конституцією СРСР та цією Конституцією до відання Української РСР.

За Конституцією 78 року народні судді районних (міських) народних судів обираються громадянами району (міста) строком на 5 років, а вищестоящі суди обираються відповідними Радами народних депутатів строком теж на 5 років. Крім того, слід зазначити, що “Основний Закон УРСР” не передбачав існування Конституційного суду.

106.Житловий кодекс 1983р

Житлове законодавство. На початку 80-х років було коди­фіковано житлове законодавство. У 1981 р. прийняті Основи жит­лового законодавства Союзу РСР і союзних республік, а у 1983 р. — житлові кодекси союзних республік. В УРСР такий Кодекс був прийнятий ЗО червня 1983 р. У житловому законодавстві визнача­лися порядок надання громадянам жилої площі, підстави для по­ліпшення житлових умов (забезпеченість жилою площею на одного члена сім'ї нижче встановленого для даної місцевості рівня, невід­повідність жилого приміщення санітарним і технічним вимогам та ін.). У законодавстві також передбачалися категорії громадян, які мали право на першочергове і позачергове одержання житла. Зако­нодавство приділяло увагу питанням збереження житлового фон­ду, його експлуатації та ремонту. В Основах і ЖК УРСР передбача­лась відповідальність службових осіб і громадян за неналежне використання житлового фонду та інші порушення житлового за­конодавства.

Житловий кодекс України прийнято 30 червня 1983 р. і введено в дію з 1 січня 1984 р.

Він складається з 7 розділів (193 статті):

Розділ І. Загальні положення.

Розділ II. Управління житловим фондом.

Розділ III. Забезпечення громадян житловими приміщеннями. Користування житловими приміщеннями.

Розділ IV. Забезпечення збереження житлового фонду, його експлуатації та ремонту.

Розділ V. Відповідальність за порушення житлового законодавства.

Розділ VI. Вирішення житлових СПОРІВ.

Розділ VII. Заключні положення

На підставі норм, що регулюють договір майнового найму, а не житлового законодавства, вирішуються вимоги про виселення з приміщень, що не входять до складу житлового фонду (виробничих і інших нежилих приміщень, вагончиків, збірно-розбірних, пересувних, контейнерних та інших підсобних споруд). Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з’ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім’ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім’ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.