104. . Десталінізація

Стіталін був стрижнем тоталітарної системи. Після його смерті 5 березня 1953 р. почалося визволення народів Со­юзу РСР, у тому числі й України, від жорстокого режиму культу особи Сталіна. Це явище дістало назву деста­лінізації. Воно було головним змістом розвитку держави і права України, як і інших республік СРСР, приблизно упродовж десятиріччя.

Перші ознаки десталінізації стали очевидними незабаром піс­ля смерті Сталіна. Вже червневий пленум ЦК КПРС у 1953 р. про­голосив курс на відбудову внутрішньопартійної демократії, припи­нення зловживань законністю. Пленум ЦК Компартії України, що відбувся 29—ЗО липня 1953 р., повністю підтримав рішення червне­вого пленуму ЦК КПРС.

Процес десталінізації особливо пожвавився після XX з'їзду КПРС (лютий 1956 р.). На ньому за доповіддю першого секретаря ЦК партії М. Хрущова було прийнято постанову про культ особи і подолання його наслідків. Уперше на весь голос було сказано прав­ду про становище в країні та партії, про необхідність радикальних змін.

Через чотири місяці після з'їзду — ЗО червня 1956 р. — ЦК КПРС прийняв постанову «Про подолання культу особи та його на­слідків», де висловлювалася рішучість держави і партії продовжу­вати боротьбу проти культу особи, тобто викривати й усувати нега­тивні наслідки цього режиму¹.

Викриття культу особи Сталіна — найграндіозніша подія в житті радянського суспільства в період, що розглядається, яка за своїм значенням виходить далеко за його межі. Вона вплинула на весь наступний розвиток радянського суспільства і держави, а та­кож на подальший перебіг світової історії.

М. Хрущов виявив велику мужність, коли переконав або при­мусив членів ЦК партії, а згодом і делегатів XX з'їзду зрозуміти необхідність викриття культу особи, відмови від нього. Однак зараз, коли минуло більше сорока років з часу роботи з'їзду, не можна не бачити, що дії партії та уряду з розвінчування культу особи були половинчасті, непослідовні, суперечливі, особливо на місцях, у тому числі й в Україні. Причин цьому було немало. Одна з них — очеви­дний страх людей з оточення Сталіна, що у процесі боротьби з культом його особи буде виявлена й їхня причетність до сталінсь­ких злочинів; друга — відсутність у той час необхідних наукових і фактичних даних про режим культу взагалі й тоталітарний режим в СРСР особливо. Внаслідок цього на XX з'їзді культ особи поясни­ли як явище, пов'язане з особливостями характеру Сталіна, а та­кож з тяжкими умовами становища Радянської держави (з капіта­лістичним оточенням, наприклад), і справа обмежилася засуджен­ням зловживань владою, одіозних крайностей режиму, таких як масові незаконні репресії, девальвація моральних цінностей, ідео­логічний тиск тощо.

Відповідно до цього намічалися заходи боротьби з культом особи, але вони не могли бути ефективними, бо не пов'язувалися зі справжніми причинами прояву культу особи, його природою. Культ особи є об'єктивним соціально-політичним явищем, що з'явилося в умовах позаринкової економіки, будівництва казарменого соціаліз­му, явищем, яке всіляко підтримує командно-адміністративна сис­тема. А на з'їзді модель соціалізму, що будувалася, стратегія і так­тика її будівництва сумніву не піддавалися, навпаки, проголошува­лися єдино правильними, були схвалені. Звичайно, що за такого підходу до культу особи питання про відповідальність осіб та орга­нізацій, винних у створенні і підтримці режиму культу, не стави­лося.

Непослідовна позиція XX з'їзду виявилася і в тому, що мате­ріали з'їзду щодо культу особи приховувалися від громадськості. Повний текст таємної доповіді М. Хрущова був оприлюднений ли­ше у 1989 р., тобто через 33 роки після з'їзду. Членів партії знайо­мили з ним спеціальним закритим листом. Проте і країна, і світ діз­налися про доповідь тоді ж. Повідомлення про засудження культу особи в країни сприймалося неоднозначно, і в Україні також. Втім у постановах вищих партійних органів, які приймалися після XX з'їзду, відсутня будь-яка значна реакція на засудження культу особи. Тут лише з літа 1956 р. стали з'являтися окремі, досить стримані критичні висловлювання про культ особи¹. Проте слід ви­знати, що XX з'їзд дав радянському суспільству могутній імпульс, який породив процес руйнування тоталітарного режиму, що дістав назву десталінізація.

Згодом зміни і доповнення внесено і до цивільного законодавства України.

Особливе значення у цивільному законодавстві надавалося регулюванню зобов'язальних відносин, суть яких полягала у забез­печенні найсуворішої планової та договірної дисципліни, підвищен­ню ролі прямих договорів з метою стимулювання господарської ініціативи підприємств. Зокрема, на це спрямовувалося Положення про соціалістичне державне виробниче підприємство, затверджене Радою Міністрів СРСР у 1965 р. Підвищені вимоги до договору поставки знайшли своє відображення в Положенні про поставки виробничо-технічного призначення і Положенні про поставки това­рів народного споживання, затверджених постановою Ради Мініст­рів СРСР від 10 лютого 1981 р.