64. Внутрішня і зовнішня політика Виговського

Протягом лютого - березня 1658р. І. Виговський проводить надзвичайно складну і в окремих аспектах важкозрозумілу зовнішньо - політичну діяльність. З одного боку, гетьман проводив курс на зближення на антиросійській платформі з Річчю Посполитою і Кримом. З другого - робив такі поступки Москві, про які та могла лише мріяти. Зокрема, він погодився на прибуття воєвод до «знатних міст» і передачу їм адміністративної влади; звернувся до російського уряду за проханням «умиротворити» Запоріжжя і Полтавський полк, а також надіслати до українських міст воєвод з комісарами для складання козацького реєстру та перепису міщан.

Таємно отримуючи підтримку від Москви, проти Виговського виступала внутрішня опозиція, яку очолили кошовий отаман Я. Барабаш та М. Пушкар. Виговський придушив цей виступ, але тодішня братовбивча боротьба коштувала Україні до 50 тис. жертв, ослабила її як військово, так і політично.

У свою чергу, Москва, майстерно виконуючи роль «миротворця» сторін, по суті провокувала загострення боротьби між ними, активно формуючи при цьому поміж козацтва і старшини свою партію. Починаючи з березня, у вир соціально - політичної боротьби на Лівобережжі втягуються десятки тисяч людей, і вона переростає в громадянську війну. Поглибленню кризи сприяла й бездіяльність І. Виговського. Не довіряючи ні старшині, ні козакам, він чекав допомоги з Криму, щоб виступити проти повстанців. Отримавши її, гетьман у середині травня виступив у похід. На цей час у нього остаточно визріває думка порвати з Москвою і повернути козацьку Україну Речі Посполитій. Для розроблення проекту майбутнього договору в кінці травня він відправляє полковника Павла Тетерю на переговори з польським послом Станіславом - Казимиром Бенєвським. У бою 10 червня в околицях Полтави армія повстанців зазнала нищівної поразки, загинув її керівник М. Пушкар. Вражає жорстокість над переможеними: частину з них гетьман наказав розстріляти, інших віддав татарам; розправився і з мешканцями зруйнованої Полтави. Було страчено кількох кількох полковників і 12 сотників.

Гадяцький договір і початок збройного конфлікту. Повернувшись до Чигирина, Виговський прагнув стабілізувати політичну ситуацію в державі. На початку серпня дізнався про підтримку Яном Казимиром проекту договору з Річчю Посполитою, котрий згодом було покладено в основу Гадяцького договору. За свідченням джерел, він прагнув домогтися входження козацької України до складу Речі Посполитої на правах рівноправного суб'єкта федерації, що викликало невдоволення в правлячих колах Польщі.

Залишивши частину поляків для блокування московської залоги в Києві, гетьман 21 серпня подався на лівобережжя і на початку вересня розташувався табором неподалік Гадяча. Сюди ж 9 вересня з'явилося польське посольство С. К. Бенєвського, а наступного дня - російське Василя Кікіна. Розпочався надзвичайно складний процес переговорів, під час яких значна частина старшин виступила проти розриву договору з Москвою. І. Виговський вагався і лише під тиском свого союзника Карач-бея погодився зробити вибір на користь Польщі. На зібраній 16 вересня «чорній раді» українська сторона наполягла на створенні удільного Руського князівства в складі Белзького, Брацлавського, Волинського, Київського, Подільського, Руського, Чернігівського воєводств (тобто, по суті, в етнічних межах України); скасуванні унії і повернення православній церкві відібраних храмів тощо. Польська сторона погоджувалась на визнання Руського князівства у межах виключно козацької України. Нарешті українці пішли на поступки, і договір, що дістав назву Гадяцького, було укладено.

Головна консолідуюча ідея тодішнього українства - соборність, була можлива за умови інкорпорації Запорозької Січі. Спроби залучитись підтримкою січовиків І.Виговським відбились в Гадяцькій угоді. Вона декларувала вагомість інтересів запорізьких козаків. Так, їх звільняли від сплати податків. Щодо зовнішньої політики України, Гадяцька угода не дозволяла гетьманові приймати іноземні посольства, а при появі таких мусив би відправляти їх до короля. При цьому “Березневі статті” Б.Хмельницького забороняли зносини лише з польським королем та турецьким султаном. Гадяцький договір обмежував самостійність України навіть порівняно з Переяславським, але такого обмеження не було в першому варіанті угоди.

Отже, Гадяцький договір, по-перше, зводив нанівець державний суверенітет козацької України й істотно змінював її політичний лад, адміністративно - територіальний устрій та судову систему; по-друге, засвідчував відмову від реалізації ідеї соборності України та її незалежності; по-третє, ліквідовував витворену в ході революції модель соціально - економічних відносин і відновлював стару, що неминуче повинно було викликати спалах соціальної боротьби. Внаслідок цього договір виявився великим кроком назад у порівнянні з Переяславсько - Московським договором 1654р. й засвідчив відхід значної частини еліти від української державної ідеї.