34. Білоцерківськіий договір 1651р.

Білоцеркі́вський ми́рний до́говір 1651 — договір між польським урядом і гетьманом України Богданом Хмельницьким, укладений в Білій Церкві 18 (28) вересня 1651 року після невдалої для селянсько-козацьких військ Берестецької битви.

Умови договору були важкими для України. За Білоцерківським договором Україна залишалася під владою шляхетської Польщі.

Польській шляхті поверталися маєтки у Київському, Брацлавському і Чернігівському воєводствах; територія, підвладна Богдану Хмельницькому, обмежувалася лише Київським воєводством; реєстрове козацьке військо скорочувалося з 40 до 20 тисяч чоловік; Україна була позбавлена права вступати у відносини з іноземними державами і повинна була розірвати союз з Кримським ханством. Богдан Хмельницький використав Білоцерківський договір для перепочинку і підготовки нового воєнного виступу проти шляхетської Польщі. Після початку воєнних дій Білоцерківський договір в травні 1652 був анульований Б. Хмельницьким.

37. Решетилные пункты д. Апостола

Решительные пункты (укр. Рішительні пункти); - указ российского императора Петра II от 28 августа 1728 года, который регулировал внутреннюю жизнь Гетманщины как автономной единицы в составе Российской империи.

В 1728 году, гетман Апостол Д.П. обратился к императору Петру IІ с прошением об урегулировании украинско - российских отношений на основании договора. Вместо договора Петр ІI издал указ, который получил название Решительные пункты и состоял из 20 статей.

В соответствии с Решительными пунктами гетман избирался только по согласию царя, дипломатические сношения с другими государствами гетман мог проводить под контролем российского генерального резидента.

В военном отношении гетмана указом переподчинили российскому генерал - фельдмаршалу и гетману запрещалось иметь больше трех полков наемного войска. Кандидатуры членов гетманской генеральной старшины утверждало российское правительство. Таможенные сборы за ввозимые из - за границы товары, передавались не в гетманскую казну, а в российскую:

Пунктами также предписывалось следить за внутренней жизнью Гетманщины, с целью не допустить возмущения деятельностью российской власти, а гетманскую столицу перевести в Глухов, поближе к украинско - российской границе.

38. Коломацькі статті 1687р.

Коломацькі статті — міждержавний договір, укладений 25 липня 1687 на річці Коломак (тепер Харківська область) між новообраним гетьманом України Іваном Мазепою й козацькою старшиною, з одного боку, та московськими царями Іваном і Петром та царицею Софією, з другого. Договір складався з 22 пунктів (статей). В основу Коломацьких статей було покладено попередні українсько-московські договори затверджені козацькими радами при обранні гетьманів Дем'яна Многогрішного та Івана Самойловича. Коломацькі статті, в основному, повторювали з деякими змінами, текст Глухівських статей 1669 року та містили кілька нових пунктів. татті декларативно підтверджували козацькі права і привілеї, зберігали 30-тисячне реєстрове козацьке військо та компанійські полки. Однак, деякі зміни попередніх гетьманських статей і нові пункти (18-22) значно обмежували політичні права гетьмана та українського уряду. Гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина — скидати гетьмана. Козацька старшина зобов'язувалась наглядати і доносити на гетьмана царському уряду. Значно обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями. Гетьманському уряду заборонялось підтримувати дипломатичні відносини з іноземними державами. Гетьман зобов'язувався направляти козацьке військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною. У гетьманській столиці — Батурині — розміщувався полк московських стрільців.

39. Реэстрове козацтво. Реєстро́ві козаки́ — частина українського козацтва, прийнята на воєнну службу польсько-литовською владою і записана в окремий список — реєстр, звідки й назва реєстрові козаки.Створення реєстрового козацтва

Спроби організації реєстрового козацтва сягають 1524 року, у якому Великий князь литовський і король Польщі Жиґмонт І доручив Семенові Полозовичу і Криштофові Кмитичу організувати козацький відділ на державну службу. Через брак фінансів цей проект не реалізовано. Подібна доля зустріла пропозицію черкаського старости Остафія Дашковича у 1533, а також заходи Жиґмонта І 1541.Коли українські старости намагалися організувати козацькі відділи головним чином для боротьби проти татар, польські королі вважали, що створення урядових козацьких формацій допоможе контролювати козацькі рухи й стримувати протитатарські акції козаччини. Військо реєстрових козаків було створене універсалом короля Сигізмунда ІІ Авґуста 2 червня 1572, коли було доручено коронному гетьманові Ю. Язловецькому найняти з низових козаків на службу 300 осіб. Відтоді зустрічаємо назву реєстрові козаки на противагу нереєстровим козакам, які були поставлені у напівлегальне становище. Привілеї реєстрових козаків звільнення від податків, право землеволодіння, самоуправління з назначеною старшиною; вони мали свій прапор, літаври й інші інсіґнії. Реєстрові козаки одержували платню грішми й одягом; їм передано на власність містечко Трахтемирів з Зарубським монастирем для розміщення арсеналу і військового шпиталю Обов'язки реєстрових козаківРеєстрові козаки були зобов'язані відбувати службу на Наддніпрянщині й посилати за наказом польського уряду загони на Дніпрові пороги. Намагання короля Стефана Баторія і його наступників контролювати через реєстр зростання українського козацтва виявилися марними.

40. Московські статті 1665 р. МОСКОВСЬКІ СТАТТІ 1665 --- міждержавний договір, підписаний у Москві 11(21).10.1665, за ін.дан., 12(22).10.] між гетьманом І. Брюховецьким і московським урядом. М.с. значно обмежували політичні права України, посилювали її військово-адміністративну і фінансову залежність від московського уряду. За М.с. українські міста і землі переходили під безпосередню владу московського царя. Гетьманському уряду заборонялось вступати в дипломатичні зносини з іноземними державами. Обмежувалось право вільного обрання гетьмана, вибори якого мали проходити лише з дозволу царя і в присутності московських послів (гетьманські клейноди забирались у війська аж до інвеститури нового гетьмана. Збільшувалась кількість московських військ в Україні, причому український уряд зобов'язувався постачати їм безкоштовно харчі. Військові гарнізони розміщувалися тепер крім головних полкових міст і в Полтаві, Кременчуці, Новгороді-Сіверському, Каневі і навіть на Запоріжжі (у фортеці Кодак). Збирання податків з українського населення (за винятком козаків) покладалося на московських воєвод і всі збори мали йти у царську казну. Українська Церква переходила у підпорядкування Московському Патріарху. Фактично лише козацький стан зберігав свої автономні права. М.с. забороняли використання в Гетьманщині фальшивих грошей, якими насильно розплачувались на українських землях московські військові та повідомляли про повернення королівських грамот на Магдебурське право українським містам (забрані за наказом царя), зокрема Києву, Переяславу, Ніжину, Каневу, Чернігову, Почепу, Гадячу, Стародубу, Остру та ін. М.с. викликали величезне обурення серед усіх верств українського суспільства і стали головною причиною антимосковського повстання у Гетьманщині, а згодом і загибелі самого гетьмана І. Брюховецького