29. Судова система вкл

Князь як найвища судова інстанція розглядав скарги на рішення нижчестоячих судів, а як перша інстанція – справи удільних князів, бояр, панів, урядовців, справи про позбавлення феодалів честі, обвинувачення у державних злочинах тощо. Діяв становий принцип побудови судових установ - представники панівних станів користувались “судом рівних” – магнати і шляхта судились у сеймовому і королівському судах, шляхта підлягала юрисдикції утворюваних нею повітових шляхетських судових органів – земських судів (шляхетських трибуналів). За Литовськими статутами земські суди розглядали кримінальні і цивільні справи, виконували функції нотаріату. До земського суду входили суддя, підсудок і писар;гродські (замкові) суди, в яких головними суддями виступали намісники, воєводи і старости. Суди поділялись на вищі, до яких входили головні судді і представники місцевих феодалів, і які вирішували конкретні справи і були судом 2-ої інстанції; та нижчі, до яких входили намісник головного судді, шляхтич і писар, їх засідання починались щомісячно першого числа і тривали 2 тижні. Гродські суди розглядали справи щодо найтяжчих злочинів усіх вільних людей в разі затримання злочинця на місці злочину, справи про повернення невільної челяді і залежних селян, а також виконували вироки і рішення інших судів та здійснювали нотаріальні функції, для чого велись спеціальні “гродські книги”.Спеціальним судово-адміністративним органом у Великому князівстві Литовському, який здійснював по повітах провадження щодо меж земельних володінь феодалів, встановлював межові знаки, був підкоморський суд, до якого входили призначені Великим князем підкоморій, коморник - його заступник, мірники, підкоморний писар і копачі. На Правобережній Україні (у Київському, Волинському і Брацлавському воєводствах) підкоморські суди були запроваджені Литовським статутом 1566 р.суд асесорів, що розглядав справи, які раніше належали до компетенції суду Великого князя, і діяв за його особливим дорученням. Оформився також маршалківський суд – роз`їзний суд з найважливіших справ під головуванням маршалка і за участю засідателів-шляхтичів.

30. Судоустрій та судочинство на укр. Землях в часи вкл

Етапи розвитку судоустроюВ організації судів та розвитку правової системи на

українських землях за доби Великого князівства Литовського дослідники

вирізняють три етапи. Перший етап охоплює історичний період з часу захоплення території руських князівств у середині XIV ст. до укладення Кревської унії між

Литвою і Польщею в 1385 р. Для цього етапу є характерним подальше

панування місцевого права в усіх його галузях, наявність незначних змін

в організації та компетенції судових установ, а також виникнення суду

великого князя над підлеглими йому князями. Другий етап який характеризується інтенсивним процесом проникнення на територію сучасної України західноєвропейського і польського права та суттєвими змінами в судоустрої після Бєльського сейму 1564 p., пов'язаними з позбавленням магнатів і шляхти права судової юрисдикції та створенням великим князем нової системи державних судів. Суди доби Русько-Литовської держави поділялися на державні, доменіальні, міські, копні та церковні. Державні суди перебували під безпосередньою юрисдикцією великого князя литовського та його урядовців

і поділялися на господарські, комісарські, межові, асесорські, маршалкові суди та суд панів-ради. Третій етап організації та діяльності судових органів доби Литовсько-Руської держави — від запровадження II Литовського статуту (1566 p.), яким фактично і завершилася судова реформа, до остаточного розпаду Речі Посполитої у кінці XVIII ст. За Литовським статутом 1566 р. князівство Литовське було поділено на староства та повіти і

передбачалося створення в кожному повіті трьох судів — земського, гродського, підкоморського. Апеляційною інстанцією для всіх трьох повітових судів був великий князь литовський. Князь як найвища судова інстанція розглядав скарги на рішення нижчестоячих судів, а як перша інстанція – справи удільних князів, бояр, панів, урядовців, справи про позбавлення феодалів честі, обвинувачення у державних злочинах тощо. Діяв становий принцип побудови судових установ - представники панівних станів користувались “судом рівних” – магнати і шляхта судились у сеймовому і королівському судах, шляхта підлягала юрисдикції утворюваних нею повітових шляхетських судових органів – земських судів (шляхетських трибуналів). За Литовськими статутами земські суди розглядали кримінальні і цивільні справи, виконували функції нотаріату. До земського суду входили суддя, підсудок і писар;гродські (замкові) суди, в яких головними суддями виступали намісники, воєводи і старости. Суди поділялись на вищі, до яких входили головні судді і представники місцевих феодалів, і які вирішували конкретні справи і були судом 2-ої інстанції; та нижчі, до яких входили намісник головного судді, шляхтич і писар, їх засідання починались щомісячно першого числа і тривали 2 тижні. Гродські суди розглядали справи щодо найтяжчих злочинів усіх вільних людей в разі затримання злочинця на місці злочину, справи про повернення невільної челяді і залежних селян, а також виконували вироки і рішення інших судів та здійснювали нотаріальні функції, для чого велись спеціальні “гродські книги”.Спеціальним судово-адміністративним органом у Великому князівстві Литовському, який здійснював по повітах провадження щодо меж земельних володінь феодалів, встановлював межові знаки, був підкоморський суд, до якого входили призначені Великим князем підкоморій, коморник - його заступник, мірники, підкоморний писар і копачі. На Правобережній Україні (у Київському, Волинському і Брацлавському воєводствах) підкоморські суди були запроваджені Литовським статутом 1566 р.суд асесорів, що розглядав справи, які раніше належали до компетенції суду Великого князя, і діяв за його особливим дорученням. Оформився також маршалківський суд – роз`їзний суд з найважливіших справ під головуванням маршалка і за участю засідателів-шляхтичів.

31. Литовський статут 1566 Внаслідок невдоволення шляхти І Статутом вже у 1544 р. на Сеймі постало питання про його перегляд. Для розробки проекту ІІ Литовського Статуту у 1551 р. було створено комісію з 10 осіб (5 католиків і 5 православних) – радників маршалкових, урядників земських, хорунжих та інших шляхтичів, а також чужоземних докторів права. Статут було затверджено Вальним сеймом у 1554 р., але він набрав чинність лише з 1566 р.; так як ця редакція з`явилась внаслідок домагань волинської шляхти, яка виступала за злуку з Польщею, він називається також – Волинський. За рівнем кодифікаційної техніки він перевершував І Статут; поділявся на 14 розділів і 367 артикулів, містив норми різних галузей права. ІІ Статут закріплював соціально-економічні і політичні зміни, визначав становище Великого князя (господаря), захищав привілеї великих феодалів, встановлював права і вольності шляхти, обмежував права селян.