34.Переяславська угода 1654р.Входження України у склад Московської держави

Перея́славська рáда 1654 року — загальна військова рада, скликана гетьманом Богданом Хмельницьким у місті Переяславі (нині Переяслав-Хмельницький) для вирішення питання про взаємовідносини між Військом Запорізьким таМосковською державою.

Переговори

• 8 (18) червня 1648 року — перший лист Хмельницького до московського царя Олексія Михайловича

• Оцінки

• Спроба схилити царя до надання військової допомо­ги козакам та заохотити його до боротьби за польський трон, який після смерті короля Владислава IV залишився вакантним (Дмитро Іловайський^[1], Мирон Кордуба^[2], Іван Крип'якевич^[3], Валерій Смолій, Валерій Степанков^[4])

• Початок переговорів про приєднання України до Росії (Микола Петровський ^[5], більшість радянських і російських істориків).

• Прагнення спростувати негативні наслідки антикозацької кампанії, проведе­ної польською стороною в Москві, та запобігання втручанню московських військ у конфлікт (Віктор Горобець ^[6]).

• 8 (18) червня 1648 року — лист Хмельницького до московського сіверського воєводи Леонтьєва. Згадки про прихильне ставлення козаків до царя. Питання підданства царю не піднімається^[7].

• 11 (21) липня 1648 року — лист Хмельницького до московського путивльського воєводи Плєщеєва. Згадки про заохочення московського царя до боротьби за польський трон. Питання підданства царю не піднімається^[8].

• кінець грудня 1648 року — від'їзд посольства Хмельницького до Москви. В складі посольства головний посол Мужиловський Силуян Андрійович і єрусалимський патріарх Паїсія^[6].

• січень 1649 року — в Москві патріарх Паїсій переконує царя в бажанні Хмельницького: «…бити челом царскому величеству, чтоб государь пожаловал велел ево, Хмельнитцкого, и все Войско Запорожское приняти под свою государскую високую руку..»^[9], однак в записці Мужиловського згадується лише клопотання про надання військової допомо­ги, а питання підданства царю не піднімається^[10].

• квітень 1649 року — зустріч в Чигирині Хмельницького із царським послом Григорієм Унковським. Гетьман наголошує на спорідненості України з Москвою: «…от Владимира святаго крещения одна наша благочестивая християнская вера с Московским государством и имели єдину власть»^[11] і просить надати військову допомогу^[6].

• травень 1649 року — від'їзд посольства Хмельницького до Москви. В складі посольства головний посол полковник Федір Вешняк. В акредитивній грамоті висловлено прохання пропротекторат московського монарха^[6]: «…под милость и оборону свою возьми… всю Русь^[12]»^[13]. Одночасно подібне посольство було вислано до трансільванського князя Д'єрдя II Ракоці^[14], з метою заохотити його до боротьби за польський трон^[6].

• 6 серпня 1649 року — піррова перемога козаків у Зборівській битві. Зраджений кримськими татарами Хмельницький винуватить Москву, яка не надала допомогу^[15]. Українсько-російські стосунки погіршуються^[6]. Гетьман і його оточення вдаються до дипломатичного тиску на Москву: відкрито висловлюються про необхідність походу на московитів^[16] і відмовляються видати самозванця Тимофія Акудінова, який ви­давав себе за сина російського царя Василя Шуйського^[17].

• березень 1650 року — Хмельницький ігнорує накази польського короля про підготовку до спільного польсько-кримського походу проти Московії^[6].

• літо-осінь 1650 року — пожвавлення турецько-українського діалогу про те, щоби передати під османський протекторат «…Україну, Білу Русь, Волинь, Поділля з усією Руссю аж по Віслу»^[18].

• 19 лютого 1651 року — Земський собор в Москві. московське духовенство визнало за можливе в разі невиконання польською стороною умов «вічного миру» дозволити Олексію Михайловичу прийняти в підданство Військо Запорозьке^[6]

• вересень 1651 року — в Чигирин прибув османський посол Осман-ага і повідомив про готовність Порти взяти під свій захист Україну^[19]. Хмельницький не поспішає, сподіваючись на відповідь Москви^[6].

• березень 1652 року — посольство Хмельницького в Москві. Посол Іван Іскра запропонував не­гайно прийняти під царську опіку Військо Запорозьке. Царський уряд погодився взяти лише військо, без території, передбачаючи в подальшому надати йому землі в межиріччі Дону та Медведиці^[6].