2.Видатні політичні й військові діячі часів Визвольної війни

Богда́н Хмельни́цький (6 січня 1596 — 6 серпня 1657) — гетьман війська запорозького, полководець і державний діяч. Організатор та ідейний вождь повстання запорозьких козаків проти влади Речі Посполитої, результатом якого, в процесі 9-річної боротьби, стало заснування нового державного формування — Війська Запорозького, яке в складі Речі Посполитої (формально), а потім Московського царства та Російської імперіїпроіснувало до кінця XVIII століття.

Про життя Богдана Хмельницького до 1647 року відомо дуже мало. Місцем народження вважається Суботів, як рік народження вказують або1595^[1]:70(вирахувано за відомостями венеціанського посла Нікколо Сагредо, який у 1649 році писав у своєму рапорті до венеціанської сеньйорії, що Хмельницькому 54 роки.^[2]) або 1596^[3]:153 рік.

На портреті того часу, внизу, розміщений герб Богдана Хмельницького. На гербовому полі скуба (перевернута М, те саме, що й абданк) із хрестом, зверху три страусині пера і собака. Зліва на коругвах: два кавалерських хрести, як на гербi Вoлині. Герб Масальських був наданий предку Зеновія Богдана Хмельницького - Захарію Хмельницькому. Герб Хмельницького, за гербовниками Каспера Несецького (1715-1724, Львів) та Бобровича (1835) - герб Масальських. Свої листи 1648 р. Хмельницький підписував: Зеновій Богдан Хмельницький.

Брат Зеновія Хмельницького був коз. полковником в Сосниці (відомо з листів 1648 р.).

Найпоширенішою є версія, що Богдан Хмельницький походив з руського шляхетського роду гербу Массальський (яким король Ян II Казимир офіційно нагородив його сина Юрія під час нобілітації,

Батько Богдана, чигиринський підстароста Михайло Хмельницький, був на службі у коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, а потім у його зятя Яна Даниловича. 1620 року він брав участь у поході Станіславa Жолкевського на Молдавію й загинув у битві з татарами під Цецорою.

Матір Богдана була козачкою і, найімовірніше, звалася Агафією^[4] Згодом після смерті чоловіка вона одружилася зі шляхтичем і «королівським жовніром» Василем Шишка-Ставецьким (цей шлюб матері Богдана зі шляхтичем свідчить на користь її власного шляхетського походження), який пережив її й під час Хмельниччини служив у війську Речі Посполитої у Білорусі. Його син Григорій, брат Богдана по матері, переселився до Білгорода у 1649 р., де одружився з вдовою-українкою, яка мала четверо дітей.^[5]

Історики мають надзвичайно мало відомостей про Михайла Хмельницького. І досі не поталанило з'ясувати, з якого поселення — Хмельника, Хмелева, Хмеліва, Хмельного чи Хмелівки — походив рід Хмельницьких . Припущення Івана Крип'якевича, що він вийшов із с. Хмельника, розташованого у Перемиській землі, потребує переконливішої аргументації. А поки що можемо лише більш-менш упевнено стверджувати, що предки Богдана проживали у західному регіоні України. Є також версія про польське (мазовецьке) походження Михайла, але вона не підтримана більшістю істориків^[6]. Роберт Маґочі у своїй історії України пише про білоруське походження Михайла Хмельницького.^[7]

Будівля львівського єзуїтського колегіуму

Логічним є припущення, що Богдан отримав початкову домашню освіту, а далі навчався в парафіяльній школі. Палеографічний аналіз власноруч написаних гетьманом листів виявив почерк з прикметними рисами Київської школи^{[Джерело?]}. Тому не виключено, що навчався він у школі при якомусь із київських монастирів^{[Джерело?]}. Можливо, десь у 1609 році, на пропозицію гетьмана Жолкєвського, батько віддав його доЛьвівської єзуїтської колегії, де був учнем Андрея Ґонцеля-Мокрського, доктора теології, відомого письменника і проповідника^{[Джерело?]}. Там майбутній гетьман навчався п'ять-сім років, де був добре обізнаний з всесвітньою історією, в колеґії він дістав добрі знання латинської мови, досконало володів польскою мовою, а згодом навчився ще турецької, кримськотатарської і французької мов^{[Джерело?]}. У 1648 році Мокрський входив до депутації львівських міщан до Хмельницького, що облягав Львів із своїм військом і татарами. Гетьман упізнав Мокрського, і залишившись один на один, упав у ноги своєму вчителеві та дякував за навчання.^{[джерело не вказано 120 днів]}

Іва́н Богу́н (26 травня бл.1618 — 27 лютого 1664) — український військовий і державний діяч, козацький полководець, полковник подільський, згодом — кальницький (вінницький) і паволоцький.

Молоді роки

Іван Богун походив з української шляхти. Учасник визвольних повстань у 1637-38 років. Брав участь у Азовському сидінні, зокрема, керував тоді одним з козацьких загонів, який прикривав Борівський перевіз через річку Сіверський Донець. Протягом 40-х років XVII століття Богун вів звичайне для реєстрового козака життя, брав участь у військових походах проти кримських татар і обороняв українські землі від набігів останніх. Записаний до реєстру 1649 р. серед товариства Війська Запорозького, включеному до складу гетьманського Чигиринського полку.

Руїна

В політичному спектрі Української козацької держави Іван Богун займав місце постійного опозиціонера. Зокрема, він досить рішуче виступив проти укладення Богданом Хмельницьким Білоцерківського договору (28 жовтня 1651), засуджуючи при цьому політику поступок Польщі і зменшення козацького реєстру. У 1654 році Богун був у числі противників курсу Хмельницького на союз із Москвою. Він, разом з Іваном Сірком, Петром Дорошенком та інш., виступав проти підписання Переяславської угоди, й, не склавши присяги російському цареві, згодом очолив антимосковську старшинську опозицію.

Після смерті Б. Хмельницького (27 липня 1657 року) Іван Богун підтримував курс Івана Виговського та Юрія Хмельницького на унезалежнення від Москви української зовнішньої та внутрішньої політики, але й крен в інший бік вказаних гетьманів — на зближення із Польщею чи Туреччиною теж викликав спротив кальницького полковника. Зокрема, Богун відмовився підписувати укладений Виговським Гадяцький договір(6 вересня 1658 року). А в 1660 році Богун виступив проти Слободищинського трактату, підписаного Юрієм Хмельницьким.

У 1662 році кальницький полковник Богун був ув'язнений поляками і відправлений до Мальборка. Він був звільнений Яном II Казимиром в обмін на участь у поході на Лівобережну Україну. Але згодом Богун був звинувачений у зносинах з москалями та урядом Івана Брюховецького і вбитий поблизу Новгород-Сіверського 17 лютого 1664 року. Похований під Новгород-Сіверським.