61 Опишіть художню функцію і специфіку біографізму, його функ-сть у романах петронія і апулея

"Творчість і особа творця. Біографія і тексти… Досить давні, але ще й досі не з'ясовані теми".Перешкодою до розв'язання цих перелічених Г. Сивоконем методологічних проблем є не так відсутність належної наукової уваги до них, скільки безліч різнотлумачень самої природи творчості і феномена творця. Проблема біографізму - проблема не лише теоретична, а й психологічна й етична. Факт роздвоювання власного "я" на "я" мистецьке і "я" людське відчувають і самі митці й по-різному на це реагують. В романе «зашифрована» жизнь самого Апулея, который был посвящён в различные мистические учения и был судим по обвинению в колдовстве. Произведение представляет собой сатиру на все черты жизни позднего Рима, в том числе и на религию. У романі Апулея постають різноманітні представники майже всіх верств римського сус-ва, описані, як правило, з неприхованою іронією чи гумором. Иронические нотки в описании обрядов инициации, через которые проходит Луций, говорят о религиозном скептицизме Апулея. Луцій — головний герой твору і оповідач роману. Освічений, доброго походження молодий чоловік;Апулей, римський поет, родився близько 124 р. в місті Мадавра, в Північній Африці, в багатій родині. Коли Апулей виїхав до Александрії, він в містечку Еї зустрів свого приятеля, познайомився з його матір’ю(значно старшою за нього вдовою Емілією Пудентіллою) і одружився з нею. Пізніше її родичі обвинувачували Апулея в тому,що він побрався з нею заради багатств, адля цього за допомогою магічних заклинань причарував жінку. Проте, Апулей зумів спростувати всі звинувачення, виступивши з великою промовою. Тут можемо провести паралель з героїнею твору “Метаморфози” – Псіхеєю, яка також спочатку стикнулася з проблемою “нерівного шлюбу”. До кінця життя Апулея вважали магом-чарівником, тому і простежуємо вагоме місце магії і чаклунства на протязі усього твору(Фесалія-область Греції прославлена чаклунством, хазяйка-чаклунка, зілля , яке випиває Люцій і т.д.) Петроній – витончений аристократ, енергійний в разі необхідності, спочатку вирішив зробити політичну кар*єру. . Дни он отдавал сну, ночи — выполнению светских обязанностей и удовольствиям жизни. И если других вознесло к славе усердие, то его — праздность. И все же его не считали распутником и расточителем, каковы в большинстве проживающие наследственное достояние, но видели в нём знатока роскоши. В свій час зблизився з Нероном, і був призначений “арбітром краси”. Петроній покінчив з собою, відкривши вени на розкішному бенкеті в колі друзів. У передсмертному заповіті, Даже в завещании в отличие от большинства осужденных он не льстил ни Нерону, ни Тигеллину, ни кому другому из власть имущих, но описал безобразные оргии принцепса, назвав поименно участвующих в них распутников и распутниц и отметив новшества, вносимые ими в каждый вид блуда, и, приложив печать, отправил его Нерону. Можливо, саме це і вплинуло певним чином на характеристику героя апулейського “Сатирикону” – Енколпія. Енколпій – головний герой (від його імені ведеться розповідь) – неврівноважений юнак, явно не дурний,але, на жаль, неідельна людина: він скривався, спасаючись від кари за пограбування, вбивство і, найголовніше, за сексуальне блюзнірство, яке накликало на нього гнів Пріапа – дуже своєрідного древньогрецького бога плодючості. Роман містить роздуми Петронія про подальший розвиток мистецтва. Вустами своїх персонажів письменник категорично відкидає пустопорожній “новий” стиль, що, на його думку, веде до загибелі красномовства і знецінює саму мову.