15. Сформулюйте проблематику трагедії Есхіла «Прометей закутий»

"Прометей закутий" - найвеличніша трагедія Есхіла. П’єса була написана в останній період творчості поета і входила до трилогії, дві частини якої "Прометей вогненосний" і "Визволений Прометей" - не збереглися. Образ Прометея, борця за правду і справедливість, єдиного бога старшого покоління, який допоміг Зевсові завоювати владу вражає монументальністю, могутніми пристрастями й думками, на які здатна лише титанічна натура. Він стає уособленням поступальної ходи суспільства, яскравим виявом людської цивілізації. Єдиний з богів, він не тільки прийшов на допомогу людям і врятував їх від загибелі, підготовленої безжалісним Зевсом, але й дав їм вогонь пізнання, розум і кмітливість, писемність і рахунок, навчив їх усіх ремесел і наук. - Проблема свідомо прийнятого рішення вимальовується в трагедії з більшою виразністю, тому, що діяльність Прометея зіставляється з відношенням до дії і знань зі сторони інших, протилежних йому образів. Так, Гефест змушений наказом Зевса прикувати до скелі свого друга, знаходить виправдання своїм діям в необхідності, «ананке». Для нього «ананке» - як притулок від власної нерішучості. А в Прометея, навпаки «ананке» служить джерелом непохитності, нехай навіть влада її є непереможна. На відміну від Океану, який радше б відмовився від знання, осягнення знань Прометея є активним, яке нерозривно пов’язане з діями: зважитись на крок, означає пізнати свій шлях, свій вбір. Любов до людей органічно поєднується в ньому з любов’ю до свободи. Він вважає своєю ціллю визволення людського роду від всякої тиранії. Він прагне зробити людство вільним та незалежним. Розум, який став найбільшим даром людям, є засобом для досягнення цього. - Поєднання фізичних і душевних муки: він страждає не тільки тому, що його прикували до скелі, яка була відкрита вітрам та грозам, а й тому, що він відчуває себе осоромленим через це несправедливе покарання, через те, що він був виставлений на посміх богам і на радість ворогам. Але це ще не все. На відміну від інших героїв Есхіла, тривалість його страждань залежить від нього самого. Прометей тримає в руках таємницю Зевса, яка може звільнити його від страждань, але він вважає, що буде правильно, якщо він збереже таємницю, тим самим прирікаючи себе на муки протягом віків. - етична проблема в образі Прометея (власна відповідальність за прийняте рішення; людина, яка не зраджує своєї долі; віра у можливості людини) - Пожертва собою заради інших, гордість - «формула трагічного мовчання» - Прометей свідчив, що залишається несхитним борцем, вірним своїм ідеям, його неможливо зламати тортурами, він не змінить свого ставлення до Зевса, якого вважає деспотом і тираном. - Критика Есхілом олімпійських богів

16. Опишіть міфологічну основу трагедій Евріпіда й її трансформацію драматургом Еврипід увійшов в історію західноєвропейської культури як родоначальник і майстер психологічного аналізу і психологічної драми. “Медея” (431 р. до н.е.) Еврипід ставить у трагедії проблему кризи сім’ї і намагається знайти причини цього явища. Сюжетом трагедії послужив один з останніх епізодів міфа про аргонавтів. За наказом свого дядька Пелія, який відібрав у його батька Есона в Іолку, Ясон із групою друзів поплив на кораблі «Арго» до Колхіди, щоб здобути золоте руно. Це була умова для повернення влади Пелієм. З допомогою дочки колхідського царя Медеї, яка закохалася в Ясона, він виконав усі попередні вимоги царя Еета. Медея ж приспала дракона, що стеріг руно, Ясон одніс його на корабель і разом із Медеєю й товаришами відплив додому Щоб припинити переслідування Еета, Медея вбила свого молодшого брата, розрубала на частини і кинула в море. Переслідувачі були змушені були зупинитися, щоб зібрати останки юнака і поховати, і припинити погоню. В Іолку Пелій відмовився віддати владу, і Медея за це помстилася йому. Ясону довелося з нею втекти від гніву іолкських громадян, і він знайшов притулок у Коринфі. Трансформація : Ясон майстерно приховував своє єство, використавши любов Медеї до себе заради здобуття коштовності. А пізніше, задумавши одружитися з дочкою царя Креонта, він цинічно відштовхує Медею такими поясненнями:

...оце побрався шлюбом з владарівною, щоб допомогти тобі,  твоїх дітей зрівнявши з можновладними в міфах це відважний, прекрасний, великодушний герой. А в Еврипіда – пересічний, здрібнілий афінянин. Таким він був і в Колхіді, під час походу за золотим руном, але тоді  братами їх, опору дати домові. Еврипід таким чином руйнує традиційне розуміння зла в трагедії. Ясон не злочинець, а звичайна людина. Однак Медея розцінює поведінку Ясона як злочин, і злочин має бути покараний. Щоб “у саме серце вразити мужа”, Медея убиває не лише суперницю і її батька, але й дітей, яких вона народила від Ясона. З усього видно, що Еврипід співчуває своїй героїні, але її помста зображена як кривавий злочин, як непрощенний гріх. Міф про троянську війну дав сюжети багатьом трагедіям Евріпіда – «Андромаха», «Троянки», «Електра», «Орест»…

Алкеста. Будучи по форме трагедией, по содержанию Алкеста является скорее волшебной сказкой со счастливым концом. Адмет, царь Фер в Фессалии, обречен умереть, если никто не отдаст за него свою жизнь. Умереть ради него соглашается лишь его жена Алкеста. Она умирает, и тело ее помещают в гробницу. Вскоре в Ферах оказывается Геракл, который проводит ночь в гостях у своего старого друга Адмета. Узнав о его беде, Геракл подстерегает возле гробницы бога смерти Танатоса, одолевает его и возвращает Алкесту к жизни.  Медея – история женской мести. Ясон, вернувшийся из Колхиды победителем, с золотым руном, привез с собой и колхидскую царевну Медею. Они поселились в Коринфе и много лет счастливо там прожили. Но вот Ясон собирается жениться на коринфской царевне (чужестранка его законной женой не признается). Ясон здесь – не герой, но несправедливо было бы воспринимать его как достойного презрения подлеца, как полагает Медея, а с ней – большинство современных читателей. Ясон утверждает, и небезосновательно, что новый брак обеспечит безопасность и Медеи, и их детей, и самого Ясона. Однако Медея, которую измена Ясона ввергает в неистовство, помышляет только о мести. Ей удается извести царевну, послав ей в подарок отравленный плащ. Затем, выдержав нелегкую борьбу с материнскими чувствами, Медея наносит Ясону поистине сокрушительный удар, убивая своих и его сыновей. В финале мы видим Медею, которая взлетает ввысь на крылатой колеснице, посланной ей дедом – богом Солнца, и упивается горем и ужасом Ясона, лишенного даже возможности покарать ее за злодеяние.  Ипполит – история чистого, склонного к аскетизму юноши, сына Тесея от амазонки. Ипполит навлек на себя гнев богини любви Афродиты своим презрением к ней и исключительной преданностью Артемиде, покровительнице охоты. Чтобы погубить юношу, Афродита заставляет влюбиться в него Федру, жену Тесея и мачеху Ипполита. Федра готова скорее умереть от любви, чем обнаружить свою страсть. Однако старая кормилица Федры, желая ее спасти, посвящает в тайну Ипполита, тот выслушивает ее рассказ с ужасом и отвращением. Федра совершает самоубийство, однако обида побуждает ее оставить записку, в которой она обвиняет Ипполита в посягательстве на свою честь. Тесей находит это послание и отправляет сына в изгнание. Проклятие это неизбежно должно сбыться – так в свое время пообещал Тесею Посейдон, и оно действительно становится причиной гибели Ипполита. Умирающего юношу приносят назад в Афины, в эпилоге появляется Артемида и раскрывает правду, но слишком поздно.

Ион вполне заслуженно относят к жанру романтической мелодрамы. И тон пьесы, и детали ее сюжета предвещают новую комедию 3 в. (Менандр, как известно, многим обязан Эврипиду). Соблазненная Аполлоном Креуса, дочь афинского царя Эрехфея, втайне родила сына Иона, бросила его и считала умершим. Гермес по велению Аполлона перенес младенца в Дельфы, где его подобрала и воспитала жрица. Ион вырос и сделался привратником храма, стражем его сокровищ. О происхождении Иона не догадывается ни он сам, ни окружающие его люди. Креуса приезжает в Дельфы вместе с мужем Ксуфом. Она встречает там Иона, но они не могут узнать друг друга. Происходит целый ряд волнующих и все более запутывающих дело событий, в результате которых мать и сын едва не губят друг друга, однако истина постепенно выясняется, и пьеса завершается счастливым концом.  Безумствующий Геракл. В этой трагедии великий герой Геракл успевает вернуться в родные Фивы как раз вовремя, чтобы спасти жену и детей от смерти, на которую их обрек захвативший власть тиран. После этого богиня Гера, непримиримый враг Геракла, насылает на него безумие, и он в исступлении убивает жену и детей. Придя в себя, Геракл собирается уже покончить с собой, и лишь с трудом его отговаривает от этого давний друг, афинский царь Тесей.  Вакханки. Здесь изображены совершенные в Фивах деяния бога Вакха или Диониса, сына Зевса и фиванской царевны Семелы, которая вследствие происков Геры умерла, испепеленная молниями Зевса. Дионис решает перенести свой оргиастический культ из Азии в Грецию. Фиванцы отрицают его божественное происхождение и отвергают культ Диониса. Тогда он поражает всех женщин вакхическим исступлением, и они убегают в горы, чтобы справить там неистовый обряд. Дионис предстает в образе юноши, возглавляющего толпу азиатских женщин-вакханок, которые и составляют хор трагедии. Царь Пенфей тщетно пытается схватить Диониса, но тот лишает его разума и заманивает в горы, где вакханки во главе с матерью царя разрывают Пенфея на части.  Другие пьесы. Еще три трагедии Эврипида, помимо Безумствующего Геракла и Вакханок, заимствовали сюжет из фиванского цикла легенд. В Финикиянках (как и в Семеро против Фив Эсхила) изображена попытка одного из сыновей Эдипа взять с помощью аргосского войска родной город, чтобы изгнать брата, который захватил царскую власть; захватчики терпят поражение, а братья в поединке закалывают друг друга. В Просительницах повествуется о том, как фиванцы отказались выдать тела погибших аргосцев для похорон, однако афинский царь Тесей сразился с ними и принудил их к соблюдению обычаев. Текст трагедии Гераклиды частично утрачен, однако основная сюжетная линия ясна: после смерти Геракла царь Аргоса Эврисфей пытается схватить детей героя и расправиться с ними. Афиняне оказываются в состоянии их защитить лишь после того, как старшую дочь Геракла приносят в жертву, что и обеспечивает афинянам победу в сражении.