27 Постать Сапфо й особливості її лірики

Сапфо стала першою у світі геніальною поетесою. Народилася та більшу частину свого життя вона прожила на острові Лесбос. Існує багато переказів про неї. Достеменно відомо, що близько 600р. до Р.Х. Сапфо заснувала у Мітеленах, столиці Лесбосу, школу „служительок Муз”, або Мусейон. Це була своєрідна школа для дівчат, яку присвятили богині кохання та вроди Афродіті. Віддавали до неї дівчат переважно з острівної Греції, де жінки були незалежнішими від чоловіків, користувалися більшою повагою, ніж у Греції материковій. У цій школі, яка нагадувала напіврелігійну общину, дівчат з аристократичних родин навчали музиці, танцям, поезії. Та не для того, щоб вони стали професіоналами. Сапфо мала на меті допомогти юнкам втілювати ідеали краси та гармонії у подальшому подружньому житті. У плані художньої форми Сапфо належала до представників монодичної лірики. За часів античності вважалося, що літературна спадщина Сапфо складається з дев'яти книг (сувоїв), а в жанровому плані - із гімнів, епіталам (весільних пісень), елегій, любовних пісень тощо. До нашого часу дійшло кілька текстів поетеси.Найголовнішою темою творчості поетеси було кохання в усіх його прявах – спокійне й бурхливе, ніжне й пристрасне. Поетеса часто звертається до Афродіти чи Ероса з проханням допомогти їй перебороти почуття, що примушує її водночас радіти і страждати. Поетеса любить життя, насолоджується ним, тому її ліричні творіння здебільшого позначені сяючою радістю та оптимізмом, пристрасним бажанням злитися з природою, якуц поетеса безмірно любить.Невеличкі барвисті замальовки пейзажу природи відповідають настрою авторки, створюють тло, на якому розвиваються почуття. Кохання Сапфо несе в собі і радість, і сердечні муки, невгамовне бажання кохати і чітке розуміння того, що жадане почуття неодмінно принесе біль і страждання. Усі ці свої почуття авторка розкриває з надзвичайною щирістю, емоційною силою, щоправда вона не заглиблюється у психологічний аналіз почуттів, зображуючи лише їх зовнішні прояви. У Сапфо жінка постає самостійною особистістю, яка здатна і має право на відверте, - щире, палке кохання. Богиня Афродіта зображена не просто вищим уособленням кохання, а також жінкою, котра здатна кинути все, щоб прийти на допомогу іншій жінці, тобто втіленням певної жіночої солідарності. (гімн до богині Афродіти "Барвношатна владарко...) Сапфо докладно описує свої почуття. При цьому в поезії немає епітетів, метафор, метонімій. Усі відчуття названі прямо та відверто. Кохання авторки безнадійне. Вона начебто відчуває прихід смерті, але при цьому залишається альтруїсткою. Щастя людини, в яку вона закохана, — над усе. Поетеса відчувала, що людська самосвідомість та людська природа взаємопов'язані. Для неї світ почуттів перебував на вершині світу природи. Саме тому найвидатніший грецький філософ Платон назвав її "десятою музою". Це не просто красива фраза, як її деколи трактують, це точне визначення того, що за всієї відвертості творчості Сапфонайголовнішою для неї була людська-душа, певний недосяжний ідеал. Лірика Сапфо має тверду основу – народну любовну пісню. Її творчість визначила цілий напрям у ліричній поезії, зокрема поетесі належить складний за ритмікою чотиривірш – «Сапфічна строфа».