55 Охарактеризуйте специфіку карнавалізації дійсності у «сатириконі»Петронія000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000

З ім'ям Петронія Арбітра до нас дійшов ряд уривків великого коміко-еротичного роману «Сатирикон». Він цікавий з двох причин: по-перше, це один З небагатьох залишків «староримської» белетристики, по-друге, на протилежність до грецького роману (типу роману Геліодора, див. «Ефіопіка» Геліодора) - це твір реалістичного стилю, що подекуди являє собою очевидну пародію на грецький «ідеалістичний» роман. Саме Петронію приписують один із найоригінальніших творів римської літератури — родинно-побутовий пригодницько-сатиричний роман «Сатирикон». Мандрівна тема була відома в античній літературі здавна. Можливо, Петронія надихали подорожі Одіссея, переслідуваного Посейдоном. Натомість у романі Петронія йдеться про мандри двох декласованих волоцюг — Енколпія та його супутника, вродливого юнака Гітона. Інколи до них приєднується третій, наприклад, Аскілт, котрий вносить розбрат у їхні стосунки. Розгніваний поведінкою персонажів Пріап, бог плодючості, отар і садівництва, не залишає їх у спокої. Якщо у Гомерових поемах ідеться про глибоко драматичні події війни та подвиги справжніх героїв, то в «Сатириконі» все відбувається у «зниженому» плані. Персонажі Петронія зустрічаються з такими самими, як і вони, волоцюгами, злодіями, чаклунами, воїнами, рабами та звідниками, їм доводиться бувати на площах і в кублищах розпусти. Вони теж причетні до кохання, але його покровителем є вже не прекрасна Афродіта, а другорядний хтивий божок Пріап, Повний текст «Сатирикону» до нас не дійшов, відомі лише уривки, починаючи з 13-ї книги, їхнім головним персонажем є колишній гладіатор Енколпій, котрий колись навчався, знався на мистецтві, але тепер став злодієм, убивцею та грабіжником. А серед подій головне місце належить докладному описові «бенкету Трімальхіона». Петроній створив надзвичайно типовий і колоритний образ колишнього раба-вільновідпущеника Трімальхіона, котрий шляхом спекуляцій і темних витівок та плутнів неймовірно збагачується. У даному випадку Петроній не відходить від історичної істини. У І ст. н. є. стару аристократію почала витісняти нова, молода знать, роль вільновідпущеників у громадському житті різко посилилася. Зросла і їхня роль в економічному розвитку держави, вони почали посідати державні посади і навіть впливати на політику. Переважно малокультурні та неосвічені, але розумні та прагматичні, верткі та пронозливі, з багатим життєвим досвідом, упевнені у своїх силах, вони наполегливо йшли до своєї мети. Петроній ставиться до них із презирством аристократа, саркастично висміює, але показує і те позитивне, що було у цій «новій еліті». Тому образ самого Трімальхіона не можна розглядати однозначно. Справді, насамперед це збагатілий і нахабний вискочень, котрий починав своє життя хлопчиком для любовних утіх свого господаря. Автор наділяє його всіма негативними рисами тієї епохи. Погано вихований і напівосвічений, він пнеться в коло патриціїв, намагається показати себе обдарованою, з тонким смаком людиною, обізнаною навіть з різними філософськими напрямами. Під час бенкетів він полюбляє «блиснути» удаваними знаннями, іменами філософів, начитаністю, розповісти кілька цікавих міфологічних сюжетів, страшенно їх перекручуючи і плутаючи. Величезні багатства, покора і підлабузництво навколишніх перетворюють Трімальхіона, загалом добру людину, у деспота та самодура. Не замислюючись, він може винести смертний вирок рабові за найменшу провину чи недоречно сказане слово, побити власну дружину чи кинути в неї під час бенкету дорогоцінну вазу. Він страшний хвалько і брехун, понад усе любить хизуватися своїми багатствами. До того ж усі його спроби видавати себе за аристократичну натуру виявляються марними і лише посилюють враження обмеженості та пихи. Але Петроній показує й іншого Трімальхіона, підкреслюючи його хазяйновитість, енергійність, природну дотепність, практичний розум, уміння долати найскладніші ситуації, упевненість у власних силах — тобто риси, яких так бракувало кволій і зніженій римській аристократії.

Петроній детально змальовує розкішний палац і влаштований його господарем бенкет, підкреслюючи марнославство, цілковиту відсутність у Трімальхіона смаку. Несмак потверджують і виставлені напоказ розкоші, і строкатий одяг слуг, і надмірно гучна музика. Всюди штучно підкреслюються розміри багатства господаря, на різних речах навіть висять таблички з написами, покликаними вразити присутніх або давнім (і часто вигаданим) віком речі, або неймовірною ціною. Сп'янілий господар раптом протикається співчуттям до нещасної долі інших людей, зокрема рабів, і навіть обіцяє відпустити їх на волю: «Раби — також люди, тим самим молоком, що й ми, вигодувані, і не винні вони, що така гірка в них доля. Проте, з моєї милості, скоро всі вони нап'ються вільної води». Гості Трімальхіона — такі ж самі вільновідпущеники, тільки здебільшого залежні від нього «вельможі». Беручи приклад із патриціїв, вони під час бенкетних бесід торкаються якихось філософських проблем і також намагаються показати свою «ученість», але висловлюються нескладно, короткими, уривчастими фразами і роблять безліч граматичних помилок. А точніше, розмовляють мовою неосвіченого плебсу, пересипаною численними грецькими словами, не завжди цензурними висловами, а часом мудрими і дотепними приказками та прислів'ями: «Далеко тікає, хто від своїх тікає»; «Хто не може по ослу, б'є по сідлу». Часто трапляються і заперечні порівняння — «Не людина, а мрія!», «Не жінка, а колода» тощо. Роман містить і роздуми Петронія про подальший розвиток мистецтва. Вустами своїх персонажів письменник категорично заперечує пустопорожній «новий» стиль, що, на його думку, веде до загибелі красномовства і знецінює саму мову. На початку частини, що дійшла до нас, Енколпій виступає з промовою проти «азіанізму», який узагалі заперечує необхідність праці над мовою. В образі бродячого поета Евмолпа Петроній висміює тих численних римських віршомазів, що складали величезні недолугі поеми на міфологічній основі, як це робить згаданий піїт.