6)Поняття,види та форми правочинів. Недійсність правочинів.

Правочини - вольові, правомірні дії громадян чи організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. форма правочинів — це спосіб зовнішнього виявлення волі учасника на їх вчинення, відповідно до якої їх поділяють на усні та письмові. Усна форма правочину означає, що умови його вчинення сторони погоджують у процесі безпосереднього спілкування без відображення у відповідних документах. Правочини класифікують за різними підставами і відповідно виокремлюють такі їх види. Відповідно до форми укладення, як уже зазначалося, правочини бувають усні, прості письмові та письмові нотаріальні. Залежно від кількості осіб, які повинні виявити свою волю в правочині для того, щоб він був дійсним, розрізняють правочини: односторонні , двосторонні, багатосторонні Залежно від того, чи мають обидві сторони обов’язок надавати зустрічне матеріальне задоволення, чи тільки одна з них: оплатні та безоплатні Правочини є строкові та безстрокові ( Відповідно до мети, з якою укладається правочин, розрізняють каузальні — в яких визначена мета їх вчинення,абстрактні — в яких не визначається мета їх вчинення 

Недійсний правочин — це правочин, що не відповідає вимогам закону. Він породжує не ті права і обов'язки, яких бажали його учасники, а правові наслідки, котрі прямо передбачені у законі. Для того щоб правочин мав юридичну силу, він повинен відповідати низці вимог, які називають умовами дійсності правочину. Такі вимоги встановлені ст. 203 ЦК, яка передбачає, що: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;2) особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

7)Поняття та види цивільно-правових договорів, порядок їх укладання. Поняття, види зобов’язань . Підстави виникнення і припинення зобов’язань.

Як юридичний факт договір належить до числа правомірних дій, що вчиняються з волі його учасників і спрямовується на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав або обов'язків. Проте роль договору не обмежується тільки тим, що він впливає на динаміку цивільних правовідносин. Відповідно до вимог Цивільного кодексу України, звичаїв ділового обігу, вимог розумності та справедливості договір також визначає зміст конкретних прав та обов'язків учасників договірного зобов'язання. В цьому розумінні договір є засобом регулювання поведінки цивільних правовідносин.

Класифікація видів цивільно-правового договору: -За кількістю сторін:1) двосторонні;2) багатосторонні.- За розподілом прав та обов’язків між сторонами:1) односторонні (односторонньозобов’язуючі);2) двосторонні (двостронньозобов’язуючі). - За наявністю, або відсутністю майнового еквіваленту:1) відплатні;2) безвідплатні.- За моментом укладення: 1) консенсуальні;2) реальні.- За їх взаємозв’язком та значенням:1)головні 2) додаткові.- За послідовністю досягнення цілей:1) основні;2) попередні.- За колом суб’єктів для яких створюються правові наслідки договором:1) на користь сторін договору;2) на користь третіх осіб;3) про виконання третім особам. 

Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Такими є умови договору, що визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однією із сторін повинно бути досягнуто згоди (наприклад, у договорі купівлі-продажу істотними є предмет, ціна, строк). Крiм згаданих умов, у договорi можуть бути звичайнi й випадковi умови.

Зобов'язання — заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди. Існує два види зобов'язань: - поточні, короткотермінові зобов'язання з термінами погашення, як правило, менше одного року рахунки кредиторів, короткотермінові позики, частина довготермінової позики, термін оплати якої настає в даному звітному періоді, податок на прибуток і - довготермінові зобов'язання з термінами погашення більше одного року після дати складання балансу, включаючи середньо- і довготермінові позики та кредити постачальників. Як будь-які інші цивільні правовідносини, зобов'язання виникають при настанні певни: юридичних фактів. Ці факти, а також певні їх сукупності називають підставами виникнення зобов'язань. При припиненні зобов'язання перестає існувати, і його учасників (контрагентів) більше не пов'язують ті права та обов'язки, які раніше з нього випливали. Це означає, що кредитор більше не має права пред'являти до боржника будь-які вимоги виходячи із даного зобов'язання, сторони не можуть переуступити свої права та обов'язки у встановленому порядку третім особам і т. д Припиненню зобов'язань присвячена глава 19 ЦК України. Вона містить загальні способи припинення зобов'язань:виконання, зарахування, збіг боржника і кредитора в одній особі, угода сторін, зміна плану, неможливість виконання, смерть громадянина або ліквідація юридичної особи. Деякі підстави передбачені в інших главах ЦК України, що регулюють окремі види зобов'язань (статті 231, 234, 259 та ін. ЦК).

8)Поняття,мета, підстави та умови цивільно-правової відповідальності. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду. Дольова,солідарна та субсидіарна відповідальність. Договірна та позадоговірна відповідальність. Особливості цивільно-правової відповідальності малолітніх та неповнолітніх осіб.

Цивільно-правовою відповідальністю визнається одна із форм юридичної відповідальності, суттю якої є застосування встановленого цивільним законодавством заходу примусового впливу (санкції) до порушника цивільних прав та обов'язків. Причому цей вплив полягає у покладенні на порушника насамперед невигідних наслідків здебільшого майнового характеру — відшкодування збитків, сплату неустойки (штрафу, пені), відшкодування шкоди.

Мета: застосування встановленого цивільним

законодавством заходу примусового впливу (санкції) до порушника

цивільних прав та обов'язків.

Підставою цивільно-правової відповідальності є склад правопорушення, елементами якого визнаються: 1) протиправність діяння; 2) шкода; 3) причинний зв'язок між діянням і шкодою; 4) вина правопорушника.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду

1. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

2. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

3. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

4. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Дольова відповідальність має місце, якщо кожний із боржників несе відповідальність перед кредитором лише у тій долі, яка припадає на нього відповідно до законодавства чи договору. Дольова відповідальність має значення загального правила і застосовується завжди, якщо у зобов'язанні є декілька боржників/

Солідарна відповідальність характеризується тим, що в разі її застосування кредитор вправі притягти до відповідальності як усіх боржників разом, так і кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Більш того, кредитор, який не одержав повного задоволення від одного з солідарних боржників, має право вимагати недоодержане з решти солідарних боржників. При цьому солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки зобов'язання не погашено повністю.

Субсидіарна відповідальність застосовується у випадку, коли в зобов'язанні беруть участь два боржники, один із яких є основним, а другий —додатковим (субсидіарним). Субсидіарний боржник несе відповідальність перед кредитором додатково до відповідальності основного боржника. Кредитор має право висувати вимогу до субсидіарного боржника не одразу, а лише в тому випадку, якщо цю вимогу не задовольнив основний боржник(договірні гарантіі).

Договірна відповідальність завжди являє собою санкцію за порушення договірного зобов'язання, тобто виникає на підставі цивільно-правового договору. Позадоговірна відповідальність настає у випадку, якщо санкція застосовується до правопорушника, котрий не має договірних відносин з особою, якій завдано шкоди.

В особливому порядку несуть відповідальність за завдану шкоду неповнолітні, бо вони не є повністю дієздатними. ЦК встановлює, що за шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 15-річного віку, відповідають його батьки (усиновителі) або опікун, якщо не доведуть, що шкода сталася не з їх вини. Неповнолітній віком від 15 до 18 років відповідає за заподіяну ним шкоду на загальних підставах, тобто відшкодовує її самостійно. І лише у випадках, коли у неповнолітніх немає майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної шкоди, шкода у відповідній частині повинна бути відшкодована батьками (усиновителями) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкода сталася не з їх вини. Цей їх обов'язок припиняється по досягненні тим, хто заподіяв шкоду, повноліття, а також у разі, коли в нього до досягнення повноліття з'явиться майно або заробіток, достатній для відшкодування шкоди.