3.Розкрити сутність психічних і фізіологічних процесів в управлінні поведінкою.

4. СТАДІЇ РОЗВИТКУ ПСИХІКИ І СВІДОМОСТІ. Леонтьєв виділяє в еволюційному розвитку психіки три стадії: 1. Стадія елементарної сенсорної психіки - (здійснюється відображення окремих властивостей предметів, тобто наявна відчуття), - здатність відображати окремі властивості предмета. Основна форма поведінки - Таксис, рефлекси і інстинкти. Інстинкти - вроджена програма поведінки або видовий досвід тварини. 2.Стадія перцептивної психіки (виникає відображення цілісний предметів, тобто виникає сприйняття); основна форма відображення - предметне сприйняття, тобто тварини здатні відображати предмети у вигляді цілісних психічних образів. Основна форма поведінки - навички. Навички - придбана програма поведінки або особистий досвід тварини. 3. Стадія інтелекту (виникає відображення відносин між предметами):А) сенсомоторний інтелект; Б) свідомість.

Основна форма відображення - відображення міжпредметних зв'язків. Основна форма поведінки - інтелектуальна. Основні риси інтелектуального поведінки: 1. здатність вирішувати 2-фазні завдання, в яких існує особлива орієнтовано-дослідна підготовча фаза і фаза виконання (відсутній біологічний сенс); 2.Способность вирішувати одну й ту ж задачу різними способами; 3. Перенесення одного разу знайденого принципу вирішення завдання у нові умови; 4. Використання примітивних знарядь;5. Наявність інсайту.

7. ВИДИ МИСЛЕННЯ. Існує така класифікація мислення: 1.За характером засобів, використовуваних при вирішенні завдань:Продуктивне мислення — репродуктивне мислення. наявність чи відсутність у минулому досвіді суб'єкта готових засобів виконання завдання. Інтелектуальне мислення — візуальне мислення. При інтелектуальному мисленні засіб виконання завдання — поняття, при візуальному — уявлення.2.За характером перебігу розумових процесів:Реалістичне мислення — аутистичне мислення. реалістичне мислення відповідає дійсності. аутистичне уявляє собі те, що відповідає афекту (принцип задоволення протистоїть принципові реальності) Інтуїтивне мислення — аналітичне мислення. Аналітичне мислення розгорнуте в часі, має чітко виражені етапи, відбувається на свідомому рівні. Інтуїтивне характеризується швидкістю протікання, відсутністю чітко виражених етапів, мінімальною усвідомленістю.3.За характером виконуваних завдань: Теоретичне мислення — практичне мислення. Теоретичне мислення — це пізнання законів, правил. Основне завдання практичного мислення — підготовка до перетворення дійсності: постановка мети, створення плану, проекту, схеми. 6.Творче мислення — критичне мислення. Творче мислення — це мислення, результатом якого є відкриття принципово нового чи удосконаленого вирішення того чи іншого завдання. Критичне мислення являє собою перевірку запропонованих рішень з метою визначення області їхнього можливого застосування 4.За змістом спонукальних механізмів розумового процесу:

Оцінне мислення — емоційне мислення. Оцінне мислення, спонукається пізнавальним інтересом, емоційне — потребами почуття й волі.

6.в1. психічний стан, з одного боку, можна розглядати як інтегро­ване відображення у психіці взаємодії внутрішніх умов і зовнішніх впливів у відносно статичний відрізок часу. З іншого - як проекцію психічних процесів на психічні властивості людини, унаслідок чого зіштовхнуться психоенергії різних потенціалів, що зумовлює появу тимчасової надлишкової психоенергії, яка й визначає психічний стан людини. Після її нейтралізації зникає стан, який вона зумовила. Під ПСИХІЧНИМ СТАНОМ розуміють тимчасовий функціональ­ний рівень психіки, який відображає взаємодію впливу внутрішнього середовища організму або зовнішніх чинників та визначає спрямованість перебігу психічних процесів у цей момент і вияв психічних властивостей людини. Серед психічних станів згадуються: емоції; увага; тривожність; установки;

задоволення-незадоволення;апатія-натхнення;ейфорія; бадьорість-втома та інші. Психічний стан тісно пов'язаний з індивідуальними властивостями особистості, оскільки він характеризує психічну діяльність не загалом, а індивідуально. Стан страху в однієї людини може виявлятися у психічно­му збудженні, а в іншої - у психічному "паралічі", гальмуванні психічної діяльності. Так само, як психічні властивості відбиваються на психічних станах, психічні стани можуть переходити у психічні властивості. Якщо людина дуже часто переживає стан тривоги, можливе формування особистісної властивості - тривожності. Але відповідність між психічним станом і рисою особистості не є правилом. Зокрема, поруч з "нестримністю" як стійкою властивістю холеричного типу існує "нестримність" як стан, який може виникати в кожної людини і не бути характерною властивістю поведінки. Психічні стани можна класифікувати як вияви психічних процесів* стани емоційні - настрої, афекти, тривога тощо;* стани вольові - рішучість, розгубленість тощо;* стани пізнавальні - зосередженість, замисленість тощо.

6.в3. Вікова психологія — галузь психологічної науки, яка вивчає особливості психічного розвитку людини на різних вікових етапах індивідуального розвитку людини (онтогенез). Предметом дослідження вікової психології є вікова динаміка, закономірності, фактори, умови, механізми становлення, формування та розвитку особистості. Вікова психологія вивчає загальні закономірності, особливості виникнення і розвитку психічних процесів і властивостей і зумовлену віком динаміку співвідношень між ними; причини та закономірності переходу від одного вікового періоду до наступного; становлення різних видів діяльності (гри, навчання, праці, спілкування); В її загальній структурі виокремлюють психологію дитинства, до якої входять психологія новонародженого, немовляти, раннього дитинства, дошкільного періоду, молодшого школяра, підлітка, юнака, психологію дорослості — психологію дорослої людини, геронтопсихологію — психологію старості. Завданнями вікової психології є дослідження особливостей розвитку особистості на кожному її віковому етапі, надання відповідних рекомендацій щодо попередження спричинених віковими кризами психологічних проблем, а також конкретної психологічної допомоги. Не менш важливим є зосередження зусиль вікової психології на розв'язанні таких теоретичних і практичних завдань:-- вивчення особливостей розвитку людини на етапах ранньої та зрілої дорослості (Я-концепції, системи життєдіяльності, особливостей інтересів та інтелекту, проблем і криз розвитку тощо);Розділи:розвиток новонародж(0-1міс), психологія немовлят(1 міс-2р),раннього дитинс (2-6р).,пізнього дит(6-12р), псих підлітків(12-15р), псих юнатства(15-21),псих дорослості(21-60),псих люд похил віку(понад 60).

6.в5.Процес соціалізації йде через інститути соціалізації та агенти. Інститути соціалізації - це та соціальна група, яка передає людині частина соціального досвіду. Сім'я, дитячі дошкільні установи, школа, вуз, трудовий колектив. Всі вони забезпечують людині умови для освоєння досвіду (це їх завдання).

У кожного інституту є специфічні функції: 1. Сім'я (формування базових установок; забезпечення психологічної підтримки, прийняття дитини, де формується базова довіра до світу.) 2. Школа (дає об'єктивну оцінку; систематизація знань, наукові знання; забезпечення розвитку самостійності та громадянської позиції).Агенти соціалізації - конкретні люди, які відповідають за соціалізацію (батьки, вчителі і т.д.). Соціалізація людини відбувається за допомогою механізмів соціалізації - способів свідомого чи несвідомого засвоєння і відтворення соціального досвіду. Одним з перших був виділений механізм єдності наслідування, імітації, ідентифікації. Суть полягає в прагненні людини до відтворення сприйманого поведінки інших людей.

Виділяють механізм статеворольової ідентифікації (статевої ідентифікації) або статеворольової типізації. Його суть полягає у засвоєнні суб'єктом психологічних рис, особливостей поведінки, характерних для людей певної статі.Механізм соціальної оцінки бажаного поведінки здійснюється у процесі соціального контролю (С. Парсонс). Він працює на основі вивченого З. Фрейдом принципу задоволення страждання - почуттів, які відчуває людина в зв'язку з винагородами (позитивними санкціями) і покараннями (негативними санкціями), які надходять від інших людей. Це ефекти дії механізму соціальної оцінки: соціальна фасилітація (або фацілітація) та соціальний інгібіція.

6.в6. Психологія – одна з наук про людину. Об’єктом її вивчення є найскладніша сфера життєдіяльності людини – психіка,як функція мозку. Об’єкт психології – це певні прояви об’єктивного або суб’єктивного світу людини. Термін психологія походить від двохдавньогрецьких слів: «psyche» - душа і «logos» - слово, розуміння, знання, вчення, що означає «наука про душу».

6в.7. За безпосередністю взаємозв'язків групи можна поділити на умовні та реальні. Умовні групи об'єднуються за певною ознакою (стать, вік, рівень освіти, вид діяльності, націо­нальність та ін.) і включають у себе людей, які не пов'язані об'єктивною, реальною взаємодією. Люди, що утворюють цю спільноту, ніколи не зустрічаються і нічого не знають один про одного. Реальна група — це обмежена за розмі­рами спільність людей, яка існує у спільному просторі й часі та поєднується реальними стосунками взаємодії й спіл­кування. Умовні групи частіше виступають об'єктом соціо­логічного аналізу, а реальні групи досліджуються здебіль­шого соціальними психологами.

Групи бувають великі і малі. Велика група — це кількісно обмежена спільність людей, виділена за певними соціальними ознаками (клас, нація, прошарок), або реальна, знач­на за розмірами та складноорганізована спільність людей, поєднана спільною діяльністю (певна організація). У ве­ликих групах виробляються суспільні та культурні цінності, традиції, громадська думка, соціальні норми. Мала група — це відносно невелика кількість безпосередньо контактуючих людей, об'єднана спільними цілями або завданнями. За суспільним статусом можна виділити формальні (офі­ційні) та неформальні (неофіційні) групи. Формальні групи мають зовні задані соціальне значущі цілі діяльності. Для них характерні юридичне зафіксований статус, нормативне визначені структура (керівництва та підлеглості), права й обов'язки її членів. Неформальна група утворюється завдяки внутрішнім факторам ЇЇ існування (симпатії, дружбі, спіль­ності інтересів), вона не має юридичного статусу, законо­давче не регулюється. Неформальні групи можуть утворю­ватися як у межах формальних груп, так і поза ними.

За значущістю можна виділити референтні групи та гру­пи належності. Референтна група — це спільність, з якою людина порівнює себе, до якої відносить себе і на норми та цінності якої орієнтується у своїй поведінці та самооцінці. Ця група виконує дві функції — нормативну й порівняльну. Нормативна функція виявляється в мотивації: референтна група є джерелом норм поведінки, соціальних установок та ціннісних орієнтацій людини. Порівняльна функція полягає в тому, що референтна група стає еталоном, за яким індивід оцінює себе та інших. Група належності — це така група, до якої людина реально належить.

В.7. 1. Психіка і свідомість як предмет інтересу і наукового вивчення.Психіка людини-це системна властивість високоорганізованої матерії (функція мозку) що полягає у активному відображені субєктом обєктивної дійсності; побудові субєктом невідчужуваної від нього картини цього світу; є продуктом сусп.-історичного розвитку, результатом і умовою трудової діяльності та спілкування. Психіка різноманітна у свої формах та проявах-це її почуття думки мрії тобто все що складає субєктивний внутр.світ який проявляється в діях та вчинках.Психіка як форма відображення дійсності визначається двома рівнями: - нижчий рівень відображення – несвідомий – властивий і людині і тварині; - вищий рівень відображення – свідомий – властивий лише людині.Вищою, інтегруючою формою розвитку є свідомість.У структурі свідомості виділяють 4 основн. Характерист.:1.Здатність акумулювати знання про навколишній світ за допомогою основних психічних процесів: відчуття, сприймання, памяті, мислення, уяви. 2. Здатність поділяти світ на Я і не-Я а також пізнавати Я. 3. Формування цілей діяльності. При цьому оцінюються різні мотиви, приймаються рішення, контролюється та коригується виконання дій. 4. Включення до складу свідомості відношень які виявляються в почуттях як індикаторах міжособистісних стосунків.Свідомість є продуктом суспільно-історичного розвитку людини.Несвідоме – це сукупність психічних явищ які людина не відчуває і про які нічого не знає. Проявом несвідомого є сновидіння, обмовки, реакції-відповіді на субсенсорні подразники, автоматизовані дії і рухи.Несвідоме не може бути протиставлене свідомості як щось негативне або неповноцінне. Поряд із терм. Несвідоме використовують терм. Підсвідоме та надсвідоме які різняться за своєю суттю: - несвідоме своїм обсягом значно ширший оскільки охоплює всі психічні явища що не усвідомлюються людиною(інстинкти); - підсвідоме – це псих. Явища що в певний момент перебувають поза фокусом свідомості, проте за певних умов можуть бути усвідомлені; - надсвідоме – рівень психічної активності особистості, механізм творчої інтуїції при виконанні творчих завд, який не піддається індивідуал. Усвідомлено-вольовому контролю.

В. 7. 3. Свідомість та її структурні елементи.Вищий рівень психічного відображення який властивий тільки людині називається свідомістю.Свідомість є вищою інтегральною формою психіки, результатом формування людини в процесі трудової діяльності за постійного спілкування з іншими людьми. Вона є властивістю особистості що забезп цілеспрямований характер людської діяльності і регулює всю поведінку і всі дії людини. У структурі свідомості виділяють 4 основн. Характерист.:1.Здатність акумулювати знання про навколишній світ за допомогою основних психічних процесів: відчуття, сприймання, памяті, мислення, уяви. 2. Здатність поділяти світ на Я і не-Я а також пізнавати Я. 3. Формування цілей діяльності. При цьому оцінюються різні мотиви, приймаються рішення, контролюється та коригується виконання дій. 4. Включення до складу свідомості відношень які виявляються в почуттях як індикаторах міжособистісних стосунків.Свідомість є продуктом суспільно-історичного розвитку людини.Несвідоме – це сукупність психічних явищ які людина не відчуває і про які нічого не знає. Проявом несвідомого є сновидіння, обмовки, реакції-відповіді на субсенсорні подразники, автоматизовані дії і рухи.Несвідоме не може бути протиставлене свідомості як щось негативне або неповноцінне. Поряд із терм. Несвідоме використовують терм. Підсвідоме та надсвідоме які різняться за своєю суттю: - несвідоме своїм обсягом значно ширший оскільки охоплює всі психічні явища що не усвідомлюються людиною(інстинкти); - підсвідоме – це псих. Явища що в певний момент перебувають поза фокусом свідомості, проте за певних умов можуть бути усвідомлені; - надсвідоме – рівень психічної активності особистості, механізм творчої інтуїції при виконанні творчих завд, який не піддається індивідуал. Усвідомлено-вольовому контролю.

В. 7. 4. Підсвідоме та його взаємодія зі свідомимПоняття підсвідоме слід вживати тільки для позначення тих психіч явищ які в певний момент перебувають поза фокусом свідомості проте тісно з нею повязані впливають на її функціонування і за певних умов можуть бути усвідомлені. Підсвідоме –це різні психічні явища.які відбуваються «під порогом» свідомості.Підсвідомий рівень психічної діяльності - узагальнені, автоматизовані в досвіді даного індивіда стереотипи її поведінки - вміння, навички, звички, інтуїція. Це поведінкове ядро індивіда, сформоване на ранніх стадіях його розвитку. На відміну від 3. Фрейда інший психоаналітик - К. Г. Юнг не тільки не протиставляв свідомість і підсвідомість, але вважав, що свідомість грунтується на глибинних пластах колективного несвідомого. Свідомість озброєне поняттями, підсвідомість - емоціями і почуттями. На рівні підсвідомості відбувається миттєва оцінка сприйманого об'єкта чи явища, їх відповідності нормам, зафіксованим у підсвідомості.

В. 7. 5 Види діяльностіВиди діяльності забезп існування та формування людини як особистості у відповідності до стадій онтогенетичного розвитку на яких домінує певний вид діяльності а саме: спілкування,гра, навчання, трудова діяльність. 1.Гра — це діяльність в умовних ситуаціях, що спрямовується на відтворення в доступній формі праці і навчання, є процесом соціолізації дитини, підготовкою її до майбутнього дорослого життя. Дослідження показують, що у дитини гра є формою реалізації її активності, формою її життєдіяльності. Ігрові дії дітей розвиваються на базі людських форм практичної поведінки, що засвоюються у спілкуванні з дорослими і під керівництвом дорослих. 2.Навчання — це діяльність, спрямована на засвоєння знань, вироблення навичок, вмінь, звичок.Процес навчання розглядається як спеціальна форма передавання і засвоєння суспільно-історичного досвіду. Це діяльність, яка криє в собі два протилежні, але єдині та внутрішньо зв’язані моменти навчання — викладання та учіння. процес навчання фактично роздвоюється, розпадається на дві діяльності, які є одночасно діючими актами, аспектами чи складовими частинами його.Викладання — цілеспрямований вид діяльності, здійснюваний педагогом, організатором педагогічного процесу. Учіння — цілеспрямоване засвоєння знань, умінь, навичок, соціального досвіду з метою наступного використання їх у практичному житті. Учіння є однією зі складових педагогічного процесу, що охоплює діяльність учня (студента) під керівництвом учителя (викладача). 3. Праця — цілеспрямована діяльність людини на перетворення і освоєння природних і соціальних сил з метою задоволення потреб, внаслідок якої створюються матеріальні і духовні цінності, формується сама людина.4. Спілкування — це діяльність, яка полягає в обміні інформацією між людьми, в результаті якої створюється продукт (психічний). Наприклад, діяльність педагога, лектора, актора, екскурсовода та інших. Головна особливість діяльності спілкування — те, що вона наявна у будь-якому основному виді діяльності, бо ані гра, ані навчання, ані праця не можуть реалізовуватись без обміну інформацією.

В. 7.6. Сутність поняття щодо здібностей.Здібності – індивід-психологічні особливості що виявляються в діяльності є умовами її успішного виконання і спричиняють відмінності в динаміці оволодіння необхідними для людини знаннями, навичками і вміннями.Людські здібності поділяються на види за змістом і характером діяльності в якій вони виявляються. Поділяються на загальні і спеціальні. Загальними назив здібності людини які певною мірою виявляються у всіх сферах діяльності. До них належать здібності до навчання праці загальні розумові здібності. Їх основою є загальні вміння необхідні в кожній сфері діяльності-планувати організовувати виконання завдань. Спеціальними називають такі здібності які виявляються лише в певних видах діяльності. Це вокальні, спортивні,музичні. Між загальними і спеціальними здібностями існує тісний зв'язок. Існує два ступені розвитку здібностей: репродуктивний і творчий. Репродуктивний характ високою здатністю людини використовувати на практиці вміння і знання, оволодівати різними видами діяльн.Творчий рівень дає змогу на основі наявних знань і вмінь створювати нові оригінальні продукти діяльності.

8в1.Воля - це психічний процес свідомої цілеспрямованості регуляції людиною своєї діяльності і поведінки з метою досягнення поставлених цілей. У вольових діях людина здійснює свою свідому мету, яка як закон визначає спосіб дій і характер.Не будь-які дії людини є вольовими.Дії не повяз.зі свідомою постановкою мети і подолання труднощів є мимовільними.Довільні дії завжди припскають усвідомлення мети,уявл.тих операції за допом.яких вона може бути досягнута.Свідомі дії спрямовані на пену мету і пов’язані з подоланням труднощів. Воля виконує дві взаємозалежні ф-ії:активізуючи(забезпечує перехід від пізнання і переживань людини до практичної діяльності)і гальмуючу(регулює свою поведінки)Структура вольової дії міст.такі елементи:мотив,самоствердження,соціального визнання;мету реалізації свого особистісного потенціалу через виконання наказу;спосіб саморегуляції-сукупність технологічних операцій що забезпеч.досягнення соціального значимого результату;результат самопізнання,само визнання,усвідомлення своєї соціальної цінності,виконня наказу,тощо.

8в-2.Психологія-це наука про явища,закономірності та механізми психіки як властивості головного мозку створювати суб’єктивні образи об’єктивної реальності,за допом.яких відбувається управління діяльністю особистості.Педагогіка-сукупність теоретичних і прикладних наук,що вивчають процеси виховання,навчання і розвитку особистості. У наш час зв'язок між психологією та педагогікою набуває особливого характеру. Фактично протягом багатьох років ці зв’язки були багато в чому пристосуванням психології до існуючої педагогіки і зовнішнім урахуванням педагогікою “готових даних” психології. Наприклад, завданням психології нерідко вважалося «психологічне обґрунтування» вже складених і закріплених педагогічних методів і положень, їх поліпшення. Педагогіка широко використовує знання про психологічні закономірності навчання та виховання. Окремі галузі психології (педагогічна і вікова психологія зокрема) пов’язані з розділами теорії та методики педагогіки, дидактикою, методиками викладання окремих навчальних дисциплін. Тісний зв’язок психології та педагогіки підтверджується наявністю окремої галузі психологічного знання – педагогічної психології.Педагогічна психологія – галузь психології, яка вивчає психологічні основи педагогічного процесу (процесу навчання і виховання).

8в-5. Психічний стан – сукупність ознак психічної діяльності людини, які характеризують її стан у певний момент. Розрізняють стан розумової діяльності, стан настрою, стан мобілізації або розслаблення волі, стан поведінки і дій людини, наприклад, спокій, роздратування, тривога, радість тощо. стани емоційні - настрої, афекти, тривога тощо; стани вольові - рішучість, розгубленість тощо;стани пізнавальні - зосередженість, замисленість тощо.Розглянемо такі психічні стани як фрустрація, афект і депресія.Фрустрація-це психічний стан людини, який виникає внаслідок неможливості задоволення потреб через наявність перешкод. Наприклад, студент підготував доповідь на заняття, а викладач приходить і каже, що пари сьогодні не буде. Студент є фрустрованим через те, що він підготувався, але не може задовільнити своє бажання виступити.Афект- сильний, відносно недовготривалий стан, пов'язаний з різкою зміною важливих для людини життєвих обставин. При афекті спостерігається порушення координації рухів, крик, плач, сміх,який дуже важко контролювати. Депресія – психічний розлад, що характеризується спадом сил і погіршення активності.Існують ще такі, властиві людині, психічні стани як відчай, сум, розгубленість, натхнення, дисциплінованість та інші. І залежно від того, що впливає на людину, організм відповідно реагує.

8в -6 Увага-спрямованість та концентрація психічної діяльності на об’єкти та явища,які мають сталу або ситуативну значущість для особистості. Функція уваги – зосередження свідомості на предметі діяльності.Відмінність уваги від психічних пізнавальних процесів полягає в тому,що вона сама безпосередньо не відображ.реальність,а регулює та контролює діяльність пізнавальних процесів.Властив.уваги:стійкість,концентрація,обсяг.розподіл.переключення.Розрізн.увагу мимовільну,довільну і після довільну. Мимовільна увага – виникає спонтанно, без зусиль свідомості, під впливом найрізноманітніших подразників, які впливають на той чи інший аналізатор організму.Довільна увага – це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах і явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності. Довільна увага своїм головним компонентом має волю. Післядовільна увага – виникає в результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у процесі довільної уваги, долаючи труднощі під час довільного зосередження. За спрямованістю увага буває:Зовнішня увага – відіграє провідну роль у спостереженні предметів і явищ навколишньої дійсності та їх відображенні нашою свідомістю.Внутрішня увага– спрямовується на аналіз діяльності психічних процесів (сприймання, пам’яті, уваги, мислення), психічних органів і переживань.

8 -7 .Потреба-це нужда,стан живого організму,який виражає його залежність від об’єктивних умов існування та розвитку і спонукає до активності відносно цих умов. Потреби можуть бути природні (біологічні)і соціальні, їхня роль і походження не однакові. Природні потреби виникають у процесі взаємодії людини з природним середовищем,вони є вродженими і передаються генетично.До природних потреб відносять: голод, спрагу, сон, розмноження.Соціальні потреби поділяють на матеріальні, духовні і суспільні. Матеріальні потреби виникають залежно від рівня економічного розвитку суспільства, суспільного виробництва, виховання. Задоволення матеріальних потреб пов'язано з розвитком духовних і суспільних потреб.Класифік.потреб за Маслоу: Фізіологічні потреби (потреби найнижчого рівня)є необхідними для виживання. Вони включають потребу в їжі, воді, захисті, відпочинку.Потреби в безпеці включають потреби в захисті від фізичних і психологічних небезпек з боку навколишнього.Соціальні потреби (потреби в приналежності, дружбі, любові) включають почуття приналежності до чого-небудь або кого-небудь,підтримки.Потреби в повазі включають потреби в особистих досягненнях,компетентності,повазі з боку оточуючих,визнанні.Потреби в самовираженні, самореалізації-потреби в реалізації своїх потенційних можливостей і зростанні як особистості.

9вар.1. Психічний стан – сукупність ознак психічної діяльності людини, які характеризують її стан у певний момент. Розрізняють стан розумової діяльності, стан настрою, стан мобілізації або розслаблення волі, стан поведінки і дій людини, наприклад, спокій, роздратування, тривога, радість тощо. Розглянемо такі психічні стани як фрустрація, афект і депресія.Фрустрація-це психічний стан людини, який виникає внаслідок неможливості задоволення потреб через наявність перешкод. Наприклад, студент підготував доповідь на заняття, а викладач приходить і каже, що пари сьогодні не буде. Студент є фрустрованим через те, що він підготувався, але не може задовільнити своє бажання виступити.Афект- сильний, відносно недовготривалий стан, пов'язаний з різкою зміною важливих для людини життєвих обставин. При афекті спостерігається порушення координації рухів, крик, плач, сміх,який дуже важко контролювати. Депресія – психічний розлад, що характеризується спадом сил і погіршення активності.Існують ще такі, властиві людині, психічні стани як відчай, сум, розгубленість, натхнення, дисциплінованість та інші. І залежно від того, що впливає на людину, організм відповідно реагує.

9в-3Теорії особистості.Особистість-конкретний людський індивід з притаманними йому своєрідними, розумовими,інтелектуальними,емоційними,вольовими та інш.якостями характеру,які в кожного проявл.по-різному.Одна з найдавн.теорій ств.Фрейдом(1856-1939)Він виділяв дві основні природжені інстинктивні потреби,які визнач.психічну діяльність людини-лібідозну(інстинкт до самозбереж,плтяг до життя)та агресивну(потяг до руйнування,смерті,війни).Відповідно до цих поглядів структуру особист.утв.три осн.омпоненти:”Воно,”Я”,”Над Я”За Фрейдом Я завжди переб.в конфлікті,бо вимоги Воно і Над-Я несумісні.Ще одним з основоположником гуманістичної теорії А.Маслоу,головною характеристикою особистості вважав потяг до само актуалізації,самовираженні.Він стверджував що людині як і тварині не властиві природжені інстинкти жорстокості і агресії як вважав Фрейд.За Маслоу ядро особистості утв.гуманістичні потреби в добрі,моральності,доброзичливості з якими ми народжуємося і які можем реалізувати.Більшості є людей не вдається досягти навіть нижчих цих потреб.Самоактуаліз.досягає лише невелика к-сть людей.Відповідно до того як людина поводить себе в тих чи інших ситуаціях,як вона спілкується залежить не лише від особливостей відображу.дійсності а й від уявлень людини про саму себе.

9в5.Розрізняють такі психологічні методи: організаційні;емпіричні;методи обробки даних;інтерпретаційні методи. До організаційних методів належать: порівняльний метод, який реалізується зіставленням груп піддослідних, які відрізняються за віком, видом діяльності тощо; лонгітюдний метод, що виявляється у багаторазових обстеженнях тих самих осіб упродовж тривалого часу; комплексний метод, коли той самий об´єкт вивчають різними засобами представники різних наук, що дає змогу різнобічно характеризувати особистість.До групи емпіричних методів входять: спостереження і самоспостереження; експериментальні методи; психодіагностичні методи (тести, анкети, питальники,інтерв´ю, бесіда); аналіз продуктів діяльності; біографічний метод; трудовий метод.Методи обробки даних - це кількісні та якісні методи. До кількісних методів належать, наприклад, визначення середніх величин і міри розсіювання, коефіцієнтів кореляції, факторний аналіз, побудова графіків, гістограм, схем, таблиць, матриць тощо. Якісний метод передбачає аналіз і синтез отриманих даних, їх систематизацію та порівняння з результатами інших досліджень.До інтерпретаційних методів належать генетичний метод аналізу психологічних даних у процесі розвитку - з виокремленням стадій,суперечностей, а також, системний метод, який передбачає встановлення зв´язків між усіма психічними якостями індивіда.Останній полягає в реалізації особистісного підходу, коли всі психічні властивості розглядаються у цілісній системі.

9в6.Характер і емоційно-вольова сфера особистості.Характер-сукупн.властивостей особистості,що визначають типові засоби її реагування на життєві обставини.Структура характеру визнач.:а)динаміккою волі(рисами-рішучість,наполегливість,самостійн.,цілеспрямов.)б)специфікою прояву емоцій та емоц.фону,який супроводж.ті.чи.інші.її.вчинки(гарячість,байдужість)в)інтелект.особливостями(кмітлив.,спритність,допитливість)г)взаємозв’язок цих компонентів-валиво те наскільки вони поєднані,знах.в конфлікті).За силою характ.розр:сильний,слабкий.За стійкістю:стійкий,та нестійкий.За ступенем цілісності-цілісний,суперечливий. Емоції – елементарні переживання,що виник.у людини під впливом загального стану організму і процесу задоволення актуальних потреб..Воля - це психічний процес свідомої цілеспрямованості регуляції людиною своєї діяльності і поведінки з метою досягнення поставлених цілей.Воля виконує дві взаємозалежні ф-ії:активізуючи(забезпечує перехід від пізнання і переживань людини до практичної діяльності)і гальмуючу(регулює свою поведінкиВольовим людям притаманні цілеспрямованість, наполегливість, рішучість, стриманість, дисциплінованість, надійність. У труді, спорті воля - необхідна умова мобілізації духовних і фізичних сил для досягнення поставленої мети.

В10.1. Види сприймання: 1) за конкретним змістом об’єкту: сприймання тексту, мистецтва, природи, учбового матеріалу; 2) за формами існування матерії: часу, простору, руху; 3) за провідним аналізатором Арістотель виділяв зорове, слухове, нюхове, смакове, дотикове; кінестетичне (рухове). Сприймання простору включає сприймання форми, розміру, віддаленості і напрямку розташування предметів. Всі ці характерис-тики визначаються у співвідношенні з положенням тіла. Сприймання простору відбувається в процесі рухової діяльності і становить вищий рівень аналітико-синтетичної діяльності, яку називають просторовим аналізом. Особливу роль відіграє руховий аналізатор, що фіксує напрямок і траєкторію руху певних ділянок тіла (око і рука рухаються за контуро формується образ). Важлива роль функціональної асиметрії півкуль мозку. Сприй-манню простору сприяють зв’язки між півкулями. Бінокулярний зір – два ока, забезпечує зображення у трьох вимірах; бінауральний слух (розташування подразника, його віддаленість і напрямок); бімануа-льний дотик (сприймання форми і величини); диринічний нюх (сприймання напряму розташування джерела запаху). Визначення тривалості, швидкості, послідовності явищ забез-печується системою аналізаторів. В основі сприймання часу – ритмі-чна зміна процесів збудження і гальмування. Сприймання ритму можливе за допомогою кінестетичного і слухового аналізаторів. Залежить від характеру діяльності в оціню-ваний проміжок часу. В бездіяльності тривалість переоцінюється, в цікавих ситуаціях – недооцінюється.

10в-4. Воля як характеристика свідомості й діяльності виникла разом з виникненням суспільства і трудової діяльності;Воля є важливим компонентом психіки людини, нерозривно пов’язаної з мотивами, пізнавальними та емоційними процесами;Вольові дії за своєю природою причинно зумовлені, виникають в процесі активної взаємодії з середовищем;Вольові властивості (якості) особистості являють собою стійкі психічні утворення;Вольова активність має складну психологічну структуру і включає в себе 1) ставлення до зовнішніх впливів; 2) мотивацію; 3) свідому саморегуляцію. Воля виявляється тільки в довільних діях, тому їх слід відрізняти від дій мимовільних. Останні мають імпульсивний характер, не усвідомлюються або недостатньо усвідомлюються, здійснюються без раніше поставленої мети і усвідомлення вольового напруження. До таких дій відносяться також звичні дії, які здійснюються без довільних зусиль, на основі раніше закріплених стереотипів. Це дії по шаблону, за інерцією.

10в-5. Вихованню волі допомагає колектив, думка оточуючих, їх позитивний вплив на поведінку людини. Щоденна праця, в тому числі і учбова діяльність, також може бути хорошою школою тренування волі. Якщо в роботі чи навчанні є труднощі, то подолання їх є ефективним засобом виховання вольових здібностей. Для тренування волі потрібна постійна систематична робота над собою, яку необхідно розпочинати якомога раніше. Треба пам'ятати, що вольові якості формуються у вольовій діяльності.Праця завжди була і буде найкращим засобом зміцнення волі. Дуже важливо доводити кожну справу до кінця, продумувати свої дії, не приймати нездійсненних рішень, але якщо рішення прийняте, то необхідно домагатися його виконання. Виховання волі залежить від мети, яку людина ставить перед собою. Усвідомлення мети може загартувати волю.Необхідно також виховувати у собі звичку слідкувати за собою, контролювати свою роботу і поведінку. Прийоми тренування волі можуть бути різноманітними, але всі вони включають дотримання наступних вимог:Розпочинати слід з набуття звички долати порівняно незнані труднощі.Дуже небезпечними є будь-які самовиправдання. Це обман, в першу чергу, по відношенню до самого себе.Слід переборювати різні труднощі та перешкоди.Прийняте рішення повинно бути виконане до кінця.Окрему мету слід ділити на етапи, намічати найближчі цілі, досягнення яких створює умови для наближення кінцевої мети.

10в-6. Ціль — це те, до чого прагнуть, орієнтир, який намічено досягти. Вона визначає кінцевий результат. Необхідно усвідомлювати, що тут мається на увазі не те, що ми робимо, а те, заради чого ми це робимо. Ціль — це свого роду виклик, що спонукає до дій; це конкретний стан певних характеристик підприємства, досягнення яких є бажаним Потреба - це стан індивіда, створюваний нестачею матеріальних і нематеріальних (інтелектуальних, духовних) об'єктів, необхідних для існування людини, її розвитку, й такі, що виступають джерелом її активності. Задовольняючи свою потребу, людина втягується у виробництво матеріальних і духовних об'єктів, розробку методів цього виробництва, утягується в історичний процес, процес створення культури. Бажання — 1) прагнення, потяг до здійснення чого-небудь, хотіння. Помірна ступінь прояви волі, між звичайним хотінням, та виваженим рішенням чи вибором. 2) Висловлювана ким-небудь думка про бажаність здійснення чого-небудь, побажання. 3) Любовний потяг, пристрасть.   Інтерес (лат.interesse – бути всередині) – емоційний вияв пізнавальних потреб людини, що реалізується у спрямованості людини на певні об”єкти, прагненні глибше і повніше їх пізнати. Мотив (від лат. movere - надавати руху, штовхати) - спонукання, причина поведінки чи вчинку, причина діяльності. Причина може бути внутрішньою (властивість особистості) або зовнішньою, не опосередкованою психікою людини. Вона може бути усвідомленою та неусвідомленою. Причиною може бути прагнення до матеріального об'єкта (наприклад, заробіток) та ідеального (наприклад, цікава робота сама по собі).

10в-7. Специфіка творчої особистості в емоційному плані вивчається давно і на даний момент існують дві протилежні точки зору: талант - це максимальний ступінь здоров'я, талант - це хвороба.Геніальні люди завжди болісно чутливі. У них спостерігаються різкі спади і підйоми активності. Вони гіперчутлива до соціального заохочення і покарання і т.д. Висновок, до якого він приходить, звучить наступним чином: геній і божевілля можуть поєднуватися в одній людині. Гіпотеза «геній і божевілля» відроджується і в наші дні. геній - це людина, що чинить на основі несвідомої активності, який здатний переживати найширший діапазон станів з огляду на те, що несвідомий творчий суб'єкт виходить з-під контролю раціонального початку і саморегуляції. потреби і похідні від них трансформації - мотиви, інтереси, переконання, прагнення, бажання, ціннісні орієнтації - представляють основу і рушійну силу людської поведінки, його спонукання і мета. Їх слід розглядати як ядро особистості, як найсуттєвішу її характеристику. У тому випадку, коли високий інтелект поєднується з високим рівнем креативності, творча людина частіше за все добре адаптований до середовища, активна, емоційно врівноважений, незалежний і т. д. Навпаки, при поєднанні креативності з невисоким інтелектом людина найчастіше невротичен, тривожний, погано адаптований до вимог соціального оточення. Поєднання інтелекту і креативності привертає до вибору різних сфер соціальної активності.

В11. 1. Праця – основна умова життя людини і функціонування суспільства. Праця є, насамперед, процес, що відбувається між людиною і природою, процес, де людина власною діяльністю опосередковує, регулює та контролює обмін речовин між собою і природою. Речовині природи людина сама протистоїть як сила природи. Завдяки праці людина напала на слід свого природного розвитку, виділилася зі світу тварин і стала думаючою, розумною істотою, тобто справді людиною. Звичайно, праця створила людину. Праця створила людину і людське суспільство, виступає однією з перших передумов життя і розвитку людини, оскільки сама є специфічним процесом, що можливий лише у суспільній діяльності, у спілкуванні людей між собою. Праця завжди виступає у формі колективної діяльності. У виробництві люди вступають у взаємини не тільки з природою, адже люди не можуть виробляти не об’єднуючись для досягнення спільної мети для взаємного обміну діяльністю. Для того щоб виробляти, створювати матеріальні блага люди вступають у певні стосунки, але тільки в межах суспільних зв’язків ці стосунки, як і їх ставлення до природи виступають у формі виробництва.

11в-3. Еволюційна теорія емоцій Ч. Дарвіна. Опублікувавши в 1872 р. книгу «Вираження емоцій у людини й тварин», Ч. Дарвін показав еволюційний шлях розвитку емоцій й обґрунтував походження їхніх фізіологічних виявів. Суть його уявлень полягає в тому, що емоції або корисні, або становлять собою лише залишки (рудименти) різних доцільних реакцій, вироблених у процесі еволюції в боротьбі за існування. Асоціативна» теорія В. Вундта. Цей учений, з одного боку, дотримувався поглядів Гербарта, що певною мірою уявлення впливають на почуття, а з іншого боку, вважав, що емоції - це насамперед внутрішні зміни, яким притаманний безпосередній вплив почуттів на перебіг уявлень. Судинна теорія вираження емоцій І. Уейнбаума і її модифікація. На початку XX століття І. Уейнбаум зазначив тісну взаємодію між м´язами обличчя й мозковим кровообігом, тому висловив припущення, що м´язи обличчя регулюють кровообіг. Впливаючи протилежним чином на вени й артерії, вони підсилюють приплив або відтік крові в мозок. Останнє ж супроводжується зміною суб´єктивних переживань. Фрустраційні теорії емоцій. Ця група теорій пояснює виникнення негативних емоцій як наслідок незадоволення потреб і потягів, як наслідок невдачі. У цьому разі йдеться про розумові емоції, тобто емоції, які виникають не як оцінка подразника, що діє під час безумовно-рефлекторних емоційних реакцій, а як оцінка ступеня успішності (а точніше - неуспішності) досягнення мети, задоволення потреби. Це емоції досади, злості, гніву, люті, страху. Пізнавальна теорія емоцій М. Арнольд - P. Лазаруса. У руслі поглядів С. Шехтера перебувають і концепції М. Арнольд та Р. Лазаруса. У М. Арнольд пізнавальною детермінантою емоцій є інтуїтивна оцінка об´єкта. Емоція, як і дія, настає за цією оцінкою. «Спочатку я бачу щось, потім я уявляю, що це «щось» небезпечне, - і як тільки я уявляю це, я налякана і біжу». Отже, на думку Арнольд, ми боїмося тому, що вирішили, начебто нам загрожують. Вона вважає, що як лише людина безпосереднім й інтуїтивним способом дійде висновку, що тим чи іншим предметом варто опанувати, вона відразу відчуває привабливість цього предмета. Як тільки людина інтуїтивно робить висновок про загрозу для себе, вона відразу відчуває, чого їй потрібно уникнути.

11в-4. Ознаки волі : Вольовий акт завжди пов'язаний з докладанням зусиль, ухваленням рішень і їх реалізацією.Воля припускає самообмеження, заборону деяких досить сильних потягів, уміння пригнічувати виникаючі бажання.Воля припускає боротьбу мотивів. За цією істотною ознакою вольову дію завжди можна відокремити від інших. Наявність продуманого плану здійснення дії.Посилена увага до дії, відносно якої проявляється воля.Відсутність безпосереднього задоволення, що отримується в процесі і в результаті його виконання. Якраз наявність морального задоволення через те, що його вдалося виконати пов'язано із здійсненням вольового акту.Нерідко зусилля волі спрямовуються людиною не стільки на те, щоб перемогти і опанувати обставини, скільки на те, щоб здолати самого себе. Жодна більш менш складна життєва проблема не вирішується без участі волі. Без волі здібності залишалися б пустим звуком.Воля - це свідома організація і саморегуляція людиною своєї діяльності, поведінки і різних психічних процесів, спрямована на подолання труднощів досягши поставлених цілей.Вона (воля) забезпечує виконання 2-х взаємозв'язаних функцій - спонукальною і гальмівною і в них же себе і проявляє.

11в-7. Види діяльності забезпечують існування та формування людини як Іособистості у відповідності до стадій онтогенетичного розвитку, на яких Домінує певний вид діяльності, а. саме: спілкування, гра, навчання, трудова щдіяльність (пращ). Кожна в свій час є провідною.Гра - це діяльність в. умовних ситуаціях, що спрямовується на відтворення в доступній формі праці і_ навчання, є процесом соціалізації І Дитини, підготовкою її до майбутнього дорослого життя. Навчання ~ це діяльність, спрямована на засвоєння знань, лщюбдеаш навичок, вмінь, звичок. Процес навчання розглядається як спеціальна формі передавання і засвоєння суспільно-історичноіо досвіду. Викладання – цілеспрямований вид діяльності, здійснюваний педагогом. організатором педагогічного процесу; активний процес, спрямований не лише на передачу учневі (студентові) певних знань, а й розвиток у нього прагнення і вміння самостійно, без учителя, набувати нових знань, досвіду.Учіння - цілеспрямоване засвоєння знань, умінь, навичок, соціального досвіду з_ метою наступного використання їх у практичному житті; складова педагогічного процесу, що охоплює діяльність учня (студента) під керівництвом учителя (викладача). Праця (трудова діяльність) - ігілесттрямовяна діяльність людини на перетворення і освоєння природних і соціальних сил з метою задоволення потреб, внаслідок чого створюються матеріальні і духовні цінності, формується сама людина. Процес праці складається з трудової діяльності: предмета праці (над чим працюють) і знарядь праці (чим працюють). Упродовж праці люди вступають у відносини - виробничі і міжособистісні. У праці людина самостверджується, реалізує свій фізичний, духовний, соціальний потенціал.

12в.1. Один з найбільш надійних методичних шляхів психологічного дослідження полягає в систематичному зіставленні та координації фізіологічного і психологічного досліджень. У психологічних дослідженнях темпераменту цей методичний шлях особливо плідний. Нейрофізіологічні основи темпераменту вивчені більшою мірою, ніж нейрофізіологічні основи будь-якого психічного процесу або властивості особистості. Загальні типи нервової системи - одна з найбільш розроблених областей фізіології вищої нервової діяльності. Тут ми можемо спертися на теорію, підкріплену великою кількістю експериментальних фактів і більшою мірою перевірену практичним застосуванням. Останнім часом теорія загальних типів та методики їх дослідження дуже широко розроблялися і по відношенню до людини (Б. М. Теплов, Н. А. Рокотова, А. Г. Іванов-Смоленський). У нашому розпорядженні є багатий арсенал методичних прийомів з вивчення загальних типів нервової системи людини. Фізіологічне дослідження загальних типів нервової системи відкриває нові методичні шляху і для експериментально-психологічного вивчення темпераментів. Щоб з'ясувати, чи мають властивості темпераменту психологічно дані властивості, тобто чи мають вони специфічну психологічну характеристику, як уже говорилося вище, необхідно з'ясувати, чи є між властивостями темпераменту і властивостями загального типу вищої нервової діяльності взаємно однозначна або багатозначна зв'язок. Для цього,очевидно, необхідно зіставлення тих і інших. Питання про роль антенатальна і постнатальних факторів у формуванні властивостей темпераменту також вимагає такого зіставлення. Необхідно з'ясувати, чи можуть змінюватися і в яких межах змінюються властивості загального типу або їх прояви, в залежності від яких зовнішніх умов вони змінюються. Таким шляхом ми в стані частково обгрунтувати припущення про мінливість властивостей темпераменту або їх проявів, а також про ті причини й умови,від яких залежать ці зміни. Підтвердження цих припущень вимагає психологічного дослідження. Зіставляючи загальний тип або окремі його властивості з відносинами особистості, окремими проявами цих відносин, рисами характеру, з способами дії і т. д., ми можемо встановити ті гіпотетичні закономірності зв'язку темпераменту і властивостей особистості, якими слід керуватися у психологічному дослідженні. Отже, основний методичний шлях у дослідженні темпераменту полягає в зіставленні даних фізіологічного і психологічного досліджень. Якими мають бути основні методичні принципи такого зіставлення

12в.2У загальній структурі особистості характеру належить центральне місце, він об'єднує всі інші властивості й особливості поведінки, а також, безсумнівно, впливає на пізнавальні процеси - сприйняття, увагу, уяву, мислення і пам'ять. Цей вплив здійснюється через вольові та інструментальні риси характеру. Емоційне життя людини знаходиться під його прямим впливом. Те ж саме можна сказати про мотивацію і саму волю. У першу чергу характер визначає індивідуальність і своєрідність особистості.

Від інших рис особистості характер відрізняється насамперед своєю усталеністю і, як ми змогли переконатися, більш раннім формуванням. Якщо, наприклад, потреби, інтереси, схильності, соціальні установки, світогляд людини в цілому можуть змінюватися практично протягом усього її життя, то характер, колись сформувавшись, залишається більш-менш стійким. Виняток, мабуть, становлять тільки випадки тяжких захворювань, що охоплюють мозок людини, а також глибоких органічних змін у центральній нервовій системі, що відбуваються з віком, слідом за якими із суто органічних причин може змінюватися характер. Нарешті, деякі його зміни можуть відбуватися в період життєвих криз, що також не можна розглядати як цілком нормальні явища.

Одними з рис характеру людини, що виявляють особливу вікову і тимчасову сталість, є товариськість або пов'язана з нею за змістом риса - замкнутість, а також більш загальні риси, до складу яких входять як складові - екстраверсія та інтроверсія.1

З екстраверсією пов'язані певні акцентуації характерів, зокрема екзальтованість, демонстративність, збуджуваність, гіпертимність, сензитивність. Всі ці риси характеру зазвичай утворюють єдиний комплекс. Людину, що має такий комплекс характерологічних рис, відрізняє підвищена активність і увага до того, що відбувається навколо неї. Вона жваво відгукується на відповідні події. Інтроверсія пов'язана з іншою сукупністю особистісних рис, у першу чергу тривожністю, педантичністю, шизоїдністю, істероїдністю, психастенічністю. Люди, які мають цей комплекс характерологічних особливостей, вирізняються відстороненістю від того, що відбувається навколо, відчуженістю, незалежністю.

12в.4Середовище — комплекс зовнішніх явищ, які стихійно діють на лю­дину і значною мірою впливають на її розвиток. Середовище, що оточує людську особистість, можна умовно поділити на природне (географічне), соціальне і до­машнє, кожне з яких відіграє певну роль у розвитку лю­дини. Природне середовище, у тому числі клімат, різно­манітні природні умови та ресурси, безсумнівно, впливає на спосіб життя людини і характер її трудової діяльності. Соціальне середовище як сукупність суспільних і психо­логічних умов, у яких людина живе і з якими постійно стикається, позначається на її розвитку найбільшою мі­рою. Тому потенційні можливості навколишнього середо­вища слід уміло використовувати в процесі виховання. У середовищі людина соціалізується. Соціалізація — процес двобічний: з одного боку, індивід засвоює соціаль­ний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспіль­ству й соціальним групам, до яких він належить, а з ін­шого — активно залучається до системи соціальних зв'яз­ків і набуває соціального досвіду. Мета соціалізації — до­помогти вихованцеві вижити в суспільному потоці криз і революцій: екологічній, енергетичній, інформаційній, комп'ютерній тощо, оволодіти досвідом старших, зрозумі­ти своє покликання, самостійно знайти шляхи найефек­тивнішого самовизначення в суспільстві. При цьому лю­дина прагне до самопізнання, самоосмислення,самовдос­коналення. Цілком очевидна сила виховного впливу домашнього середовища, а також оточення дитини поза школою (вплив двору, вулиці). Особливим є вплив сусідів на вихо­вання дітей у родині, адже від них найшвидше можна от­римати і допомогу, і розумну пораду. Родинна педагогіка вчить батьків не тільки того, як використовувати сусідські стосунки у вихованні дітей, а й як учити їх будувати розумні взаємини з однолітками у дворі. Певний позитивний виховний вплив на розвиток осо­бистості мають і засоби масової інформації — телебачен­ня, радіо, преса — як один з компонентів соціального ото­чення.

12в.6. Г. Айзенк вважав, що в основі екстраверсії лежить слабкість генерації процесу збудження в поєднанні з силою, швидкістю та стійкістю реактивного гальмування. Він намагався знайти зв'язок між психологічними критеріями та властивостями нервової системи, визначеними І.П. Павловим. На його думку, стабільний екстраверт відповідає жвавому типові, нестабільний екстраверт — нестримному, стабільний інтроверт — спокійному, а нестабільний інтроверт — слабкому типові.

Г. Айзенк та його послідовники розробили чимало спеціальних тестів-питальників, які дають змогу визначити темперамент людини, ступінь її екстраверсії-інтроверсії та невротизму. Ці тести широко використовуються у психофізіологічних експериментах. Екстраверту до душі робота менеджера, бо він любить постійно знаходитися в оточенні людей, вирі справ і подій. Екстраверти здатні вести машину з тією швидкістю, яку вони оцінюють як свою нормальну швидкість і роблять це. За інтровертами ж така здатність заперечується, оскільки середній лист поверхні недосяжний.Екстраверртові потрібно давати роботу де є рух,та можливість до спілкування з великою кількість людей, наприклад: Сімейний лікар, Спеціаліст зі зв'язків з громадськістю, Рекрутер, Менеджер з продажу, Юрист, Координатор проекту,та інші.

Варіант 13.1Спрямованість особистості - це сукупність стійких мотивів, поглядів, переконань, потреб та устремлінь, орієнтувальних людину на певні поведінку і діяльність, досягнення щодо складних життєвих цілей. Спрямованість завжди соціально обумовлена і формується в онтогенезі в процесі навчання і виховання, виступає як властивість особистості, що виявляється у світоглядній, професійної спрямованості, у діяльності, пов'язаної з власним захопленням, заняттям чим-небудь у вільний від основної діяльності час. У всіх цих видах людської активності спрямованість проявляється в особливостях інтересів особистості: цілях, які ставить перед собою людина, потребах, пристрастях і установках, які реалізуються на потягах, бажаннях, схильностях, ідеалах та ін: - Потяг - недостатньо повне усвідомлене прагнення до досягнення чого-небудь. - Схильність - прояв потребностно-мотиваційної сфери особистості, що виражається в емоційному перевазі того чи іншого виду діяльності або цінності; - Ідеал - образ, який є втіленням досконалості і зразком вищої мети в прагненнях індивіда. - Світогляд - система поглядів і уявлень про світ, на ставлення людини до суспільства, природи, самого себе. - Переконання - вища форма спрямованості особистості, що виявляється в усвідомленої потреби діяти у відповідності зі своїми ціннісними орієнтаціями на тлі емоційних переживань і вольових устремлінь; - Установка - готовність індивіда до певної діяльності, актуалізується за нинішньої ситуації. Вона проявляється у стійкій схильності до певного сприйняття, осмислення та поведінки індивіда. Установка висловлює позицію людини, його погляди, ціннісні орієнтації по відношенню до різних фактами побуту, громадського життя і професійної діяльності. Вона може бути позитивною, негативною або нейтральною. - Позиція - стійка система відносин людини до певних сторін дійсності, що виявляється у відповідній поведінці. Вона включає в себе сукупність мотивів, потреб, поглядів і установок, якими індивід керується в своїх діях. - Мета - бажаний і представляється результат конкретної діяльності людини або групи людей. Вона може бути близькою, ситуаційної чи віддаленій, суспільно цінним чи шкідливою, альтруїстичної або егоїстичною. Виділяють три основні ВИДИ спрямованості особистості: особиста, колективістичних і ділова.

В13.5 Любо́в — почуття приязності одного суб'єкта стосовно іншого. У психології як правило йдеться саме про кохання як емоцію сильної (палкої) прихильності й особистої відданості об'єктові кохання. Важливими аспектами кохання є повага та турбота, і їх наявність дозволяє відрізнити позитивне кохання від кохання-хвороби, свого роду манії. Частину кохання зазвичай складають відкритість, спільність інтересів та бажань (сексуальних чи будь-яких інших), інтенсивність яких може бути виражена у кожному конкретному випадку різною мірою. Любов (у значенні тілесної привабливості, чуттєвої насолоди) — перехідна емоція. У сучасному світі любов часто розуміється як емоцію чи почуття задоволення. Емоція — усвідомлене тілесне збудження, яке ми відчуваємо після впливу подразника. Емоція має хвилеподібну природу — вона нарощується і зникає. Це складний процес, що має нейрофізіологічний, нервово-м'язовий, феноменологічний аспекти. Емоція визначається як підсвідоме явище, на практиці її можна регулювати за допомогою вольових зусиль, змінювати інтенсивність та плин емоційних реакцій засобами роботи мислення. Агресія і любов є рушійними енергетичними потенціалами в усьому живому. Філософія говорить про три види любові (широко застосовувані на означення любові грецькою мовою): «eros», «filia» «agape». Ерос — симпатія, потяг, шаленство (наголос «я»), чуттєва любов, спрямована на те, що пережити задоволення, насолоду. Однак, згідно з Платоном, хоча ця любов появляється через споглядання тілесної краси, вона має перейти в етап прослави найвищого і божественного буття. В неоплатонізмі ерос є імпульсом, який спонукає душу переступити світ чуттів і розуму. Філія — дружба, почуття солідарності; має альтуруїстияний характер. Це турбота про особу, яку любимо. Ерос звертається до краси, філія до добра, передовсім морального добра. Філія це духовна особова любов. Агапе — має щось вийняткове у порівнянні з еросом і філією: це її походження, її надприродна і божественна суть. Любов направлена на віддання, дарування без розрахунків. Ерос, філія і агапе пов'язані між собою. Філія без агапи стає поверховим егоізмом. У християнському вченні розрізняються такі види любові: Любов-пожадання (лат. eros, amor concupiscentiae) — може мати чисно тілесний, матеріальний характер, жадана людина має задовільнити тілесні прагнення. Маємо тут справу з любов'ю, яка бере. Любов-уподобання (лат. amor complacentiae) наголошує насамперед почуття захоплення, причарування, визнання. Може вона поєднуватися з пожадливістю, але може теж бути чистим уподобанням без бажання взяти все для себе. В цій любові є місце на те, щоб «дати», а не лише брати, є готовність до жертви. Любов-доброзичливість (лат. amor benevolentiae) називається також «любов'ю доброї волі» — вона спроможна давати, не сподіваючись ніякої плати за це. Суттєвим тут є спрямування волі на здійснення добра для даної особи. Така любов є абсолютно безкорислива. Християнська любов до ближнього є типовою формою такої любові. Любовь-дружба (лат. amor amicitiae, filia) або альтруїстична любов. Така любов прагне добра і повноти існування для приятеля.. Це вимоглива любов, яка наказує долати вади і жити повнотою життя. Милосерна любов (лат. agape, caritas) — це любов, яка творить добро, перемагає зло, лікує та втішає. Цією любов'ю Бог наповняє наші серця, коли завдяки благодаті з власної волі приймаємо дар відкуплення. Милосердя є фундаментом для правдивої приязні. Особливим видом цієї любові є подружня любов, в якій чоловік і жінка віддають себе одне одному.

В13. 6. Темпера́мент — вроджена (біологічно зумовлена) і незмінна властивість людської психіки, що визначає реакції людини на інших людей та на обставини. Термін введено в ужиток Клавдієм Галеном, у перекладі з латини означає «належне співвідношення частин». У чистому вигляді темпераменти зустрічаються вкрай рідко. Розрізняють 4 типи темпераменту: сангвінічний, меланхолічний, холеричний, флегматичний. САНГВІНІЧНИЙ темперамент. Сангвінік окреслюється Павловим як «гарячий, дуже продуктивний діяч, але лише тоді, коли він має цікаву справу, тобто постійне збудження. Коли ж такої справи немає, він стає нудним, млявим». ХОЛЕРИЧНИЙ темперамент характеризується І. П. Павловим як: «бойовий тип, запальний, дратівливий… Захопившись якоюсь справою, надмірно налягає на свої засоби й сили та врешті-решт рветься, виснажується більше, ніж слід, він допрацьовується до того, що все йому вже несила. ФЛЕГМАТИЧНИЙ темперамент за характеристикою І. П. Павлова — спокійний, врівноважений, завжди рівний, наполегливий і впертий трудівник життя. Але йому потрібен час для розкачки, для зосередження уваги, для переключення його на інший об’єкт тощо. МЕЛАНХОЛІЧНИЙ темперамент зазначений І. П. Павловим як «явно гальмівний тип нервової системи... очевидно, кожне явище життя є гальмівним агентом, якщо він ні вві що не вірить, ні на що не сподівається, від усього очікує та у всьому бачить лише погане, небезпечне».

В13. 7. Характер - це сукупність сталих індивідуальних особливостей особистості, які виявляються в її діяльності і поведінці, у ставленні до інших людей, до навколишнього середовища, до праці, до самого себе. Характеризуючи будь-яку людину, можна сказати, що вона є принциповою чи безпринципною, щирою чи лицемірною, скромною чи зарозумілою, бережливою чи марнотратною, сміливою чи боягузливою, альтруїстичною або егоїстичною тощо. Це означає, що характер інтегрує у собі різноманітні психологічні якості особистості. Проте вирішальне значення в характері належить морально-вольовим якостям, зокрема, здатності долати перешкоди, душевний та фізичний біль, наполегливості, самостійності, рішучості, дисциплінованості, оскільки вони зумовлюють типові для особистості особливості діяльності і соціальної поведінки. На формуванні характеру відбивається суспільне буття особистості, засвоєння нею соціального досвіду: типові обставини життєвого шляху людей уконкретно-історичних умовах породжують типові риси характеру, а спрямованість виховання сприяє розвитку індивідуальності. Характер кожної людини являє собою поєднання сталих та динамічних якостей. Сталі якості, що утворюють основу характеру, формуються та закріплюються поступово в процесі пізнання і практичної діяльності і стають типовими для даної людини. Однак у реальному житті типові риси характеру спостерігаються через їх конкретні прояви, які можуть змінюватися залежно від ситуації, впливу інших людей, кола спілкування, стану здоров'я, віку тощо Характер знаходить вираз у поведінці, діяльності, а також у манері спілкування людини Якості характеру виявляються також у міміці, пантоміміці.

Варіант 14. 1. Основні галузі психологічних знань. Із розвитком психології як науки, з використанням психологічних знань у найрізноманітніших сферах людської діяльності певні галузі цих знань поступово виокремились і стали самостійними.

Розрізняють психологію загальну, вікову, педагогічну, соціальну, генетичну, інженерну, військову, медичну, юридичну, спортивну, зоопсихологію, психологію праці, мистецтва, патопсихологію. У зв’язку з космічними польотами виникла спеціальна галузь психології — космічна.

Кожна із зазначених галузей психологічних знань має певні предмети і методи вивчення своєрідності психічної діяльності залежно від умов праці в тій чи іншій сфері людського життя та діяльності й їхніх вимог до морально-психологічних якостей особистості. Проте всі галузі психологічних знань потребують знань загальної психології, яка вивчає методологічні питання психології, природу психологічних явищ, закономірності розвитку та перебігу пізнавальних психологічних процесів, індивідуальні особливості психіки людини, її почуття та волю, темперамент, характер і здібності.

У добу науково-технічного та соціального прогресу особливу увагу психологів привертають проблеми психології праці та соціальної психології.

В14. 4. Воля – властивість(процес, стан) людини, що виявляється в її здатності свідомо управляти своєю психікою і вчинками. Воля припускає самообмеження, стримування деяких досить сильних потягів, свідоме підпорядкування їх іншим, більш значимим і важливим цілям, уміння придушувати безпосередньо виникаючі в даній ситуації бажання і імпульси. На вищих рівнях свого прояву воля припускає опору на духовні цілі і моральні цінності, на переконання й ідеали. Ще одна ознака вольового характеру чи дії діяльності, регульованою волею, - це наявність продуманого плану їхнього здійснення. Дія, що не має чи плану не виконуване по заздалегідь наміченому плані, не можна вважати вольовим. "Вольова дія - це... свідома, цілеспрямована дія, за допомогою якого людина здійснює стоячу перед ним ціль, підкоряючи свої імпульси свідомому контролю і змінюючи навколишню дійсність у відповідності зі своїм задумом". Істотними ознаками вольової дії є посилена увага до такої дії і відсутність безпосереднього задоволення, одержуваного в процесі й у результаті його виконання. Мається на увазі, що вольова дія звичайна супроводжується відсутністю емоційного, а не морального задоволення. Навпроти, з успішним здійсненням вольового акта звичайно зв'язане саме моральне задоволення від того, що його удалося виконати. У.Джемс із цього приводу писав наступне: "Великий світ, що оточує нас з усіх боків, задає нам усілякі питання і випробує нас усіма можливими способами. Деякі з цих іспитів ми переборюємо за допомогою неважких дій і на деякі питання відповідаємо чітко сформульованими словами. Нерідко зусилля волі направляються людиною не стільки на те, щоб перемогти й опанувати обставинами, скільки на те, щоб перебороти самого себе. Це особливо характерно для людей імпульсивного типу, неврівноважених і емоційно збудливих, коли їм приходиться діяти усупереч своїм природним чи характерологічними даним. Людина в першу чергу тим і відрізняється від всіх інших живих істот, що в нього, крім свідомості й інтелекту, є ще і воля, без якої здібності залишалися б порожнім звуком.

В14. 6. Люди розрізняються не тільки за спрямованістю, темпераменту, характеру, але і за можливостями досягнення успіхів у праці, тобто за здібностями.  Здібності - це сукупність таких індивідуально-психологічних особливостей людини, які дозволяють йому успішно опановувати і займатися одним або декількома видами діяльності. За своєю внутрішньою структурою здібності містять уважність, спостережливість, властивості пам'яті, уяви, мислення і т.д. Чим краще розвинені ці особливості, тим вище здібності.  Природну основу здібностей складають задатки. Задатками є сприятливі, біологічно обумовлені, вроджені анатомо-фізіологічні особливості будови нервової системи та організму в цілому. Наприклад, властивість слухового аналізатора до розрізнення звуків (музичний слух); зорового апарату до розрізнення кольорів; особливості будови голосових зв'язок (голос співака); хороше кровопостачання мозку, збудливість і рухливість нервових процесів, статуру і т.д.  Задатки можуть передаватися у спадок. Вони полегшують розвиток тих чи інших здібностей в процесі навчання, виховання та практичної діяльності. Так, наприклад, для розвитку інтелектуальних здібностей велике значення мають збудливість і рухливість нервових процесів, швидкість утворення і міцність тимчасових зв'язків, швидкість утворення та переробки динамічних стереотипів та ін  Рухливість нервових процесів у розумовій діяльності може проявитися в дотепності, оригінальності, вмінні схопити явища в різноманітних зв'язках, в активності розуму при зустрічі з різноманітними перешкодами. Краще кровопостачання мозку сприяє гарній і тривалої працездатності, зменшення стомлюваності, відновленню нервової енергії і готовності мозку працювати. Швидкість і міцність утворення тимчасових зв'язків (умовних рефлексів) обумовлює швидкість і міцність засвоєння нових знань і навичок.  Швидкість переробки динамічних стереотипів забезпечує можливість швидко змінювати звичні форми діяльності та поведінки відповідно до нових умов.  На базі задатків формуються здібності. Вони не є вродженими, у спадок не передаються, а розвиваються в процесі життя і діяльності людини. Однак самі задатки не однозначні, тобто з них можуть вийти різні здібності. Все залежить від тих умов, в які потрапляє людина з отриманими задатками, від тієї діяльності, в яку він входить на різних етапах свого життя.  Розвиток здібностей нерозривно пов'язане не тільки з вродженими особливостями вищої нервової системи людей, але і з особливостями першої та другої сигнальних систем. Відомо, що людина відображає дійсність у тісній взаємодії першої сигнальної системи (відчуття, сприйняття і уявлення) і другої сигнальної системи (мислення, уяву і т.д.) Залежно від переважання в роботі кори головного мозку першою або другою сигнальних систем І.П . Павлов виділив три "чисто людських" типу нервової системи: художній, розумовий, середній. 

В14. 7. Стиль керівн́ицтва — сукупність засобів впливу керівника на підлеглих, яка обумовлена специфікою завдань, поставлених перед підприємством, взаємовідносинами керівника з підлеглими, обсягом його посадових повноважень, особовими якостями всіх членів колективу. Успіх застосування того чи іншого стилю залежить від багатьох обставин: змісту задачі і термінів її розв'язання; особистості керівника; особливостей колективу і виконавця; специфіки «поточного моменту»; інші фактори. По «шкалі влади» стилі керівництва підрозділяються на кілька видів, наприклад, на: авторитарний (директивний) демократичний (колегіальний) ліберальний (поблажливий) Крім розглянутих стилів керівництва в літературі пропонуються системи управління X, Y, Z: Теорія X — авторитарний підхід до управління, тобто пряме регулювання і твердий контроль. Люди ледачі, мають потребу в примусі, контролі, керівництві, стимулюванні до сумлінної роботи, припускає страх покарання. Теорія Y — робітники — творці і їх потрібно наділяти повноваженнями. Це демократичний (партисипативний) підхід, що приводить до делегування повноважень, збагаченню змісту роботи, поліпшенню взаємин, визнанню того, що мотивація людей відбувається на основі складної сукупності психологічних потреб і чекань. Теорія Z — ця теорія розроблена на основі особливостей японського стилю управління, визначає ряд принципових положень: довгострокова, іноді довічна, система наймання на роботу, колективне прийняття рішень і колективна відповідальність, повільне просування по службі і неспеціалізованій кар'єрі (тобто ротація працівників через різні види робіт), неявний механізм контролю, усебічна турбота про персонал.