15. Конституційна реформа в Україні на сучасному етапі.

Нинішня ситуація з реформуванням Основного Закону, на наш погляд, є наслідком змін, що були внесені в Конституцію 8 грудня 2004 року. Їх недосконалість стала очевидною чи не одразу після прийняття відповідного Закону і призвела до того, що про доцільність їх скасування заговорили вже у 2005 році. Охарактеризуємо спочатку наслідки реформи 2004 року. Вважаємо, що ідеологія змін 2004 року полягала в необхідності убезпечення від надмірної концентрації влади в руках Президента України. Таким чином, мова йшла загалом про зміну балансу влади в рамках змішаної форми державного правління.

Така необхідність була зумовлена непередбачуваними наслідками виборів Президента України 2004 року. За суттю, ці зміни були нічим іншим, як політичним компромісом, основним засобом вирішення політичної кризи, в якій опинилась Україна після другого туру зазначених виборів. Саме тому зміни зачепили в основному баланс влади в трикутнику: президент – парламент – уряд і, як наслідок, форму державного правління.

Зі специфічно змішаної республіки, де баланс повноважень був зміщений у бік Президента, було створено своєрідну змішану республіку з очевидно розбалансованими повноваженнями Глави держави, парламенту та уряду, про що неодноразово зазначали політики та науковці. Змін зазнали також повноваження деяких інших владних інститутів, що зайвий раз підкреслювало компромісний характер конституційної реформи.

Основні новації полягали в наступному: Глава держави значною мірою втратив контроль над урядом та Прем’єр-міністром; був позбавлений права на створення, ліквідацію та реорганізацію структур виконавчої влади; втратив право накладення вето на закони про внесення змін до Конституції; Прем’єр-міністр позбувся права заміщати Главу держави; розширились підстави для розпуску парламенту; запроваджувався інститут «коаліції»; Прем’єр-міністр фактично призначався, а уряд формувався за поданням коаліції.

Це лише найбільш принципові новації, що цілковито змінили баланс влади. Як показав досвід їх реалізації, за наявної політичної ситуації, що складалася в Україні протягом 2006-2009 років, практично реалізувати хоча б якісь преференції від такого балансу не вдалося.

Зауважимо, що запроваджена у 2004 році в Україні форма державного правління, як і будь-яка змішана форма, могла бути дієздатною лише за однієї умови - коли глава держави користується підтримкою більшості парламенту, а ця більшість, у свою чергу, формує уряд. Власне, це було доведено в 2005-06 рр. за часів Уряду „технічного” Прем’єр-міністра та повторно в 2010 році з обранням нового Президента, створенням нової коаліції у Верховній Раді та формуванням нового Уряду. І навпаки, будь-який збій у цьому механізмі створював такі суперечності, що система ставала недієздатною в цілому. Що й було неодноразово продемонстровано в період 2006-2009 років.

Слід також зазначити те, що дореформений варіант Основного Закону також не відрізнявся особливою довершеністю в плані збалансування гілок влади. Згідно з ним виникали „патові” ситуації, коли, наприклад, створення уряду ставало неможливим, але для того, щоб виправити таку ситуацію, засобів не передбачалося.

Стримування та противаги між різними гілками влади в дореформеному варіанті Конституції були недосконалими. Президент міг розпустити парламент лише за однієї умови – коли останній не міг зібратися на засідання протягом 30 днів. При цьому для створення уряду була необхідна згода більшості парламенту на призначення Прем’єр-міністра. Її відсутність не давала можливості створити уряд. Механізм, що застосовувався у типово змішаній республіці (Франція), - розпуск парламенту - в Україні був відсутній. Подвійна відповідальність Уряду перед Президентом і парламентом також ускладнювала систему, не даючи жодних виграшів. Неефективними були намагання забезпечити вплив парламенту на уряд через здійснення контрольної функції. Мінімальний вплив Президента на парламент і навпаки потребував свого «Верховного суду США», що застосовував би арбітраж, а за наявної конструкції все переходило в площину конфронтації.

Таким чином, Конституція 1996 року поклала сумний початок невизначеності стосовно вибору форми державного правління в Україні. Дореформений варіант Основного Закону, зважаючи на наслідки гострої боротьби між Президентом і парламентом, поєднував у собі елементи дуалістичної та змішаної республік. Проте від дуалістичної республіки його відрізняла здатність парламенту впливати на формування та функціонування уряду, а від змішаної – відсутність у Глави держави всіх необхідних засобів для здійснення арбітражу (від права розпуску парламенту до права введення надзвичайного стану та делегованої законотворчості). Ситуація обтяжувалася відсутністю більш-менш спроможної партійної та адекватної виборчої систем.