2. Процедура обгрунтування та оцінка здійснимості іннов.Проектів.

Обгрунтування доцільності починається із встановлення критеріїв, за якими оцінюють його здійснимість в межах конкретного підприємства. Залежно від змісту проекту процедура обгрунтування (обгр.) може бути складнішою чи простішою. Обгр. Здійснюється для таких типів промислових об’єктів:

1) проект заміни застарілого устаткування;

2) проект заміни устаткування з метою зменшення поточних виробничих витрат;

3) проект збільшення випуску продукції або розширення ринку послуг;

4) проект розширення в-ва з метою випуску нових продуктів;

5) проекти, що мають екологічне навантаження.

Загальна схема обгр. іннов.проекту:

1.обгр. забезпеченості проекту науково-технічними розробками.

2. обгр. комерційної привабливості проекту.

3. обгр. відповідності проекту потрібному науково-технічному рівню.

4. обгр. відповідності спеціалізації виконавців цілям проекту.

5. обгр. тривалості робіт і термінів її виконання.

6. обгр. складу вартості робіт та їх відповідності фінансуванню проекту.

7. обгр. забезпеченості трудовими ресурсами.

8. обгр. складу, якості, кількості матеріально-технічних ресурсів.

9. обгр. виробничих можливостей виконавців проекту.

10. обгр. капіталовкладень і капіталомісткості будівництва.

11. обгр. можливостей виробничої кооперації.

Привабливість фінансування іннов.проекту залежить від того, якою буде ціна капіталу, залученого в проект. Вона суттєво впливає на його комерційну ефективніть, визначає межу дохідності іннов.проекту, тобто норму прибутку та інновації. Ціна капіталу – це відношення заг.суми платежів за використання фінансових ресурсів до заг.обсягу цих ресурсів. Ціна власного капіталу визначається дивідендною політикою інноватора пропорційно частці акціонерного капіталу у власних коштах організації. Ціна залученого капіталу розраховується як середньозважена відсоткова ставка залучених фінансових ресурсів. Після визначення вартості проекту та ціни капіталу, необхідного для його інвестування, слід оцінити його комерційну привабливість для інноватора. Для цього використовують показник норми прибутку. Якщо він перевищує середній по галузі з урахуванням масштабів діяльності підприємства, то проект є комерційно привабливим для інноватора. Зовнішній інвестор, визначаючи норму прибутку, бере до уваги альтернативні вкладення коштів, враховуючи при цьому ризик вкладень та їх дохідність. Норми прибутку з урахуванням рівня ризику змінюються залежно від груп інвестицій і ЖЦ інновацій. Так інвестиції в науково-дослідні роботи, цілі яких точно не визначені і результат заздалегідь невідомий, мають мати норму не менше 20 %. По інших групах інвестицій ціна капіталу може складати не менше 3%.

3. Проблеми інвестування іннов.проектів. Проблеми, пов’язані з інвестуванням іннов.проектів в Україні: 1)невелика к-сть інн.проектів привабливих для інновац.вкладень. Основна причина-неготовність під-ств до нововведень; 2)джерела фінансування інновац.проектів. В індустріально розвинених країнах фінансування таких проектів від 20 до 45% здійсн. за рахунок держ.коштів. В Україні такий показник складає близько 3%. Основним джерелами в Україні залишаються власні і залучені кошти. 3) проблема фінансування довгостр.інвестицій-обумовлена факторами: *обмеженість власних ресурсів комерц.банків, *мала к-сть реальних платоспроможних позичальників, *наявність кредитних ризиків, *відсутність заставного майна у позичальників. Постановою Кабміну України «Про заходи щодо підтримки іннов.-інвестиційних проектів» банкам надана можливість використовувати механізм довгострокового рефінансування НБУ, але переважна більшість проектів мають строки реалізації і окупності в межах 5-10 років, а рефінансув. НБУ передбачене в межах 3 років. 4) недостатнє використання коштів від розміщ.облігацій. 5) комерційні банки, що є структурними і функціональними елементами інновац.моделі самі вимагають нововведень.