10Діалектика Основні закони та категорії

Діалектика - розділ філософії, що досліджує категорії розвитку. Слово «діалектика» походить із Древньої Греції завдяки популярності діалогів між Платоном та Сократом. Саме діалог між людьми, які намагаються переконати один іншого й дав назву діалектичному методу у філософії. Метод, протилежний до діалектики, називається метафізика, що розглядає світ в статичному виді. Об'єктивна діалектика сходить до Гегелю, який вказав на протиріччя як основний імпульс розвитку духу. Діалектика тут розглядається як метод розвитку, за допомогою якого виявляються і дозволяються протиріччя.

3 закони діалектики : 1. Перехід від кількості до якості; 2. закон діалектичного синтезу "заперечення заперечень" відбиває характер і форму прогресивного напряму дій; 3 закон єдності і боротьби протирічч

Метод, протилежний до діалектики, називається метафізика, що розглядає світ в статичному виді.

Закони діалектики можуть бути виражені лише за допомогою категорій.

Категорії діалектики це найбільш загальні поняття, які мають відношення не до окремих сторін, областей, галузей дійсності, а до самої дійсності в цілому. Немає такої ділянки дійсності, в якій було б відсутнім те, що підпадає під визначення його такими філософськими категоріями, як: кількість, якість, міра; одиничне, особливе, загальне; явище й сутність; форма й зміст; причина й наслідок; необхідність і випадковість; можливість і дійсність; ціле і частина; система, структура, елемент.

Дію законів діалектики можна простежити і через взаємозв’язок категорій, але це буде лише відображенням того руху, який має місце в дійсності.

У філософії категорії відіграють роль необхідного інструмента формулювання і гіпотез, і концепцій, і теорій, і законів.

11Філософська антропологія:проблема людини в філософії. Індивід. Людина. Індивідуальність

Проблема людини є однією з найактуальніших у філо­софії. Однак лише в сучасній філософії виник окремий напрям — філософська антропологія.Філософська антропологія — напрям, завданням якого є систем­не вивчення й обґрунтування сутності людського буття та людської індивідуальності.

Філософи на різних етапах розвитку філософії прагнули розгадати природу людини, віднайти в ній своє­рідне щось, завдяки чому людина є людиною. Водночас зміст, розуміння цього сутнісного чинника інтерпретува­лися по-різному, що цілком закономірно з огляду на різні епохи, в яких жили філософи, і на надзвичайно складний та суперечливий об'єкт вивчення — людину. Тому доці­льними є виокремлення не якогось одного, а кількох не­від'ємних ознак людського, зокрема:

— наявність розуму;

— соціальність (людина є істотою, буття якої через не­обхідність пов'яза­не з соціальною організацією);

— цілеспрямована діяльність (людина реалізує себе через цілеспрямо­вану діяльність із створення необхідних умов для задово­лення її біологічних, соціальних і духовних потреб перед­усім створенням знарядь праці);

— здатність творити символи, насамперед слово (за­вдяки слову людина спілкується, полегшує і поліпшує про­цес суспільної діяльності — трудової, соціальної, політич­ної, духовної);

— духовність як міра якісності особи, її людськості (те, що надає людині неповторної унікальності з-поміж усього живого на планеті; те, що властиве тільки їй.).

Коли характеризують якусь людину, то говорять про неї або як про особистість, або як про індивіда, або як про індивідуальність.Поняття «людина», «ін­дивід», «особа», «індивідуальність», які іноді вживають як взаємозамінні, тотожні. Ці поняття є однопорядковими, але не ідентичними.

Найбільш загальним поняттям є «людина».

Людина — поняття, що відображає загальні риси люд­ського роду, тобто характеризує родову істоту.

Індивід — окремий представник людського роду, окре­мо взята людина (немовля — індивід з його антропологі­чними властивостями, або одиничне від сукупності).

Особа — людський індивід, узятий в аспекті його со­ціальних якостей (погляди, цінності, інтереси, моральні пе­реконання тощо), тобто це людина, що пройшла процес со­ціалізації.

Індивідуальність — неповторний, самобутній спосіб буття конкретної особи як суб'єкта самостійної діяльно­сті, індивідуальна форма суспільного життя людини на противагу типовості, загальності.