- •1 Філософія:сутність та функціональне призначення. Місце філософіі в індивідуальній та суспільній Свідомості.
- •2 Основні проблеми філософії. Структура філософського знання
- •3 Міфологічний та філософський світогляд.Релегійний та Філософський світогляд
- •4 Основне питання філософіі Ідеалізм ,Матеріалізм,Монізм Дуалізм Плюралізм
- •5 Онтологія Проблема буття в філософіі. Мегасвіт Макросвіт та Мікросвіт
- •6Матерія рух час простір
- •7.Гносеологія проблема пізнання в філософііСуб єкт та об єкт пізнання Ірраціональне та раціональне пізнання Інтуїція
- •8 Поняття, основні характеристики істини
- •9 Наука . Специфіка та роль наукового пізнання Структура наукового знання
- •10Діалектика Основні закони та категорії
- •11Філософська антропологія:проблема людини в філософії. Індивід. Людина. Індивідуальність
- •12. Вітальне, аксіологічне та рефлективне «я»
- •13. Життєвий світ та життєва позиція особистості. Екзистенціальний вибір.
- •14 Свобода як фундаментальна цінність особистості
- •15Любов як фундаментальна цінність особистості
- •16 Сенс життя як особистісний феномен
- •17Смерть та безсмертя.Душа:доля та карма
- •18 Соціальна філософія:проблема суспільства в філософіі. Людина та суспільство
- •19Філософія історіі.Лінійні циклічн і хвильові моделі історіі
- •21. Философия культуры. Культура: понятие, структура, функции. Культура. Антикультура.
- •22. Проблема Восток — Запад.Славянский мир.
- •23. Восточный путь. Буддийское восприятие мира. Идея страдания. Идея кармы.
- •24. Западный путь. Античное и христианское начала. Идея личности. Идея свободы.
- •25. Глобальные проблемы современности: особенности и пути их решения.
- •26. Философия Древнего Востока. Особенности индийской и китайской философии.
- •27. Древнегреческая философия. Ранняя классика. Милетская школа (Фалес, Анаксимен, Анаксимандр). Гераклит.Пифагорийский союз (Пифагор). Элейская школа (Парменид, Зенон
- •28. Древнегреческая философия. Зрелая классика. Протагор. Сократ.
- •29. Древнегреческая философия. Зрелая классика. Платон. Аристотель.
- •30. Эллинизм. Эллинистично-римская философия: скептицизм (Пиррон), стоицизм (Зенон из Китиона, Луций Анней Сенека), эпикуризм (Эпикур),неоплатонизм (Плотин).
- •31. Феномен средневековой философии. Христианство как мировоззренческое основание средневековой философии. Теоцентризм.
- •32. Патристика. Аврелий Августин. Псевдо-Дионисий Ареопагит.
- •33.Схоластика: комплекс проблем. Проблема універсалій. Номинализм и реализм. Фома Аквинский. У. Оккам. П. Абеляр.
- •34. Бог и природа в философии Возрождения. Пантеизм. Коперник. Д.Бруно. Г. Галилей. Кузанский.
- •35. Человек и общество в философии Возрождения. Антропоцентризм. Гуманизм. Данте Алигъери. Леонардо да Винчи. Томас Мор. Н. Макиавели. М. Лютер.
- •36. Философия Нового времени: гносеологизм, деизм, механицизм. Противостояние эмпиризма
- •37. Вопрос о субстанции. Монизм (спиноза). Дуализм (декарт). Плюрализм (ляйбниц).
- •38. Социально-политические концепции Локка и Гоббса.
- •39. Основные идеи Просвещения. Вольтер. Жан Жак Руссо. Шарль Луи. Монтескъе.
- •40. Немецкая классическая философия. Кант: границы ума и свободы. Абсолютный идеализм Гегеля.
- •41. Марксизм: человек, общество, история.
- •49. Экзистенциали́зм,
8 Поняття, основні характеристики істини
І́стина — одна з центральних категорій гносеології, правильне відображення об'єктивної дійсності у свідомості людини, її уявленнях, поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях об'єктивної дійсності.
Види істини: Абсолютна істина — повне, вичерпне знання.Об'єктивна істина — такий зміст наших знань, що не залежить від суб'єкта за змістом (за формою завжди залежить, тому істина суб'єктивна за формою).Відносна істина — форма вираження об'єктивної істини, яка відображає певну повноту знань, певну міру чіткості і точності, яка досягнена на певному етапі розвитку науки.
Питання визначення істини є одним із найважливіших в філософії з давніх часів. В Стародавній Греції поняття істини введено Парменідом як протиставлення думці. Пізніше вчення про істину розроблялося Платоном і Аристотелем. Ґаутама Будда закликав «зберігати істину в собі, як єдиний світоч», а «чотири шляхетних істини» були покладені в основу буддистського світогляду.
У класичній філософії, оформляється дві альтернативні парадигми трактування істини — одна з них ґрунтується на принципі кореспонденції як відповідності знання об'єктивному стану справ предметного світу (Аристотель, Ф. Бекон, Спіноза, Дідро, Гельвеція,Гольбах, Фейєрбах та ін), інша — на принципі когеренціі як відповідності знання іманентним характеристикам ідеальної сфери: утримання Абсолюту (Платон, Гегель і ін), вроджених когнітивним структурам (Августин, Декарт), самоочевидність раціоналістичної інтуїції (Теофраст), чуттєвим відчуттям суб'єкта (Юм), апріорним формам мислення (Кант), цільовим установкам особистості (прагматизм), інтерсуб'єктивної конвенцій (Пуанкаре) та ін.
В некласичній філософії істина позбавлена об'єктивного статусу й мислиться як форма психічного стану особистості (К'єркеґор), як цінність, що «не існує, але значить».
9 Наука . Специфіка та роль наукового пізнання Структура наукового знання
Взаємозв’язок філософії і науки – традиційно неоднозначна і складна проблема.
Одні філософи визнають за філософією статус науки (наприклад, Арістотель, Гегель, Ортега-і-Гассет), інші це категорично заперечують (наприклад, О. Конт). Заперечення щодо філософії як науки притаманне і сучасній концепції сцієнтизму. Сцієнтизм(від лат. Scientia – знання, наука) – світоглядний напрямок у філософії, в основі якого лежить уявлення про наукове знання як найвищу культурну цінність. Однак: а) в цю цінність включається лише природниче і точне знання; б) науковим знанням вважається лише те, котре здобуто емпіричним (дослідним) шляхом, з допомогою конкретних природно-наукових методів. З такої точки зору, не лише філософія втрачає свій статус, але і всі гуманітарні науки оголошуються свавільними,необґрунтованими, у яких домінує суб’єктивізм, оціночні моменти. Дійсно, філософія не є експериментальною наукою. Вона не використовує для свої проблем конкретно-природничі методи пізнання. Але це зовсім не означає, що філософія не є наукою.
Наукове пізнання - це дослідження, характерне своїми особливими цілями й завданнями, методами отримання і перевірки нових знань. Воно покликане прокладати шлях практиці, надавати теоретичні основи для вирішення практичних проблем. Рушійною силою пізнання є практика, вона дає науці фактичний матеріал, який потребує теоретичного осмислення та обґрунтування, що створює надійну основу розуміння сутності явищ об'єктивної дійсності. Шлях пізнання визначається від живого споглядання до абстрактного мислення і від останнього - до практики. Це є головною функцією наукової діяльності. Головними етапами наукового дослідження є: - виникнення ідеї, формулювання теми; - формування мети та завдань дослідження; - висунення гіпотези, теоретичні дослідження; - проведення експерименту, узагальнення наукових фактів і результатів; - аналіз та оформлення наукових досліджень; - впровадження та визначення ефективності наукових досліджень;