40. Немецкая классическая философия. Кант: границы ума и свободы. Абсолютный идеализм Гегеля.

Антропология Феербаха.

Неме́цкая класси́ческая филосо́фия — литературе называется этап развития немецкой философии XVIII—XIX веков.ГЕГЕЛЬ (1770—1831). Был сторонником идеалистического монизма. В противоположность многим философам рассматривал все реальное в его стремлении стать философией, чистым мышлением. Огромной заслугой Гегеля является введение в философию таких прозрачных понятий как развитие, процесс и история. Носителем мирового разума на определенных этапах исторического развития является тот или иной народ: восточный мир, греческий мир, римский мир, германский мир. В своих работах Гегель рассматривает причины закономерного появления государственной власти и экономики.ФЕЕРБАХ (1804—1872) – ученик Гегеля, а впоследствии его критик, особенно в области взглядов на религию. Считал идеальное лишь особым образом организованное материальное. При этом ему импонировала идея «реально чувствующего человека».Из всех человеческих чувств Фейербах выделял нравственную любовь и считал религию полезной с точки зрения того, что она предписывает к благоговейному отношению человека к человеку. На этой почве считал возможным создать идеальное государство, в котором господствовала бы любовь и справедливость. Главный труд – «Сущность христианства». Утверждал, что «не Бог создал человека, а человек создал Бога.КАНТ (22 апреля 1724, Кёнигсберг, Пруссия— 12 февраля 1804, там же) — немецкий философ, родоначальник немецкой классической философии, стоящий на грани эпох Просвещения и Романтизма. Кант разрабатывал проблемы, которые были поставлены предшествующей философской мыслью.разработал космогоническую гипотезу происхождения Солнечной системы из гигантской первоначальной газовой туманности («Всеобщая естественная история и теория неба», 1755 г.)выдвинул идею распределения животных по порядку их возможного происхождения;выдвинул идею естественного происхождения человеческих рас;изучал роль приливов и отливов на нашей планете.Кант отвергал догматический способ познания и считал, что вместо него нужно взять за основу метод критического философствования, сущность которого заключается в исследовании способов познания самого разума; границ, которые может достичь разумом человек; и изучении отдельных способов человеческого познания.Главным философским произведением Канта является «Критика чистого разума». Исходной проблемой для Канта является вопрос «Как возможно чистое знание?». Основой всякого синтеза является, согласно Канту, самосознание. Кант впервые показал, что наше знание о мире не является пассивным отображением реальности, а является результатом активной творческой деятельности сознания.

41. Марксизм: человек, общество, история.

Маркси́зм — философское, политическое и экономическое учение и движение, основанное Карлом Марксом в середине XIX века.Философия марксизма находит человека в состоянии отчуждения и основной акцент делает на его освобождении. Однако человек трактуется не как ни от кого не зависимый индивид, но как «совокупность общественных отношений», поэтому философия марксизма является, прежде всего, философией общества, рассматриваемого в его историческом развитии.Движущей силой истории Маркс считает «материальное производство» («базис»).Общество в марксизме рассматривается как организм, в структуре которого производительные силы определяют производственные отношения, формы собственности, которые в свою очередь обусловливают классовую структуру общества, политику, государство, право, мораль, философию, религию, искусство. Единство и взаимодействие этих сфер образуют определенную общественно-экономическую формацию; их развитие и смена составляют процесс поступательного движения общества. Борьба господствующих и угнетенных классов движущая сила истории, а ее высшее выражение социальная революция.Материалистическое понимание истории, или исторический материализм трактуется в марксистской литературе как распространение философского материализма на понимание общественной жизни. Согласно материалистическому пониманию истории определяющую основу общественного бытия составляет материальное производство, или производство материальных благ, кот. каждое новое человеческое поколение получает как наследие от предшествующих поколений и которое оно развивает, с тем, чтобы передать следующему поколению.

Марксизм –спроба пояснити і змінити світ на практиці відповідно до сформульованих цілей та ідеалів водночас. Батьківщина – Німеччина. творці – Карл Маркс і Фрідріх Енгельс. вплив на формування філ. поглядів праці Г.Гегеля і Л.Фейєрбаха. Ф М сприймає ідею природи у житті людини, яка змінюється у процесі діяльності. Змінюючи природу за її законами людина залучаючи її до свого світу. історія людства - процес неперервної зміни природи людиною, у тому числі своєї власної природи. Доки існують люди, стосунки з природою та між собою - дві нероздільних сторони єдиного процесу. Природа необхідна для нормальної життєдіяльності людини. Світ єдиний і неподільний. людини пов'язана суспільства. Суспільство - система суспільних відносин, що скл. в процесі трудової дія-ті людей. Основа суспільства - матеріальна виробництво. Матеріальне життя суспільства - суспільне буття, що визначає суспільну свідомість. Джерелом розвитку суспільства є його внутрішні суперечності. Суперечності рухають увесь соціальний організм Вся історія людства з виникненням приватної власності, держави - стає історією боротьби соціальних станів класів, де встановлюються ринкові відносини. Основні класи капіталістичного суспільства - буржуазія і пролетаріат. Пролетаріат - найреволюційпі-ший клас, інтереси якого співпадають з інтересами всіх трудящих. Завоювавши політичну владу, робітничий клас використовує її для побудови справедливого, гуманного суспільства, де створені умови для дійсно справжнього людського життя.

42. Екзистенціалізм напрям у Ф увагу на унікальності ірраціонального буття людини. Основна категорія - екзистенція. Розділяє світ на дві сфери - об'єктивну і суб'єктивну. Всю дійсність, в тому числі і людини, розглядає як предмет. Справжня філософія, повинна виходити з єдності об'єкта і суб'єкта. Ця єдність втілено в «екзистенції. Згідно філософії Е щоб усвідомити себе, людина повинна опинитися в «межової ситуації» - (перед лицем смерті). Вирішення проблеми свободи, яка визначається як «вибір» Предмети і тварини не мають свободу. Людина ж осягає своє суще протягом всього життя і несе відповідальність за кожне скоєне ним дію, не може пояснювати свої помилки «обставинами». Таким чином, людина мислиться екзистенціалістами як будує себе «проект». У кінцевому підсумку, ідеальна свобода людини - це свобода особистості від суспільства. Витоки екзистенціалізму містяться у вченні данського мислителя ХІХ ст. Серена К'єркегора, який ввів поняттяекзистенції як усвідомлення внутрішнього буття людини в світі. Оскільки предметне зовнішнє буття виражає собою «несправжнє існування», набуття екзистенції передбачає вирішальний «екзистенційний вибір», за допомогою якого людина переходить від споглядально-почуттєвого буття, детермінованого зовнішніми факторами середовища, до єдиного і неповторного «самому собі». К'єркегор виділив три стадії сходження особистості до справжнього існування: естетичну, якою править орієнтація на задоволення; етичну - орієнтація на борг; релігійну-орієнтація на висщее страждання, ототожнюють людину з Спасителем 

43. Волюнтар́изм - течія що визнає волю особливою, надприродною силою, лежить в основі буття в цілому. Два види В. - як форму об'єктивного і суб'єктивного ідеалізму. Типові представники першої форми В. - Шопенгауер та Е. Гартман.

Шопенгауер в основі явищ лежить «світова воля». Рушійною силою усіх живих істот «воля до життя». Суб'єктивно-ідеалістична форма В. хар- на для Штірнера і Ніцше. Первинної рушійною силою виступає вільна індивідуальна воля - «я «. Ніцше звеличуючи «волю до влади» , яка послужила одним з теоретичних джерел фашистської ідеології. Людина має досягнути певної межі свого розвитку в матеріальному світі і стати так званою надлюдиною. Межа надлюдини залежить від особистої системи цінностей та світогляду кожної людини.Людина має мету усередині себе; його мета - це життя. Надлюдина-ідеал може бути реалізований якщо людство повернеться до витоків своєї історії. Біологічно обумовленим за Ніцше все, що в людському житті вважається добром, включаючи і цінність моральну. Кожний має таку мораль, яка в найбільшій мірі відповідає вимогам його життя . Усяк має той тип моралі, який якнайбільше відповідає його природі. Найістотніша відмінність між людьми, на думку Ніцше, полягає в тому, що деякі з них від природи слабі, інші сильні. Відповідно розрізняється і їх мораль. Сильні "господарі" цінують особиста гідність, рішучість, наполегливість, самовпевненість, непохитну волю і невичерпну енергію в досягненні поставленої мети. Слабі "раби" цінують те, що в більшій мірі виражається в їх слабкості - жалісливість, добросердя, альтруїзм, і розсудливість.

44. Основними теоретичними досягненнями раннього періоду були концепція психоаналізу і вчення про психічний апарат. Психічний апарат Фрейд розглядав в 2х аспектах-топографічному і динамічному. При топографічному підході в психіці виділяють три області - свідомість, допізнаванне і несвідоме.

Несвідоме являє собою ту частину психіки, де зосереджені несвідомі бажання. Допізнаванне - це розумне Я людина, пам'ять, мислення. Область свідомості Фрейд зв'язував в основному зі сприйняттям зовнішнього світу.

Фрейд уточнив, що психічна діяльність несвідомого підкоряється принципу задоволення, а психічна діяльність допізнаванного підкоряється принципу реальності. Нерозряджені бажання знаходять "обхідні шляхи" проникнення в свідомість, маскуючись і обманюючи "цензуру". (сновидіння марення, випадкові помилкові дії, жарти і обмовки). Ввони виступають як компроміс, що служить задоволенню бажань і цензурних вимог допізнаванного.

Концептуальне ядро теорії Фрейда стало основою першої психоаналітичної системи. з'явилося вчення про ЛІБІДО. З точки зору вчення про ЛІБІДО процес психічного розвитку людини є в своїй суті процес перетворень його сексуального інстинкту.

45. Григоря Сковороди вчення про дві природи і три світи. Весь світ складається з двох натур: одна – видима, друга – невидима. Видима натура називається матерія, невидима – бог (дух). Невидима натура пронизує і утримує всю матерію. Матерія - видозмінна, а істина своїм існуванням протилежна непостійній матерії. Дух э в усіх без винятку речах матеріального світу і в самій людині. Весь світ Сковорода ділив на три світи – великий (макрокосм), малий (мікрокосм) і символічний (біблія, як ноосфера). В античній концепції єдності людини і всесвіту (Піфагор, Демокріт) людина розглядалася як малий світ, мікрокосм, що зосереджував у собі всі особливості всесвіт. Виділяє окремо світ біблії сукупність символів. Важливим в теорії Сковороди слід бачити не «єретичність» у ставленні до біблії, а світ вчення загалом. Розум пронизує всю природу і розвивається в природі. Через мікрокосм людини природа пронизує розум. спрямовував усю свою увагу на філософсько-етичне вчення – практичну філософію людини(що веде до щасливого життя).

46. Укр. Ф . Юркевич інтерпретацією Платона. Предмети пізнання нашого розуму — «ідеї» не є продукти розуму. Вчення про «серце» Юркевич розвиває і обґрунтовує, виходячи із Святого Письма і творів отців церкви. Це та глибина людського духа, з якої розум, думання є основою усього душевного життя. Уявленню про людину відповідає і раціоналістичне уявлення про Бога, як про істоту що утворює світ без волі і без любови, із однієї логічної необхідности. Думкою, мисленням не обмежується повнота людської духовної істоти. «Філософія, як цілісний світогляд, є діло не людини, а людськости. Серце попереджає наш розум в пізнанні правди, зокрема в хвилини великих труднощів, коли говорить безпосередній потяг серця, як якогось морально-духовного «такту». Правда цілком засвоюється людиною тільки, коли вона «паде на її серце». Ф серця розв’язує проблему відношення знаття і віри, розділяючи ті душевні функції свідомости «людської» та свідомости «християнської». На цих двох основах — на розумі і серці базуються ці обидві сфери людського душевного життя.

47. Російська релігійна Філософія бере початок у патристиці. Повна і вища істина буття осягається одночасно розумом, почуттями і волею, тобто духом у його живій цілісності. Цілісний дух, невіддільний від віри, релігії. Людина прагне зібрати в єдину неподільну цільність усі свої окремі сили. Віра - не цілковита певність до чужого запевнення, але дійсна подія внутрішнього життя, через яку людина входить у суттєве спілкування з Божественними речами . Філософія повинна стати активним фактором перетворення дійсності. Істина невіддільна від правди, добра. Тому досягнення істини визначається волею до дії, до активного добра. Важливу роль у філософії спільної справи мають ідеї активного покликання людини. Учення Миколи Федорова про споріднення людей, про активне ставлення до природи спрямоване на те, щоб вирішити центральну проблему філософії - воскресіння мертвих. Гарантом порятунку людства можуть бути лише любов, єднання добра, істини і краси. Істину здатна осягти тільки високоморальна людина. Людське життя є свого роду творчість, вільний рух до добра. Життя - подвиг одухотворення.

48. Ф Любовь – феномен человеческих отношений. Кто-то пытался разделить любовь на виды, выделяя родительскую любовь, к отечеству, к противоположному (как например Владимир Соловьев) рассматривали любовь как уникальную целостностною универсалию мира. Соловьёва, изложенная им в философском труде «Смысл любви» Человек отделил себя культурой от природы, человек ищет те смыслы, которые определят его существование в мире. Одним из этих смыслов человек считает любовь

–онтологическая категория, имеющая своими истоками Бога. Любовь рассматривается в нескольких аспектах: метафизическом, телесном, эротическом, социальном . трактовалась как одна из божественных тайн, соизмеримых и с человеком, и с Богом, и с природой, и с обществом. В русской философии любовь неразрывно связана с этикой, эстетикой, религией, со всеми аспектами бытия человека. любовь всегда и постоянно обращена к человеку. Именно любовь приводит к единству тело и дух, с ее помощью преодолевается отчуждение человека от Бога. Любовь – это не столько чувство и страсть, сколько жертвенность, самопожертвование ради другого.

Она затрагивает не только взаимоотношения между мужчиной и женщиной, а самые сокровенные вопросы бытия, смысла жизни человека. Она воплощалась прежде всего в поступках каждого человека, тесно ассоциируясь с идеалами Добра, Истины, Красоты. Благодаря любви человек побеждает зло, грех. Любовь обладает действенной силой преображения мира, человека, природы.