Тема 9. Сутність та основні теорії лідерства

1. В кожній організації здійснюється горизонтальний та вертикальний поділ праці, у процесі якого менеджери отримують повноваження, тобто право впливати на поведінку підлеглих для забезпечення цілей діяльності організації. Наявність права впливати на діяльність підлеглих є необхідною передумовою керування, але ще не гарантує ефективності такого впливу. Існують різні способи реалізації такого права: від жорсткого автократичного до найменшого (ліберального) утручання в діяльність підлеглих. Справжніх керівників відрізняє наявність специфічної властивості – здатність підібрати для кожної конкретної ситуації щонайкращий механізм впливу на підлеглих, здатність до ефективного лідерства.

Для розуміння сутності лідерства важливо спочатку усвідомити сутність таких категорій:

- повноваження;

- вплив;

- влада.

Таким чином, лідерство – це здатність чинити вплив на окремі особи та групи в процесі спрямування їх діяльності на досягнення цілей організації.

2. Поведінкові теорії лідерства. Існує багато засобів впливу на інших людей. У дослідженнях із цього питання можна вирізнити три підходи:

- підхід із позиції особистих якостей керівника;

- поведінковий підхід;

- ситуаційний підхід.

В основу теорії особистості покладено ідею, що кращі з керівників мають певну сукупність загальних для них особистих якостей.

Згідно поведінкового підходу до лідерства результативність управління визначається не стільки особистими якостями, скільки тим, як керівник поводить себе зі своїми підлеглими.

3. Ситуаційні теорії лідерство. Головний недолік усіх поведінкових теорій лідерства – це намагання визначити єдиний оптимальний стиль керування. Наступні дослідження з лідерства показали, що разом з особистими якостями та манерою поведінки керівника на ефективність управління суттєво впливають так звані ситуаційні фактори.

Метою сучасних ситуаційних теорій лідерства є визначення особистих якостей менеджерів і стилів керування, які найкраще відповідають певним ситуаціям. Це означає, що стиль керування має змінюватися в залежності від конкретної ситуації, тобто керівник повинний вміти вести себе по-різному за різних обставин.

Тема 10. Сутність комунікації в управлінні

1. Процес комунікації. У вузькому розумінні комунікація – це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами. Проте сам факт обміну інформацією ще не свідчить про комунікацію, оскільки інформація, що передається, може бути незрозуміла для того, хто її отримує.

В теорії управління під комунікацією розуміють процес обміну інформацією між двома або більше особами, який забезпечує їх взаєморозуміння.

Для здійснення процесу комунікації необхідні, принаймні, 4 умови:

- наявність щонайменше двох осіб:

- відправника – особи, яка генерує інформацію, що призначена для передачі;

- одержувача – особи, для якої призначена інформація, що передається;

- наявність повідомлення, тобто закодованої за допомогою будь-яких символів інформації, призначеної для передачі;

- наявність каналу комунікації, тобто засобу, за допомогою якого передається інформація;

- наявність зворотного зв’язку, тобто процесу передачі повідомлення у зворотному напрямку: від одержувача до відправника. Таке повідомлення містить інформацію про ступінь сприйняття й зрозумілості отриманого повідомлення.

У процесі комунікації, вирізняють наступні етапи:

- формування концепції обміну інформацією;

- кодування та вибір каналу;

- передача повідомлення через канал;

- декодування;

- усвідомлення змісту ідеї відправника;

- зворотній зв’язок.

2. Міжособистісні та організаційні комунікації. В загальному випадку процес комунікації стосується взаємодії між людьми взагалі. Для характеристики процесів комунікації між двома та більше особами застосовують термін “міжособові комунікації”.

У організації працівники грають певні ролі, діють в умовах ієрархії влади. Це вносить суттєві зміни в характер комунікації, ускладнює їх. Тому для позначення процесів комунікації у межах організації використовують поняття “організаційні комунікації”.

Вирізняють 3 основні методи міжособових комунікацій:

- усна комунікація;

- письмова комунікація;

- невербальна комунікація.

За характером спрямованості розрізняють 3 типи організаційних комунікацій:

- міжрівневі комунікації;

- горизонтальні або бокові комунікації;

- діагональні комунікації.

В межах міжрівневих комунікацій розрізняють: низхідні й висхідні.

3. Управління комунікаційними процесами. Управління комунікаційними процесами в організації включає:

- визначення перешкод на шляху до ефективної комунікації;

- розробку й реалізацію засобів усунення таких перешкод і підвищення ефективності комунікаційних процесів.

Існує багато факторів, що перешкоджають здійсненню ефективної комунікації, основними з яких є:

- фільтрація;

- вибіркове сприйняття;

- семантичні бар’єри;

- поганий зворотній зв’язок;

- культурні відмінності;

- інформаційні перенавантаження.

Підвищення ефективності комунікацій вимагає:

- удосконалення повідомлень;

- удосконалення механізму розуміння повідомлень.

Основними методами, що допомагають вирішити ці проблеми, є:

- регулювання інформаційних потоків (поділ проблем між менеджером і підлеглими);

- удосконалення зворотного зв’язку на основі:

- використання емпатії – здатності поставити себе на місце співрозмовника, врахувати його особливості характеру тощо;

- заохочення взаємної довіри;

- спрощення мови повідомлення;

- розвиток здібностей ефективно слухати