36. Наведіть типології сучасних політичних партій

Однією з головних у політичних науках є проблема поділу партій на певні усталені типи, в тому числі на правих та лівих, що особливо характерно для європейської політики.

Сучасна політична наука розробила складні типології партійних інститутів. Найчастіше застосовується критерій типологізації партій - ідейні основи їх діяльності, що передбачає поділ на:

- доктринальні (зорієнтовані перш за все на захист своєї ідеологічної чистоти);

- прагматичні, або "патронажні" (Ньюмен), що орієнтуються на практичну доцільність дій;

- харизматичні, в яких люди об'єднуються довкола лідера.

При цьому в кожному із цих типів існує подальша диференціація партійних об'єднань. Зокрема, серед доктринальних партій прийнято виділяти релігійні (як, наприклад, Швейцарська євангелістська партія чи, скажімо, Партія мусульман України) і ідеологічні (численні соціалістичні, націоналістичні та інші) об'єднання.

Для сучасної політичної науки характерно типологізувати партії в залежності від їх виразних ознак:

- соціальні (захисту пенсіонерів України);

- етнічні (ультраліва баська партія "Еррі батасуна", "Демократична партія Угорців України”);

- демографічні (жіноча об'єднана партія Бельгії, Партія жінок України);

- культурологічні (партія любителів пива в Німеччині, Росії) та інші.

Типологія партій залежить також від їх диференціації з точки зору організаційної структури. Відтак прийнято виділяти парламентські (де в якості первинних організацій виступають територіальні – передвиборні комітети), лейбористські (що є різновидністю парламентських партій, які допускають колективне членство, трудових колективів-членів профспілок), а також авангардні (побудовані на принципах територіально-виробничого об'єднання своїх членів і демократичного централізму - це переважно комуністичні партії).

Досить поширена типізація партій за їх ставленням до правлячого режиму:

- правлячі й опозиційні;

- легальні й нелегальні;

- партії-лідери й партії - аутсайдери;

- партії, що правлять монопольно і правлячі у складі коаліції та інше.

У політології набули поширення класифікації партій французького вченого М.Дюверже, який за ознаками партійного членства та іншими ознаками виділяв партії кадрові, масові і суворо централізовані. Перші з названих відрізняються тим, що вони формуються навколо групи політичних діячів, а основою їх організаційної побудови є організаційний комітет (лідерів, активістів).

37. Розкрийте поняття, структуру, функції й типи політичної культури

Політична культура— це культура політичного мислення і політичної діяльності, ступінь цивілізованості характеру і способів функціонування політичних інститутів, організації всього політичного життя у суспільстві. Політичну культуру можна визначити як політ свідомості та політ знань.

Політична культура знаходить свій вияв у діяльності держави, політичних партій, політичних рухів, суспільних організацій, трудових колективів, окремих громадян, у демократії, конституції, в системі правових норм, у ставленні до них громадян держави.

Політична культура та національні політичні традиції.

Політична культура — або система знань та переконань людини, її принципів та політичних норм, або рівень політичної свідомості та активності людини, характер її політичної діяльності.

Функції політичної культури.

Пізнавальна функція політичної культури озброює людей знаннями, необхідними для успішної діяльності у сфері політики, для формування кожною людиною власної думки

Регулююча функція політичної культури виявляється в прямому або опосередкованому впливові на поведінку людей та організацій щодо сприйняття ними політичних подій, оцінки існуючих політичних систем та їх окремих елементів, політичних діячів, посадових осіб апарату управління, а також впливу на процес підготовки і прийняття політико-управлінських рішень і т.п. Виховна функція полягає в тому, що політична культура сприяє інтелектуальному розвитку особистості, розширенню його кругозору завдяки набутим політичним знанням.

Комунікативна функція полягає в тому, що через політичні традиції стереотипи політичної свідомості і поведінки передаються новим поколінням. Інтегративна функція полягає в тому, що політична культура стає опорою існуючої політичної системи, сприяє згуртованості всіх верств населення, створюючи таким чином широку соціальну базу системи влади правлячого класу, забезпечуючи підтримку функціонуючої політичної системи більшістю населення.

Американські політологи Г.Алмонд і С.Верба виділили три базових типи політичної культури:

патріархальна культура характеризується повною відсутністю у населення цікавості до політики, сліпим підпорядкуванням владі, злиттям політичних орієнтацій з релігійними і соціальними;

підданська культура передбачає слабку індивідуальну участь у політичному житті визнання особливого авторитету влади, поважне або негативне ставлення до неї;

активістська культура (культура участі) відрізняється від усіх інших типів активною участю громадян у політиці 38.Висвітліть поняття, етапи політичної соціалізації як процесу засвоєння політико-культурних цінностей

Під політичною соціалізацією розуміють процес засвоєння індивідом (групою) правових, соціальних і психічних норм політичної поведінки, системи цінностей політичної культури, які притаманні цьому суспільству.

Засвоївши ці норми й цінності, вивчивши мову та набувши необхідних соціальних навичок, суб'єкти політики можуть ефективно виконувати політичні ролі та функції й у такий спосіб забезпечувати збереження вищезгаданого суспільства і його політичної системи.

Соціалізація передбачає формування соціальних зв'язків, засвоєння надбань культури, розвиток самосвідомості, уявлень про себе, соціальне пізнання (ознайомлення з цінностями, ролями і т. ін.), засвоєння соціальних ролей та навичок практичної діяльності. Процес соціалізації включає самосоціалізацію — своєрідний внутрішній контроль і самокорекцію.

Політична соціалізація є сукупністю процесів становлення політичної поведінки особистості та виявлення її політичної активності.

Під час здійснення політичної соціалізації людина ідентифікує (ототожнює) себе з певною політичною спільнотою (державою, країною, нацією, станом, соціальною групою), засвоює її символи, здобуває специфічні знання про політичні інститути й механізми дії суспільства, їх призначення, функціонування і т. ін.

Виділяють два

етапи політичної соціалізації – первинну і вторинну. Первинний етап – це

сприйняття людиною політичних категорій. У ньому виділяють чотири

аспекти процесу соціалізації:

– безпосереднє сприйняття дитиною політичного життя, отримання

інформації через думку своїх батьків;

– „персонізація” політики, в ході якої політичні фігури стають певними

зразками;

– „ідеалізація” цих політичних образів;

– „інституалізація” – ускладнення політичної картини і перехід до

самостійного сприйняття політики.

У ході вторинної соціалізації особа здатна протистояти тиску і виражати

свою здатність мати свою точку зору та ідейну позицію.