88. Вплив педагогічних поглядів та діяльності с.Полоцького й є.Славинецького на становлення Слов яно-греко-латинської академії

Український філолог, педагог, письменник, перекладач, Є. Славинецький (р. н. невід. — 1675) здобув освіту в Київській братській школі та в європейських університетах. На запрошення Ф. Ртищева з ЗО українськими монахами переїхав до Москви для викладання в основаному там училищі “освіти вільних мудростей”, що стало потім основою Московської слов’яно-греко-латинської академії. Переїхавши до Москви (1649), Славинецький не обмежувався тільки викладацькою діяльністю. Тут він стає помічником Никона у виправленні церковних книг, активним учасником проведення церковної реформи. У 1653 р. заснував у Чудовому монастирі греко-латинську школу, став її першим ректором. Написав більш як 50 проповідей, переклав слов’янською мовою ряд книг з географії, медицини, історії, підготував навчальні посібники для вчителів і батьків, серед яких “Лексікон латинський”, “Лексікон словено-латинський” (разом з А. Коре цьким-Сатановським), “Книга лексікон греко-словено-латинський”, “Філологічний лексікон”.

Переконаний прибічник “грецького напряму”, Славинецький виступав проти “латинського напряму”, пов’язуючи його з католицизмом. Водночас критикував неві-гласність, стверджував, що правильне вчення про віру має спиратися на філософію і богослов’я. Високо оцінював роль і значення науки, освіти, вважаючи, що освіта має розвиватися на основі грецького православ’я під егідою церкви, критикуючи з цих позицій ряд положень західної філософії і науки, в галузі яких мав глибокі знання. Саме після Є. Славинецького розпочинається активний вплив українців на російську культуру, доповнений діяльністю Г. Бужинського, Ст. Калиновського, В. Лащевського, Т. Лопатинського, Т. Прокоповича, М. Ради шевського, С. Полоцького, Ст. Яворського та ін. В Росію спочатку добровільно, а починаючи з правління Петра І і до 80-х років XVIII ст. примусово відбувалося “викачування” української інтелектуальної еліти. Широким потоком на північ йде українська книга, туди вивозяться літописні зведення, історичні документи, державні акти. Відредаговані північними авторами, вони повертаються в Україну вже як власне російське витворення з одночасним введенням цензури на видання українських друкарень, забороною української мови, культури. Проте остання при всіх на неї наступах продовжує функціонувати завдяки діяльності Києво-Могилянської академії, що виступила водночас провідним центром філософської думки у східнослов’янському світі.