67. Становлення та розвиток вищих навчальних закладів в Україні: Острозька та Києво-Могилянська академії

Філософія Києво-Могилянської академії. Києво-Могилянська академія виникає на базі Київської братської школи та школи Києво-Печерського монастиря, які були об’єднані зусиллями митрополита Петра Могили в 1632 р. Спочатку це був колегіум, а згодом, з 1701 року, став академією, першим вищим навчальним закладом східних слов’ян. Вперше в Україні філософія викладалася окремо від теології. Її викладання в значній мірі було схоластичним. Викладачі академії розуміли філософію як систему дисциплін чи наук, покликаних віднайти істину, причину речей, даних людині богом, а також дослідити моральні основи її життя. Істину вони ототожнювали з вищим буттям, тобто богом, якого вважали також творцем природи.

Визначними філософами, котрі представляли Києво-Могилянську академію, були І.Гізель (бл. 1600 – 1683), Й.Кононович-Горбацький (пом. 1653 р.), С.Яворський (1658 – 1722), Ф.Прокопович (1681 – 1736), Г.Кониський (1717 – 1795) та інші.

Загальною ознакою їх філософського вчення було те, що воно в значній мірі ґрунтувалося на ідеалістичних, теософських началах. Теософія ( від грец. тео – бог, софія – мудрість) – релігійно-філософське вчення, котре претендує на те, щоб “науковими методами” довести “божественну мудрість”, зробивши її надбанням особи. Вони як правило, визнавали першопричиною всього існуючого бога, котрий творить не лише речі, “матерію”, але і їх “форму”.

В Острозькій академії навчали учнів усіх предметів "тривіуму" (граматика, риторика, діалектика) і "квадривіуму" (арифметика, геометрія, музика, астрономія). Тут вивчали дисципліни, пов'язані з медициною, філософією, богослов'ям та ін. Для викладацької роботи в академії запрошували вчених із західноєвропейських університетів. Зокрема, в Острозькій академії працювали Герасим Смотрицький (перша половина XVI ст. - жовтень 1594 р.) - перший ректор академії, автор полемічного трактату "Ключ царства небесного" Дамін (світське ім'я Дем'ян) Наливайко (друга половина XVI ст. - 1627р.) - український церковний і культурний діяч, письменник, перекладач; Мелетій (Максим) Смотрицький (1578-1634) - відомий український письменник і громадський діяч, доктор медицини, єпископ, ректор Київської братської школи, проповідник; Ян Лятос - професор Краківського університету, математик, астролог, доктор медицини і філософії; Іова(Іван) Княгининський (бл. 1550-1621) - український церковно-освітній діяч, письменник-полеміст та багато інших. Серед вихованців академії був і майбутній гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.

68. Українська педагогічна думка першої половини 20 ст. Педагогічні погляди с.Русової, і.Огієнка.

Чимало ідей творчої спадщини С.Русової стали слідом її величезної власної педагогічної практики. Дитячі садки, недільні школи, київські комерційне училище та Фребелівський інститут, Українська науково-педагогічна академія, Кам'янець-Подільський державний український університет - ось неповний перелік навчально-виховних закладів, у яких вона відточувала свою педагогічну майстерність в Україні.

Значний вплив на появу нових педагогічних думок мислительки мала її активна участь у відродженні національної системи шкільництва та українізації освіти 1917-1920 pp. Згадуючи свою роботу у відділах дошкільного виховання й позашкільної освіти Генерального секретаріату (згодом Міністерства) освіти УНР, С.Русова писала: "... якою великою й щасливою здавалась тоді вся Україна! Мені довелось об'їхати її від білих крейдяних гір Вороніжчини до шумливих порогів Дніпра в Катеринославі. В тому самому Катеринославі, де я тринадцять місяців сиділа в тюрмі за якусь українську книжку, тепер я вільно з доручення державної влади читала по українські заклик до українських шкіл - "згори до низу". Чудодійний переворот!".

Саме цей досвід став основою для написання творів "Єдина діяльна (трудова) школа", "Нова школа соціального виховання", "Педагогічні основи нової школи", у яких розкриті теоретичні засади, принципи побудови і зміст навчально-виховної роботи школи в незалежній Україні.

Еміграційна педагогічна діяльність зумовила появу її фундаментальних праць ("Дидактика", "Нові методи дошкільного виховання", "Теорія і практика дошкільного виховання"), ряду наукових розвідок, багатьох статей, що істотно доповнюють і поглиблюють провідні положення педагогічної концепції С.Русової.

У 2007 році Україна святкує 125-річний ювілей одного із найвидатніших своїх синів — Івана Івановича Огієнка (митрополита Іларіона), державного і громадського діяча, поета і письменника, вченого і педагога. В даному огляді ми розглянемо ті літературні джерела, в яких йдеться про педагогічні погляди та спадщину Івана Огієнка, оскільки, на жаль, більшість його праць до цього часу залишаються недостуНайбільшим внеском Івана Огієнка до педагогічної думки України є розробка та реалізація концепції національного виховання. Основною його метою Огієнко вважав виховання дітей свідомими українцями, справжніми патріотами своєї батьківщини. Великого значення він надавав рідній мові, а також національним звичаям, обрядам, історії та фольклору. Особливістю педагогічної спадщини Огієнка є те, що він не відокремлював церкву від виховного процесу на тій підставі, що українська православна церква виховує любов та повагу до України, до української мови, зберігає національну ідентичність її народу.