4.Класно-урочна система я.А.Коменського, роль учителя в сучасних умовах. Шляхи вдосконалення класно-урочної системи

Класно-урочна система: плюси та мінуси

Людей багато, а світ один. Тому-то й потрібно мати систему узагальнених та уніфікованих моделей світосприйняття: досить людям узгодити сенс понять - і вони зрозуміють один одного.

Поширення ідей класно-урочної школи Яна Коменського на весь світ стало універсальним базисом сучасної цивілізації. Але системна здатність до відтворення стандартних моделей не вичерпує всіх культурних потреб людства. Освіта без стимулювання різноманітності засушить душу цивілізації, а цивілізація без системних засобів до сталого розвитку втратить суспільно-осмислене життя як таке.

Сучасна школа, додаючи до класно-урочної діяльності системну роботу факультативів, гуртків, секцій, студій, здійснення проектів, досліджень, акцій тощо - робить крок у майбутнє. Освітнє поле активної діяльності школярів поза "партою" здатне впливати на рівень освіченості не менше ніж класні уроки. Втім, без системного стандарту, що дають класні уроки, воно не спрацює.

Без обов'язкових уроків освіта стає як "лебідь, рак та щука".

Проблема нашої школи в тім, що уроки аж надто багато перебирають на себе.

Навіть гуманітарно-культурні, тобто суто діалогічні та діяльні освітні потреби - питання здоров'я, релігії, етики, естетики, фізичної, художньої та сценічної культури - ми за інерцією намагаємося втиснути в стандартні урочні форми. Замість організації власне навчально-культурної діяльності самих учнів - наші вчителі займають їх час відповідною тематичною просвітою.

Таке було вигідним радянській системі стримування творчих паростків особистісної свободи, щоб мінімізувати її роль у розвитку суспільства.

Але так продовжувати - означало б випасти із сучасного світового освітнього тренду. А тому на питання: "Як змінити зміст новітньої української шкільної практики?" - напрошується наступна відповідь.

Уроки плюс індивідуально-групові заняття та баланс між ними

Те, що в 2011-2012-ому навчальному році випускнику нашої старшої школи для отримання атестату буде потрібно пройти через "сито" уроків із двадцяти одного (!) обов'язкового предмету не є ознакою інновацій. Навпаки - гальмом.

Чи багато учнів після такого обов'язкового навантаження підуть на факультативи, гуртки, секції тощо?

Чи буде за такої оцінювальної бази позакласна навчально-розвивальна інваріантна діяльність чимось більшим, ніж заняття "на інтерес"?

У чому корінь тієї проблеми, що без пільг призерам олімпіад робота з обдарованими зійде нанівець?

Чи враховується, на яку (!) кількість обов'язкових для атестата уроків, але не з "олімпійських" дисциплін, пропущених призерами високого рівня протягом навчальних років, адміністрації школи доводиться закривати очі?

Чому питанням системного балансу між уроками та позаурочними заняттями, що охопив би кожного школяра, організатори освіти не переймаються по-справжньому?

Може, усе тому що нам забракло спеціального науково-дослідного інституту чи центнерів друкованих листів, що називають дисертаціями? Зовсім ні! Світ таке успішно робить без подібної імітації "правильного" пошуку.

Відповідь в іншому, але про це дещо нижче.

Мова про системний перехід на певний баланс між кількістю обов'язкових уроків та так само обов'язковий мінімум позаурочних варіативних занять.

Мова також не про уроки варіативної частини навчального плану для всього класу та не про "калейдоскоп" позаурочних виховних заходів для учнівського загалу.

Мова про системні неурочні форми навчально-виховної діяльності всіх учнів школи, щоб наша шкільна освіта стала дійсно особистісно-розвиваючою за своїм змістом та формою.

І задля такого потрібно не так уже й багато: структурно реорганізувати зміст діяльності в ланцюжку "педагоги - школярі". Наприклад, ось так:

1. У старшій школі (10-11 класи) просто зменшити кількість обов'язкових предметів для кожного окремого учня, десь до 8 - 10-ти.

2. В основній школі (5-9 класи) здійснити зменшення кількості предметів запровадженням інтегрованих курсів. При цьому відмовитись від крену до "голого" теоретизування на користь збільшення часу на застосування фундаментальних знань.

3. Продовжувати здійснювати навчальну предметну роботу через традиційну класно-урочну систему занять. Це та база, що визначала, визначає й буде визначати основи школи.

4. Вивільнений час не вважається часом, що дозволяє учням іти додому.

5. Запровадити комплексний розклад обов'язкових некласних занять. Тільки не треба його уявляти виключно як час для виконання домашніх завдань. Для домашньої роботи учнів треба навчитися планувати їм періодичні потижневі, щомісячні та щорічні програмні творчі завдання, а не щоденні маленькі порції.

Останнє було вкрай необхідним елементом для радянської технології формування людини веденої. Зовсім інші часи зараз.

6. Поступово перейти до системи, за якої фрагментарні домашні завдання стануть непотрібними. Таке особливо гарно організовано у фінській школі: на заняттях учитель не стільки демонструє алгоритми виконання завдань, скільки керує безпосередньою роботою учнів над завданнями в його присутності та з його допомогою.

7. Комплекс неурочних та некласних занять сформувати в систему, де кожен учень займається підготовкою до олімпіади, конкурсу, здійснення проекту, підготовкою соціально корисної акції, або корекцією чи надолуженням прогалин у базовій підготовці. Така система реально враховує як дітей із тим чи іншим яскраво вираженим потенціалом, так і дітей із прихованим та нерозкритим потенціалом.

Як заохотити педагогів

Саме тому оплату праці педагогів почати здійснювати на принципово новій для України основі.