89. Просвітницька діяльність ф.Прокоповича та м.Козачинського

Виповнилось 300 років з дня народження видатного поета, драматурга, філософа і педагога "роду українського"  Мануїла (чернече ім'я - Михаїл) Козачинського.

Він народився у 1699 році в подільському містечку Ямполі на Дністрі - "містечка Ямполя шляхтич Мануїл Олександрів син Козачинський". Нині Ямпіль - районний центр Вінницької області, а тоді він входив до складу Польської держави. 1733 року Козачинський закінчив Києво-Могилянську академію. Цей найстаріший, і довгий час єдиний на всьому православному Сході учбовий заклад, вабив до себе людей з усіх усюдів. Його притягальна сила свідчила про те, що не лише українці в  XVII-XVIII ст.ст. їздили по освіту до Західної Європи, а й навпаки. Вихованці академії їхали до Польщі, Білорусії, Росії, Молдавії та ін. країн. Російський літературознавець І. М. Голєніщєв-Кутузов писав:  "З кафедр Кракова й Болоньї, Падуї та Відня вихідці із українських степів коментували античних поетів. Гуманісти українського походження розвивали діяльність на Заході". То ж не дивно, що на початку 1731 року бєлградсько-карлівецький митрополит Вікентій Йованович звернувся до першого віце-президента Синоду українського письменника й філософа Теофана Прокоповича з проханням надіслати до Сербії, що перебувала тоді під турецьким і австрійським пануванням, учителів з Києва. 27 серпня 1733 р. київський митрополит Рафаїл Заборовський надіслав до Сербії для створення шкіл і праці в них шість учителів - вихованців Києво-Могилянської академії. Серед них був і Мануїл Козачинський. Він став викладачем новозаснованої Карлівецької словенсько-латинської школи поблизу Бєлграда, викладав риторику, поетику й латинську мову. У 1735-1736 навчальному році він виконував обов'язки префекта, тобто керівника школи. Навчання у Карлівецькій школі було організоване за зразком Києво-Могилянської академії, використовувались українські підручники та видані в Києві церковні книги. Робота цієї школи була надзвичайно плідною, вона мала далекосяжні наслідки. Українські вчителі поклали початок середньої й вищої школи в Сербії. П'єса ж, написана М. Козачинським в 1733-1734 навчальному році у Карлівці і поставлена в школі, де він викладав, в червні 1734 р., поклала початок сербської драматургії й театру. Ця п'єса називалась "Трагедія сиреч печальная повість о смерті послєднєго царя сербського Уроша П'ятого і о падінні Сербського царства". Вона була написана силабічним віршем словеноруською мовою з  поважною кількістю староукраїнських слів і видана в Будапешті у 1798 р. Це був головний твір Козачинського-драматурга.

Практична діяльність політика і богослова, прагнення бути одночасно вченим і діячем церкви у петербурзький період наклали певний відбиток на погляди Т. Прокоповича. Він намагався примирити віру з наукою, створити таку богословську систему, яка б не тільки допускала можливість розвитку науки, а й обґрунтовувала пріоритет світського начала над церквою в суспільстві, насамперед у державному житті. Це й було покладено в основу пе-трівської реформи російської церкви. Усвідомивши, що сила слова сильніша, ніж сила зброї, Т. Прокопович своїми виступами готував грунт майже для всіх реформ Петра І, які відповідали його власним поглядам і переконанням. Він їх не міняв ні при Петрі І, ні при Катерині І, ні при правлінні інших правителів, хоча йому довелося лавірувати між ученим і діячем церкви.