12. Консолідаційні корпоративні стратегії в глобальних економічних умовах.

Корпоративні стратегій компаній за умов глобалізації зорієнтовані на експансію через злиття та поглинання і мають наступні конкурентні переваги, по-перше, зниження конкуренції; по-друге, досягнення синергічного ефекту за рахунок зменшення витрат через економію на масштабах; по-третє, швидке досягнення стратегічної цілі; по-четверте, доступ до стратегічно важливих нематеріальних активів; по-п’яте, нарощення міжнародної конкурентоспроможності. До недоліків відносяться, передусім, великі фінансові витрати на виплату премій акціонерам; високий ризик у випадку невірної оцінки компанії.

Для досягнення та утримання високого конкурентного статусу компанії на міжнародних ринках має значення характер конкурентних переваг, які вона розвиває. Стратегічними факторами компанії стають ключові компетенції та інтелектуальне лідерство, інноваційні конкурентні переваги та швидка галузева консолідація. Найбільш ефективною теорією, яка пояснює механізм реалізації конкурентних переваг через процеси злиття та поглинання є еклектична теорія, яка поєднує теорії конкурентних переваг М. Портера, глобального лідерства Хамела-Прахалада та галузевої консолідації Дінза-Крюгера-Зайзеля.

Міжнародні корпоративні стратегії знаходяться під впливом багатьох факторів зовнішнього середовища, які формують умови розвитку довгострокових конкурентних переваг.

13. Бідність і поляризація в глобальних умовах розвитку.

Поляризація світової економіки сьогодні визначається як один із основних негативних наслідків глобалізації. Загалом, вона характеризується такими процесами:

- Основні переваги від глобалізації отримують багаті країни та їх ТНК. Несправедливий розподіл благ у процесі глобалізації породжує загрозу конфліктів на регіональному, національному та інтернаціональному рівнях. У даному контексті не підтверджується ідея про глобальну конвергенцію доходів. Зокрема, наприклад, прискорений розвиток країн Південно-Східної Азії не змінив загальну ситуацію в країнах, що розвиваються: менш економічно розвинуті країни відрізняються набагато нижчими темпами зростання, ніж багаті країни. У результаті спостерігається не вирівнювання доходів, а їх поляризація;

- Країни, що не входять у ядро світової економічної системи, формують периферію, позбавлену внутрішньої цілісності і можливостей самостійного розвитку. Концентруючи фінансовий потенціал, економічно розвинуті країни нав'язують периферії умови руху капіталу і використання своїх валют, встановлюючи, таким чином, контроль над фінансовими системами периферійних країн і присвоюючи доходи в масштабах світової економічної системи. Відтак, формування економічної моделі кожної країни відбувається у складній і досить гострій боротьбі за контроль над інститутами державної влади між представниками транснаціонального і національного капіталу, міжнародними інституціями і національною елітою;

- Нееквівалентний зовнішньоекономічний обмін між центром і периферією зумовлює втягування останніх у пастки зовнішньої заборгованості, сировинної спеціалізації у світовому поділі праці, відмови від суверенітету у проведені торгової і фінансової політики. Наприклад, надаючи позики, транснаціональний капітал отримує значний відсоток, а країна-позичальник втягується у боргову піраміду, здійснюючи нові позики на погашення попередніх боргів. Враховуючи те, що темпи економічного зростання переважної більшості країн (0-4%) значно нижчі від ставки відсотка на світовому ринку позичкового капіталу (8-20%), «боргова пастка» спрацьовує доволі успішно. Як тільки витрати на обслуговування державного боргу стають спів-розмірними із сумою доходів державного бюджету, національний доход такої країни потрапляє під контроль іноземних кредиторів;

Зростає розрив між індустріально розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, де проживає більша частина населення. Щоб усвідомити масштаби цієї проблеми, достатньо відмітити, що поруч із «золотим мільярдом» існує і «голодний мільярд», про що досить промовисто свідчать такі цифри: частка 20% найбіднішого населення світу в глобальному доході скоротилась із 2,3% в 1960р., до 1,1% у 1999р. Нині на 20% населення планети, що проживає в країнах, які процвітають, припадає 86% ВВП всього світу, а на 20% тих, хто проживає в бідних країнах - усього лиш 1%.; 1,6 млрд. осіб існує на доходи, які Світовий банк визначає як рівень «абсолютної бідності». За даними ООН, за останнє десятиліття співвідношення рівня доходів багатих і бідних, «золотого» і «бідного» мільярдів планети не лише не скоротилось, але й значно збільшилося: відношення доходу 20% найбагатшого населення Землі до доходу 20% найбіднішого населення планети з 13:1 в 1960 році зросло до 60:1 в 1990 році і до 90:1 - в сучасних умовах. Тобто поляризація посилюється і зростає соціальна напруга в світі.