39. Проблема ефективності регіональних економічних блоків.

Регіональна економічна інтеграція в своєму розвитку проходить ряд ступенів: зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз і політичний союз.

На кожній з цих щаблів усуваються певні економічні бар'єри (розбіжності) між країнами, які вступили в інтеграційний союз. У результаті в межах інтеграційного блоку складається єдине ринкове простір, всі країни-учасниці виграють за рахунок підвищення ефективності діяльності фірм і зниження державних витрат на митний контроль.

Поки немає жодного регіонального економічного блоку такого високого рівня розвитку, але ближче за все до нього підійшов ЄС. Успіх регіональної економічної інтеграції визначається рядом факторів, як об'єктивних, так і суб'єктивних.

По-перше, необхідна однаковість (або схожість) рівнів економічного розвитку країн, що інтегруються. Як правило, міжнародна економічна інтеграція виникає або між промислово розвиненими країнами, або між державами, що розвиваються. Поєднання в одній інтеграційному блоці країн сильно розрізняються типів зустрічається досить рідко, такі ситуації зазвичай мають суто політичне підгрунтя (наприклад, об'єднання в РЕВ промислово розвинених країн Східної Європи - як НДР і Чехословаччина - з аграрними країнами Азії - як Монголія і В'єтнам) і закінчуються « розлученням »різнорідних партнерів. Більш стійкою є інтеграція високорозвинених країн з новими індустріальними країнами (США і Мексика в НАФТА, Японія і Малайзія в АТЕС).

По-друге, всі країни-учасниці повинні бути не тільки близькі з економічного і соціально-політичного ладу, а й мати досить високий рівень господарського розвитку. Адже ефект економії на масштабі помітний головний чином у високотехнологічних галузях. Саме тому в першу чергу виявляються успішними інтеграційні об'єднання високорозвинених країн «ядра», в той час як «периферійні» союзи нестійкі. Слаборозвинені країни сильніше зацікавлені в економічних контактах з більш розвиненими партнерами, ніж з такими ж, як вони самі.

По-третє, у розвитку регіонального інтеграційного союзу необхідно дотримувати послідовність фаз: зона вільної торгівлі - митний союз - спільний ринок - економічний союз - політичний союз. Можливо, звичайно, забігання вперед, коли, наприклад, відбувається політичне об'єднання країн, які ще не цілком єдиних в економічному плані. Однак історичний досвід показує, що таке прагнення скоротити «родові борошна» загрожує появою «мертвонародженого» союзу, який дуже залежить від політичної кон'юнктури (саме так було з РЕВ).

По-четверте, об'єднання країн-учасниць має бути добровільним і взаємовигідним. Для дотримання рівноправності між ними бажаний деякий баланс сил. Так, в ЄС чотири сильних лідера (Німеччина, Великобританія, Франція та Італія), тому більш слабкі партнери (наприклад, Іспанія або Бельгія) можуть у спірних ситуаціях підтримувати свою політичну вагу, вибираючи, до кого із сильних лідерів їм вигідніше долучитися. Менш стійка ситуація в НАФТА і в ЄврАзЕС, де одна країна (США в першому випадку, Росія у другому) перевершує по економічній і політичній силі всіх інших партнерів.

По-п'яте, передумовою виникнення нових інтеграційних блоків є так званий демонстраційний ефект. У країнах, що беруть участь у регіональній економічній інтеграції, зазвичай відбувається прискорення темпів економічного зростання, зниження інфляції, зростання зайнятості та інші позитивні економічні зрушення. Це стає завидною зразком для наслідування і надає певний стимулюючий вплив на інші країни. Демонстраційний ефект проявився, наприклад, у бажанні східноєвропейських країн якомога швидше стати членами Європейського Союзу, навіть не маючи для цього серйозних економічних передумов.

Головним критерієм стійкості інтеграційного угруповання є частка взаємної торгівлі країн-партнерів у їх спільної зовнішньої торгівлі. Якщо члени блоку торгують в основному один з одним і частка взаємної торгівлі зростає (як в ЄС і НАФТА), то це показує, що вони досягли високого ступеня взаімосліянія. Якщо ж частка взаємної торгівлі мала і, тим більше, має тенденцію знижуватися (як у ЕКО), то така інтеграція безплідна і нестійка.

Інтеграційні процеси призводять, перш за все, до розвитку економічного регіоналізму, в результаті якого окремі групи країн створюють для себе більш сприятливі умови торгівлі, пересування капіталів і робочої сили, ніж для всіх інших країн. Незважаючи на очевидні протекціоністські риси, економічний регіоналізм не вважається негативним фактором для розвитку світової економіки, якщо тільки група країн, що інтегруються, спрощуючи взаємні економічні зв'язки, не встановлює менш сприятливі, ніж до початку інтеграції, умови для торгівлі з третіми державами.

Цікаво відзначити приклади «пересічної інтеграції»: одна країна може бути членом відразу кількох інтеграційних блоків. Наприклад, США полягає в НАФТА і в АТЕС, а Росія - в АТЕС і в ЄврАзЕС. Усередині великих блоків зберігаються малі (як Бенілюкс в ЄС). Все це є передумовою зближення умов регіональних об'єднань. На цю ж перспективу поступового переростання регіональної інтеграції в міжнародну інтернаціоналізацію спрямовані і переговори між регіональними блоками. Так, в 1990-х був висунутий проект угоди про трансатлантичної зони вільної торгівлі, TAFTA, яка б з'єднала НАФТА і ЄС.