81. Особливості розвитку Галицького та Волинського князівств у хі-хіі ст.

Галицьке князівство виділилося зі складу Київ­ської Русі наприкінці XI ст., а Волинське — у се­редині XII ст. Віддаленість Галичини й Волині від Києва сприяла укріпленню самостійності цих зе­мель.

У 1199 р. князю Роману Мстиславичу вдалося об'єднати Волинську й Галицьку землі, врятував­ши останню від зазіхань на її території польських і угорських феодалів. Так утворилося Галиць-ко-Волинське князівство, до якого 1202 р. Роман Мстиславич приєднав і Київські землі. Відтак, під владу одного князя потрапили всі українські етніч­ні землі, крім чернігово-сіверських: уся територія Правобережної України увійшла до складу Гали-цько-Волинського князівства. Утворення такої мо­гутньої держави дозволило вести успішну боротьбу з половцями, сприяло економічному піднесенню. Літописець називає Романа «царем на Русі», «само­державцем всія Русі».

Роман прагнув створити власну модель держав­ного управління. Він хотів укріпити князівську владу, незалежну від бояр, для чого спирався на дружину, середні верстви населення й зумів отрима­ти широку підтримку своєї політики в суспільстві.

Улітку 1205 р. Роман Мстиславич розпочав військовий похід на Польщу, потрапив у засідку і загинув. Після трагічної смерті Романа, за мало-літства синів почала правити його вдова Анна, яку підтримували волинські бояри. Але верхівка гали­цьких бояр виступила проти об'єднання земель під владою волинської еліти, прагнула зберегти власні позиції навіть ціною збільшення впливу іноземних феодалів (поляків і угорців) на галицькі землі.

Від 1205 до 1238 р. тривали розпад Галиць-ко-Волинської держави і боярське панування, що призвело до безладдя і політичного послаблення руської державності. Бояри прогнали малолітніх синів Романа — Данила і Василька і взяли владу у свої руки. Угорський король Андрій II посадив на галицький престол свого малолітнього сина Коломана, а польський князь Лешко Краківський заволодів Перемишлем і прагнув захопити й інші, волинські землі. Щоб послабити позиції угорсько­го короля, він, скориставшись незадоволенням галичан свавіллям угрів, запросив на галицький престол новгородського князя Мстислава Удатного, який 1219 р. вигнав угорський гарнізон з Галича.

Вісімнадцятирічний Данило, один із синів Ро­мана Мстиславича, одружився з дочкою Мстислава Удатного Ганною. Спираючись на волинське боярс­тво, 1219 р. він визволив від поляків Берестейщи­ну і Забужжя, а 1225 р. — Луцьк і Пересопницю з округами. Кілька разів він брав і вимушено зали­шав Галич, а 1238 р. утвердився в ньому, остаточно подолавши боярську опозицію. 1239 р. Данило Ро­манович знов приєднав до своїх володінь Київські землі, однак невдовзі вони були завойовані монго-ло-татарами, князь змушений був визнати залеж­ність від Золотої Орди.

Столицю князівства Данило переніс із бунтів­ного Галича на Волинь, у місто Холм. Навколо міста він звів могутні укріплення. У місті князь побудував церкви, заклав чудовий палац. У внут­рішній політиці Данило прагнув забезпечити собі підтримку селян та міщан. Він дбав про розвиток зовнішньої і внутрішньої торгівлі. Із цією метою князь запрошував ремісників та купців із Ні­меччини, Польщі, зруйнованої монголо-татарами Русі. Данило не дозволив татарам повністю зни­щити свою державу: об'єднав її землі, підготував країну до відсічі орди.

1245 р. відбулася битва між військом Данила Галицького та об'єднаним польсько-угорським вій­ськом біля міста Ярослава на річці Сян. У цій битві Данило отримав блискучу перемогу. Галицько-Во-линський князь підтвердив свою славу хороброго воїна й мудрого полководця. Ця перемога мала ве­лике історичне значення. По-перше, вона надовго зупинила агресію Угорського Королівства на пів­ніч від Карпат; по-друге, піднесла міжнародний авторитет Галицько-Волинської держави. Після цього угорський король змушений був налагодити дружні стосунки з Данилом і навіть одружив свою дочку із сином Данила Левом. На честь цього шлю­бу Данило заснував Львів.

Данило прагнув створити антимонгольську коа­ліцію європейських держав, однак це йому не вда­лося. Тому, щоб уберегти свої землі від спустошення монголо-татарами, він поїхав на переговори з ханом Батиєм до Золотої Орди, де добився підтвердження своїх прав на Волинь і Галичину. Політика Дани­ла була спрямована на те, щоб дістати перепочинок і зібрати сили для вирішальної боротьби. Данило звернувся до Папи Римського Інокентія IV з про­ханням допомогти зібрати рицарів Європи на хрес­товий похід проти монголо-татар, погоджуючись за це на перехід своїх земель під церковну юрисдикцію Риму. 1253 р. він отримав від Папи Інокентія IV ко­ролівську корону. Коронували його в Дорогичині на Підляшші. Від того часу всі західні хроністи почали титулувати Данила королем, а Галицько-Волинську державу — Руським королівством. Але Папа не на­дав реальної допомоги Данилові в боротьбі проти орди, і взаємини між Данилом Галицьким і Римом не переросли у стійкий союз.

У 1252—1253 рр. Данило втрутився у боротьбу за Австрію. Він одружив свого молодшого сина Романа з наступницею австрійського престолу герцогинею Гертрудою. Однак монгольська загроза не дала йому змоги надіслати значні військові сили в центр Євро­пи й утвердити за сином австрійський престол.

Наприкінці 50-х рр. XIII ст. монголо-татари направили проти Данила величезне військо і зму­сили його остаточно визнати себе васалом Орди.

За вимогою монгольського воєводи Бурундая бу­ли зриті всі укріплення навколо міст. Із тих пір галицько-волинські війська змушені були брати участь у військових походах монголо-татар на сусідні держави.

Однак убити чи усунути Данила з престолу, як вони це робили в інших руських князівствах, мон-голо-татари не посміли.

Князь Данило Галицький проявив себе як здібний державний діяч. Він здійснив військову реформу. Не покладаючись тільки на феодальну дружину (галицьке боярство часто зраджувало йо­го), почав широко використовувати ополчення — селян і міщан. На зміну великого боярства, яке було в князівському оточенні, він почав висувати своїх прибічників з нижніх верств. Так формува­лося дворянство-шляхта.Помер Данило Галицький 1264 р. За наступни­ків Данила Галицького держава поступово втрача­ла свою велич .Боротьба із зовнішніми ворогами і внутріш­ні міжусобиці знесилювали Галицько-Волинську державу. Після смерті в 1340 р. Юрія II Болеслава розпочалася тривала війна Польщі, Угорщини і Литви за землі Галицько-Волинської держави.