25. Ідеологічний наступ комуністичного режиму в Україні після Великої Вітчизняної війни. Ждановщина.

Після закінчення війни сильна центральна влада продовжує зосереджуватись в Москві. При цьому влада у своїй політиці все більше починає уділяти уваги внутрішнім перетворенням суспільства. Вище керівництво країни за своїм складом і психологією відрізняється від того, яке було до війни — переважають люди, для яких рідна російська мова, які виховані в рамках російської культури і вважають себе частиною російського народу. Це одна з причин централізованої русифікації суспільства, тобто нав'язування російської мови і культури, яка починається після війни, в усіх радянських республіках. Закриваються створені до війни бібліотеки, культурні товариства, газети і журнали, які сприяли розвитку культур різних народів СРСР, зокрема українські, тюркські (кримськотатарські), єврейські. Ці заходи проводяться в рамках проголошеної боротьби з націоналізмом, фашизмом і космополітизмом. Збільшується кількість репресій за національною ознакою — війна з ОУН-УПА в Західній Україні, арешти культурних діячів різних народів СРСР, переселення чеченців і кримських татар (під приводом співпраці з німцями у роки Великої Вітчизняної Війни

Ідеологічний керівництво наступом на інтелігенцію здійснював один з улюбленців Сталіна Андрій А. Жданов. За його імені ці заходи отримали досить умовну назву «ждановщіна». Метою «ждановщіни» було залякати інтелігенцію і добитися від неї повної покірності (або змусити замовчати). Старт цієї кампанії був даний 14 серпня 1946 постановою ЦК ВКП (б) (на найвищому рівні!) Про журнали «Звезда» і «Ленінград». Основний удар був спрямований проти проти Ганни Ахматової і Михайла Зощенко, які називалися розсадниками чужої моралі, вульгарності і безідейності. Обох виключили зі Спілки письменників, прирікаючи на злиденне існування, але Не розстріляли і навіть залишили на волі. Остання як не можна краще свідчить, що метою цієї кампанії було саме залякування, публічна демонстративна порка декількох для того, щоб налякати інших.

26.Київська Русь у часи правління Олега і Ігоря.

За правління Олега та його наступника Ігоря (від скандинавського Інгвар [Inqvar]) (882-945) Київська Русь почала набувати чіткіших обрисів – розширювалися володіння київських князів, були підкорені племена деревлян і уличів, а після кількох успішних воєн з хозарами – колишні хозарські данники кривичі радимичі, і сіверяни. Водночас владу київського князя визнали і північнослов’янські регіони – Новгород, що відтепер підкорювався спадкоємець або близький родич київського князя, Полоцьк і Смоленськ. У 911 р., перебуваючи в апогеї могутності, Олег на чолі великого війська напав на Константинополь і пограбував його. З часів Олега та Ігоря походять і письмові угоди Києва з Константинополем, що стали першими політичними актами молодої держави; у них затверджуються засади мирних відносин та комерційних справ і конфліктів, зокрема – гарантії безпеки купцям з Русі в Константинополі.