21. Господарське життя Київської Русі

Провідним заняттям руського населення було сільське господарство.

Чільне місце посідало рільництво.

Окрім жита й пшениці, руські селяни вирощували різноманітні овочі: капусту, ріпу, огірки, гарбузи, часник, моркву, буряки, цибулю.

Плекали наші предки й сади, віддаючи перевагу яблуням, грушам, сливам, вишням.

Важливою галуззю сільського господарства було тваринництво: русичі розводили велику рогату худобу, свиней, овець, коней. У сільськогосподарських роботах застосовували коней.

Значного поширення набули й сільськогосподарські промисли: мисливство, рибальство та бджільництво. За тих часів існували навіть окремі села, мешканці яких спеціалізувалися на певному промислі.

За підрахунками дослідників у 13 ст. в Київській Русі ремісники знали не менше 78 спеціальностей.

Провідною галуззю ремісничого виробництва був видобуток заліза.

Залізо руські майстри-металурги добували з болотяної руди, що її плавили в спеціальних сиродутних горнах.

Надзвичайного поширення набуло й залізоробне ремесло.

На 12–13 ст. припав розквіт склоробства.

Склоробні майстерні виготовляли матеріал для мозаїк – смальту, віконне скло, посуд, скляні браслети, персні, намиста, багато інших речей.

Поважною справою було й гончарство.

Крім названих, розвивалися й інші ремесла: обробка кістки, дерева й каменю, виготовлення цегли та вапна, кравецьке, шевське, обробка шкур, ткацьке тощо.

Щодо організації ремісничого виробництва, то дослідники зазначають, що за формою воно було отчинним, коли залежні ремісники працювали у маєтках землевласників, вільним і державним, коли організатором ремісничого виробництва виступала князівська влада.

Розвиток торгівлі був неможливий без обігу грошей.

Спершу на руських землях ходили карбовані гроші інших держав – здебільшого арабські та візантійські монети.

Першим почав карбувати власну монету Володимир Великий – срібники та златники.

Від середини 11 ст. набули поширення гроші у вигляді зливків срібла усталеної ваги та форми – гривні.

На наших теренах були відомі гривні двох видів – київські шестикутні та чернігівські плескаті.

Осередками ремесла й торгівлі за часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави були міста.

За підрахунками вчених, на середину 13 ст. було щонайменше 54 міста в Київській землі, 75 – в Чернігівській, 28 – в Переяславській, 94 – у Волинській, 46 – в Галицькій.

До монгольської навали

у Києві мешкало більше 50 тис.,

у Галичі та Чернігові не менше 35–40 тис.,

у Володимирі, Василеві жило близько 20 тис.,

Переяславі та Білгороді – близько 15 – 17 тис.,

Вишгороді – близько 12 тис.,

Новгород-Сіверському, Луцьку, Перемишлі, Любечі жило по 3–5 тис. жителів,

у більшості міст – від 300 до 1 тис. мешканців.

Часом бурхливого народження міст дослідники називають другу половину 11–13 ст.