22. Белоцерковный мирный договор между Богданом Хмельницким и Поляками

Білоцерківський мирний договір 1651 — договір між польським урядом і гетьманом України Богданом Хмельницьким, укладений в Білій Церкві 18 (28) вересня 1651 року після невдалої для селянсько-козацьких військ Берестецької битви.

Умови договору були важкими для України. За Білоцерківським договором Україна залишалася під владою шляхетської Польщі.

Польській шляхті поверталися маєтки у Київському, Брацлавському і Чернігівському воєводствах;

територія, підвладна Богдану Хмельницькому, обмежувалася лише Київським воєводством;

реєстрове козацьке військо скорочувалося з 40 до 20 тисяч чоловік;

Україна була позбавлялася права вступати в зносини з іноземними державами і повинна була розірвати союз з Кримським ханством.

Богдан Хмельницький використав Білоцерківський договір для перепочинку і підготовки нового воєнного виступу проти шляхетської Польщі. Після початку воєнних дій Білоцерківський договір в травні 1652 був анульований Б. Хмельницьким.

Тяжкі умови договору Б. Хмельницький розглядав як тимчасовий компроміс, що давав перепочинок для розгортання дальшої боротьби проти владарювання Польщі. В травні 1652 Б. Хмельницький відновив війну з Польщею і договір втратив силу. 1653 побл. Жванця (тепер село Хмельн. обл.) було укладено нову мирну угоду на засадах скасування Б. д. 1651 і відновлення дії Зборівського договору 1649. Однак укр. сторона істотно змінила орієнтацію — виступила за союз з Москвою. Переговори з цар. урядом завершилися Переяславською радою 1654, підписанням того ж року т. з. Московського договору.

23. Отечественная война 1812, участие в ней украинского народа

Франко-російська війна (Вітчизняна війна 1812 - 1814), одна з кількох воєн, проведених Францією в період Консульства (1799-1804) і імперії Наполеона (1804-1814, 1815). Війська Наполеона потерпіли поразки в Росії в 1812. Бородінська битва — найбільша битва війни відбулася 7 вересня (26 серпня) 1812 біля села Бородіно (125 км на захід від Москви). У наполеонознавстві також використовується термін «Російська кампанія 1812 року».

У ніч на 12 (24) червня 1812 р. без оголошення війни армія Наполеона Бонапарта вторгнулася на західних кордонах Російської імперії.

У момент вторгнення на західних кордонах зосереджувалися армії: перша під командуванням М.Б. Барклай-де-Толлі, друга - П.І. Багратіона, третя - О.П. Тормасова. Остання перебувала на Волині між Любомлем і Старокостянтиновом. Французькі війська захопили у Волинській губернії Ковельський, Володимирський повіти і частину Луцького.

Для забезпечення російської армії продовольством, фуражем, спорядженням в Ізяславі, Старокостянтинові, Житомирі та інших містах створювалися так звані "магазини" - тилові бази.

5 червня 1812 року надійшов попередній наказ про формування в Київській та Кам'янець-Подільській губерніях чотирьох кінних козачих полків "з людей до козачої служби придатних і здавна навиками і бажаннями до неї відомих". Кожний полк мав складатися з 1200 козаків, 8 офіцерів, 88 унтер-офіцерів і 17 сурмачів. Селяни і козаки Поділля поставляли рекрутів і ополченців, забезпечували армію продовольством, фуражем, транспортом, жертвували гроші, майно. Для потреб російської армії з України було передано понад 6 тис. возів, 7,5 тис. коней, 15 тис. волів, протягом 1812-14 рр. населенням зібрано 3-5 пудів золота і 13,5 пудів срібла.

Протягом 40 днів в Кам'янці-Подільському з рекрутів місцевого, а також Летичівського, Новоушицького, Проскурівського повітів був сформований 4-й Український козачий полк. Пообіцявши українським козакам повернути самоврядування, російський уряд закликали їх виступити проти Наполеона.

Олександр І видав маніфест про створення земського ополчення, до якого кріпаки набиралися за згодою поміщиків, а вихідці з інших станів - добровільно, його створення стало справою всенародною. Крім того, цар обіцяв поновити козацький стан. Але ентузіазм, з яким селяни, сподіваючись на визволення з кріпацтва, вступали до ополчення, налякав царський уряд. Боячись озброєного народу більше, ніж французьких військ, правляча верхівка скоротила число губерній, що "ополчалися". В Кам'янець-Подільській, Київській і Волинській губерніях були створені загони "лісової варти".

Готуючись до вирішальних боїв з ворогом, Кутузов не ослабляв уваги до зміцнення оборони України. Генералу Тормасову він наказав "бути у Волині і Поділлі для охорони цього краю". Навіть тоді, коли той одержав наказ перейти до рішучих дій проти військ Наполеона на Волині, для прикриття Поділля з півночі в районі Ізяслава - Старокостянтинова було залишено 6 батальйонів піхоти та 12 ескадронів кавалерії. В свою чергу, з Поділля в 3-ю армію, крім козачого полку, численних рекрутів, влилося 505 чоловік "лісових козаків".

Всього українці сформували 15 кінних полків, які поповнювали і забезпечували своїм коштом два роки. Але після перемоги над французами росіяни не виконали своїх обіцянок і повернули козаків у підневільний стан, на відміну від сусідніх донських козаків, які мали певні свободи. А отаману Платову навідь було дозволено збудувати нову столицю війська Донського – станицю Новочеркаську.