42. Мартовские статьи 1654 г. Их основные положения

БЕРЕЗНЕВІ СТАТТІ 1654 р . – сукупність документів, які були оформлені під час переговорів українських послів на чолі із С.Богдановичем-Зарудним і П.Тетерею з представниками російського уряду в березні 1654 у Москві. В Б.с. зафіксовано умови Переяславського договору 1654 р. До Б.с. належать: перший український проект угоди з 23 статей та царські укази до них, затверджені царем 11 статей та царські жалувані грамоти про вольності Війська Запорозького, про права православної шляхти. Оригінали цих документів були загублені в московських архівах, і їх не змогли відшукати вже на початку 18 ст. Збереглися лише написані московськими дяками чернетки цих актів, які рясніють численними поправками і викресленнями. Достовірність цих документів викликає великі сумніви, але беззаперечним є те, що український суверенітет в них перебільшуватись не міг. Згідно з цими документами, Україна і після 1654 р. залишалась самостійною державою, а гетьманська влада не обмежувалась. Гетьман обирався на козацькій раді дожиттєво, а царя лише повідомляли про результат виборів. Гетьман продовжував залишатись верховним правителем України, влада якого поширювалась на всю її територію. Судова влада залишалась повністю незалежною, і жоден царський чиновник не мав права втручатися в роботу українських судів. Всі податки і доходи збирались українськими фінансовими органами. Представники Москви лише мали приймати від них належну їй данину. Українські посли добились від царя плати війську за службу за межами України. Зберігала Україна і право на ведення дипломатичної діяльності, хоча це право і обмежувалось: гетьману заборонялося підтримувати стосунки з Польщею та Туреччиною, а послів інших держав, які б прибули з ворожими Москві пропозиціями, треба було затримувати і консультуватись про їх долю з царем. Такі обмеження були звичайними при укладенні союзницьких договорів, бо заборона на ведення сепаратних переговорів є важливим елементом союзницьких відносин. В подальшому ці обмеження не виконувались ні Москвою, ні Україною. В інших статтях йшлося про другорядні питання: надання маєтностей київському митрополиту, про утримання гарнізону Кодака тощо. Серед 11 пунктів Б.с. нема жодного, в якому йшлося б про приєднання України до Росії чи їх возз'єднання.

43. Причины поражения декабристов и значение выступления декабристов

Восстание должно было начаться летом 1826 г., однако выступление декабристов было ускорено смертью Александра I в ноябре 1825 г. В стране установилось междуцарствие из-за неразберихи в присяге новому императору. Переприсяга Николаю I была назначена на 14 декабря 1825г.

Обстановкой кризиса власти и решили воспользоваться декабристы: вывести войска на Се-натскую площадь, помешать присяге Николаю I и потребовать у членов Сената и Государственно-о совета обнародовать «Манифест к русскому народу», в котором провозглашались отмена кре-постного права, политические и гражданские права и свободы, вводилась всеобщая воинская по-винность и облегчалось положение солдат. Но восстание не было подготовлено, Сенат и большая часть Петербургского гарнизона уже присягнули Николаю I. Находящиеся на площади солдаты и офицеры были разогнаны артиллерийским огнем.

29 декабря восстал Черниговский полк на Украине, но восстание было разгромлено. Николай I, проявивший жандармские способности, возглавил следствие по делу декабристов. К следствию и суду привлекались 579 человек, большинство из которых были военными. Расправа была жесто-кой: П.И. Пестель, С.И. Муравьев-Апостол (1795-1826), М.П. Бестужев-Рюмин (1803-1826), П.Г. Каховский (1797-1826), К.Ф. Рылеев (1795-1826) были повешены, свыше ста декабристов сосланы в Сибирь на каторгу или поселение, некоторые офицеры разжалованы в солдаты и направлены на Кавказ. На Кавказ был направлен также штрафной Черниговский полк.

Говоря о значении восстания декабристов, В.О. Ключевский отмечал: «Декабристы важны не как заговор, не как тайное общество, это нравственно-общественный симптом, вскрывший обще-ству недуги, которых оно само в себе не подозревало; это целое настроение, охватившее широкие круги, а не 121 человек только, признанных виновными и осужденных по нескольким степеням виновности».

Декабристы были первыми русскими дворянскими революционерами, открыто выступивши-ми против самодержавия. Поражение декабристов еще больше увеличило противоречие между властью и дворянской интеллигенцией. Выступление декабристов не было понято крестьянством, а их поражение воспринималось как справедливая кара дворянам, якобы препятствовавшим отме-не неволи. Надежды на освобождение крестьяне пока возлагали на доброго царя-батюшку. Не-приятие народными массами, значительной частью дворянства движения декабристов помогало борьбе царизма с либеральными и революционными течениями, проводить реакционную полити-ку.

Декабристы имели определенный шанс ускорить развитие страны по пути создания государ-ственности западного образца. Поражение декабристов и исключение из активной политической жизни лучших, честнейших, преданнейших людей России явилось национальной трагедией.

Восстание декабристов было частью международного революционного процесса, охвативше-го Европу в 20-х гг. XIX в. Выступая против царизма, ставшего жандармом Европы, декабристы тем самым нанесли удар по принципам Священного союза в этом международное значение дви-жения декабристов.

Причинами поразки декабристів були:

• по-перше, відсутність підтримки повстання з боку народних мас;

• по-друге, нерішучість керівників повстання у вирішальний момент, коли потрібно було перейти до наступальних дій.

Однак виступ декабристів був першою спробою повалити російське самодержавство, і він надихав наступні покоління борців на продовження боротьби. Помітним був вплив декабристських ідей, особливо Товариства об'єднаних слов'ян, на український визвольний рух, наприклад, на программу Кирило-Мефодіївського товариства.

Резюмируя, необходимо отметить, что декабристы не только задумали, но и организовали первое в истории России выступление против самодержавия с оружием в руках. Они совершили его открыто, на площади русской столицы, перед лицом собравшегося народа. Они действовали во имя сокрушения отжившего феодального строя и движения своей родины вперёд по пути общественного развития. Идеи, во имя которых они восстали, - свержение самодержавия и ликвидация крепостничества и его остатков, - оказались жизненными и долгие годы собирали под знамёна революционной борьбы последующие поколения.