Складне речення Виникнення складного речення

У текстах усіх давніх германських мов зафіксована досить роз­винута система складних речень. Оскільки в іє. мові-основі існувало (принаймні, на ранній стадії розвитку) тільки просте речення, можна припустити, що складне речення виникло або на пізній стадії розвитку іє. мови, або безпосередньо після розпаду іє. спільності. Не викликає сумніву також припущення, що в германських мовах складні речення існували ще в дописемний період.

Спочатку складне речення утворювалось на основі декількох простих речень за допомогою сполучникового чи безсполучникового зв'язку. Ці речення трапляються в пам'ятках давньогерманської поезії (наприклад, в поемі Bēowulf, в двн. Muspilli, в дісл. пам'ятках). В усіх давніх германських мовах вживаються також складні речення із суряд­ним сполучниками: and "і", орре "або", ас "але" в давньоанглійській мові; inti ioh "і", ouh "також, і", doh "однак", abur "але", odo "або" в дав­ньоверхньонімецькій; ok "і", eđa "або" та ін. в давньоісландській мові.

У пам'ятках "народного" стилю найчастіше засвідчено сурядний, а не підрядний зв'язок. Цей сурядний зв'язок виражався або за допо­могою сполучників, або (у безсполучниковому реченні) за допомогою порядку слів – на перше місце ставилося дієслово.

Спочатку сурядний та підрядний зв'язок у реченні виражався неди-ференційовано, так що уведене яким-небудь сполучником або сполуч­ним словом речення можна трактувати і як частину складно-сурядного, і як частину складнопідрядного речення. Наприклад, дісл. Nū sttumk ек viđ þā, þā er þāt vel - "Ось я помирюся з ними, тоді все добре".

На основі складносурядних речень виникають складнопідряд­ні, які є пізнішим ступенем розвитку складного речення не тільки в германських, але й в інших мовах. Найдавнішим типом підрядного зв'язку вважається відносна підрядність, що включає відносне речення.

Крім сполучників і порядку слів маркером складнопідрядного речення могло бути вживання різних типів умовного способу. Отже, основними маркерами складнопідрядного речення в давніх гер­манських мовах були: сполучники, відмінність порядку слів у го­ловному і підрядному реченнях та вживання умовного способу.

Основні типи підрядних речень

Основними типами підрядних речень у давніх германських мовах були наступні.

1. Підрядне підметове. У готській мові таке речення вводить­ся сполучниками saei "той, який", þatei "те, що"; в давньоісландській мові – at "що, щоб", er (es).

2. Підрядне означальне. Вводиться займенниками в готській мові sah "цей, який", þatuh "це, яке", saei "той, який", þatei "те, яке", та ін.; у давньоанглійській мові використовуються займенники з ана­логічними значеннями - se, seo, þæt, þе та ін.; в давньоверхньонімець­кій - ther, thaz, thiu (відносний та вказівний займенник трьох родів); в давньоісландській мові - частка es (er), sa, su, þat, at, hvat та ін.

3. Підрядне часу. Вводиться сполучниками: гот. þan "коли", тіррапеі "у той час, як", untē "до тих пір, коли", biрē "коли", та ін.; да. pa, роппе "тоді", pr, sippan та ін.; двн. thō, danne, thar, mit thiu, sid; дісл. pa, par, sem, siđan (< sid +es) "після того, як", unz (< und + es) "до тих пір, поки".

4. Підрядне додаткове. Вводиться сполучниками: гот. раtеі "що", еі, реi, Iυa та ін.; да. pæt, ре та ін.; двн. thaz, та ін.; дісл. at "що", pat... at (pat - в головному реченні як відносне слово).

Крім того, в усіх германських мовах зафіксовані підрядні місця, причини,_мети_та_умови. Ці речення вводились, наприклад, такими сполучниками, як гот. padei "куди", раrеі "де", да. pr, двн. thar, гот. unte "тому що", pande "бо", да. pe, for ру, двн. hwanta, mit thiu, дісл. pvī at "тому що"; гот. jabai "якщо", nibai "якщо не", дісл. eƒ "якщо", двн. ibu, oba "якщо", да. iƒ "якщо", та ін.

Наведений перелік дає підстави для наступних висновків.

1. Більшість давньогерманських сполучників і сполучних слів були багатозначними (пор. дісл. частку es).

2. Кількість сполучників і сполучних слів була відносно невели­кою, чим і пояснюється їх багатозначність.

1. У давніх германських мовах з'являються складні сполучники.

Походження сполучників у германських мовах

Більшість германських сполучників утворено на основі різних форм займенників або прислівників. Нижче наведено етимологію основних германських сполучників:

1. a. and, н. und - сурядний сполучник "і"; да. and, двн. unta, inti, де. endi, anda, дісл. enn "і, також, але" < герм. *ипрі-/апрі. Цей спо­лучник виник з протиставної частки (старе значення збережено в давньоанглійській мові). Герм. *ипрі-/апрі етимологічно пов'язане з a. end, н. Ende "кінець", разом з якими походить від іє. *Hanti-(Н-ларингальний, що реконструюється захет. hanti "окремо, відокрем­лено") //гр. antíos "розміщений навпроти", лат. ante "навпроти";

2. a. but - протиставний сполучник "але". Виник у результаті опро­щення складного слова by + ūtan (> да. būtan) зі значенням "тільки, крім того";

3. н. aber протиставний сполучник "але, а"; двн. abur "знову", гот. afar "потім" дісл. afar "дуже, особливо"; < герм. *abar-. В його основі іє. *opero-, який походить від іє. кореня *ор- "після, поза­ду". Розвиток значення герм. *аbаr відбувався у напрямку "повто­рення > протиставлення". Чергування b – f за законом Вернера;

4. гот. еі- сполучник зі значенням "що, щоб" зіставляється з укр. i гр. еі "так, якщо"; < іє, *е-/е/і – вказівний займенник (див. розділи 1.6.2,3.5);

5. дісл. es (більш пізня форма er) – відносний займенник; генетично відповідає гот. is "він", двн. er; < іє. *еі/і- (див. вище);

6. гот. jah з'єднувальний сполучник "і, також". Складається із двох компонентів - ja + h (енклітична частка). Перший компонент ja відповідає да. je, gеа, двн. ja, joh (> н. ja) < іє. *іо- +е (< іє. *е/ еі/і) – див. розділ 4.3.1, пункт 7.

7. a. if "якщо", да. gif де. ef н. ob сполучник "чи"; двн. obe, ibu, ubi, дісл. ef гот. ibai - питальна частка, jabai сполучник "якщо". Скла­дається з двох компонентів, перший з яких походить від іє. займен­ника е/е і/і а другий є енклітичною часткою bа (< іє. *bhe-/bho-). Другий компонент зіставляється з гр. ph "немов, по­дібно", укр. ба, рос. ибо, укр. бо, вірм. bа – емфатична частка;

8. н. als – сполучник "коли". Виник у результаті редукції форми двн. als, що було словосполученням all + so "повністю, зовсім". Ана­логічним способом виник a. as (да. eal + swā);

9. н. wenn – сполучник "коли" є варіантом питального слова wann: двн. hwanne, гот. 1υan, a. when, да. hwænne, hwonne. Походить від іє. *е-/о;

10. дісл. at – сполучник "що, щоб", норв., дат., шв., at. Ймовірно виник із займенника pat в результаті відпадання р- у ненаголошеній позиції;

11. гот. aíppau "або", дісл. eäa "або, однак", да. edda, odde, двн. odo (> н. oder). Словосполучення, що складається з двох компонентів –*раи (двоїна від вказівного займенника "ці двоє"). Походження першого компонента незрозуміле: або з герм. *ер-//лат. et "і", або з герм. *eh- // лат. ес- "тут, ось". Сполучення рай + енклітична частка -h > pauh (да. pah, двн. doh, гот. pauh "однак").

Усі решта давньогерманських сполучників з початковим елемен­том p-/th- або S- походять зрештою від вказівних займенників (див. роз­діл 3.2), а сполучники з початковим елементом w, hw– від питальних займенників.

Отже, в іє. мові-основі існувало, очевидно, тільки просте речення з по­рядком слів ОV (об'єкт, дієслово). Цей порядок слів трансформувався у германських мовах у базову модель (S)VО (суб'єкт, дієслово, об'єкт).

Односкладне (безпідметове) речення, що існувало у давніх гер­манських мовах, було замінене двоскладним реченням з формально вираженим підметом (а. іt, н. es).

Складне речення виникло внаслідок сполучникового чи безспо­лучникового поєднання декількох простих речень, причому спочатку підрядний зв'язок не відрізнявся від сурядного: обидва типи зв'язку виражались недиференційовано. Складне речення існувало у герман­ських мовах ще в дописемну епоху.

Частовживане у давніх текстах повторюване заперечення було за­мінене одинарною (мононегативною) формою.