Синтаксичні звороти

Просте речення в давніх германських мовах могло ускладнюва­тися (насамперед у готській, але також і в інших давньогерманських мовах) так званими абсолютними конструкціями. Досить поширеною конструкцією, що вживалась у, так би мовити, "вченому" (тобто книж­ному) стилі під впливом латинської і грецької мов, була конструкція "інфінітив + акузатив", яка використовувалась головним чином піс­ля дієслів сприйняття зі значеннями "чути", "бачити", "знати": гот. hausidēduþ ina siukan – "ви чули, що він хворий"; дісл. ek heyrđa hann siukan – "я чув, що він хворий"; да. іс hyrde hīe secgan – "я чув, що вони сказали"; двн. daz hōrtih rahhōn – "я чув, що про це розповідали". Проте регулярніше абсолютні конструкції вживались у готській мові. Найпоширенішою була конструкція dativus absolutus, яка слугувала для вираження темпоральної семи: dalaþ þan atgaggandin imma af fairgunja, laistidēdun afar imma iumjōns managōs – "Коли він спустився вниз з гори (до нього, що спус­кався), за ним пішли великі натовпи людей".

У цьому реченні в давальному відмінку стоїть займенник ітта і дієприкметник I atgaggandin.

Аналогічні конструкції вживаються також в інших германських мовах: двн. morgane giuuortanemo quāmun alle ... – "коли настав ранок, прийшли всі..." ("ранком, який настав, прийшли всі").

У деяких випадках займенник у такій конструкції може бути від­сутнім, проте він уживається в іншій частині речення: гот. qimandin þan in garda duatiddjēdun du imma þai blindans – "тому, що прийшов тоді в будинок ("коли він прийшов у будинок"), підійшли до нього (ті) сліпі".

Дуже близькою до конструкції "абсолютний датив" є конструкція з прийменником at + dat. Оскільки у цій конструкції є прийменник, вона не є абсолютною: at raginōndin Saurim Kwreinaiau – "Коли Квіріній правив Сірією" ("при правлячому Сірією Квірінії").

Рідше у готських текстах уживається абсолютний знахідний від­мінок, який також передає темпоральне значення: гот. usgaggandan þan іпа in daur – "його тоді, хто виходив у ворота" ("коли він виходив у во­рота"); двн. in morgan uuerbenti in burg hungirita – "вранці його, що по­вертався у місто, мучив голод". Ще рідше трапляється абсолютний на­зивний: гот. jah waurþans dags gatils – "і настав день пригожий" ("коли настав пригожий день").

Походження абсолютних конструкцій у давніх германських мовах залишається нез'ясованим. Найпоширенішим є припущення, що такі конструкції виникли під впливом латинської і грецької мов.

Заперечення

Заперечення в германських мовах виражалося тією ж заперечною часткою *ne-/ni-, за допомогою якої творилися заперечні слова в інших іє. мовах. Ця частка вживалась звичайно перед присудком, додатком, рідше - перед підметом: двн. пі uueiz ih inan - "не знаю я його". Запе­речення в більшості германських мов було одноразовим (мононегативним), але часто воно було багаторазовим (полінегативним): да. hē nfre nnig lēoþ geleornade – "він ніколи ніякої пісні не вчив" (два запере­чення); гот. saIυ ei mann ni qiþais – "дивись, нікому не кажи" (букв, "дивись, щоб людині не сказав" – одне заперечення).

Поступово заперечна частка починає вживатися разом з дієсловом, іменником або займенником. Наведеному вище готському реченню від­повідає двн. thaz thū iz niomanne ni quedēs – "щоб ти цього нікому не сказав". Так виникають займенники і прислівники нового типу – запе­речні: двн. nihein thārinne пі bleib - "ніхто там не залишився".

Зі сполучення nio + wiht виникло двн. заперечення nieht (> н. nicht). У розділі 3.3. уже було зауважено, що це заперечення спочатку висту­пало в ролі прямого додатка, який стоїть після дієслова, і підсилювало заперечення, що вжите перед дієсловом: двн. sie nemugun in imo doh nīeht benemen – "вони не можуть все ж його у нього забрати". Поступо­во meht перетворилось в основне заперечення змінюваної частини при­судка, а його первинна функція додатка зумовила розташування у кінці речення.

В англійській мові генетичним і функціональним еквівалентом двн. nīeht було слово naht (noht) < nā + wiht. Як і в німецькій мові, за­перечна частка пе при дієслові відпала, і заперечення стало виражатись словом noht (ca. noght, nought), що трансформувалося в сучасне not. Ця частка так само, як і в німецькій мові, вживається після дієслова, по­ясненням цьому може бути її походження. Можливість уживання в ре­ченні декількох заперечень збереглася до новоанглійського періоду. У сучасній англійській мові вживання подвійного заперечення збережено тільки в нелітературному (низькому) стилі мовлення.

Таким чином, полінегативна форма заперечення перетворилась у германських мовах у мононегативну.

Тенденції подальшого розвитку простого речення

Розвиток синтаксичних структур германських мов перебуває у без­посередній і прямій залежності від розвитку їх морфологічної будови. Оскільки в англійській мові були втрачені флексії іменника і прикмет­ника, прикметник перестав узгоджуватися з іменником, а такий спосіб синтаксичного зв'язку, як узгодження, поступився місцем приляганню та керуванню. Особливістю синтаксису німецької мови стало виник­нення і розвиток рамкової конструкції. Частини складного дієслівного присудка могли розміщатися в давньоверхньонімецькій мові безпосе­редньо одна біля іншої (контактне розміщення). Разом з тим, уже в двн. простому реченні спостерігалось рамкове розміщення частин присуд­ка, при якому незмінна частина присудка обіймала останню позицію в реченні. Вільне розташування частин складного присудка зберігалось у німецькій мові приблизно до XV ст., хоча контактне розміщення цих частин було досить рідкісним. Поступово рамкова конструкція витісняє решту типів розташування частин присудка і в XVII ст. стає нормою.

На думку І. Р. Буніятової сучасна англійська мова отримала статус мови з дієсловом у медіальній (серединній) позиції. Ця риса, як вважає І. Р. Буніятова, відрізняє англійську мову від інших германських мов, де діє таке правило: якщо на початку ре­чення розміщується не суб'єкт, а будь-який інший член речення, то ді­єслово пересувається у другу позицію, – пop. порядок слів у простому реченні в німецькій і в англійській мовах.