Порядок слів у простому реченні

Порядок розташування слів у давньогерманських мовах був віль­ним і не мав граматичного значення. Проте до­слідження найдавніших пам'яток германської писемності, до яких належать рунічні написи, показали, що на цій стадії формування гер­манського синтаксису для простого речення був характерним порядок слів, що успадкувався від мови-основи. Це була модель OV або SOV (суб'єкт – об'єкт – дієслово), розглянута у підрозділі 8.1.: наприклад, Makija maridai Ala – "меч прикрасив Ала" (модель OVS); tawo laϷodu – "готую запрошення" (модель VO); wiz ... writum runo – "ми написали руну" (модель SVO); runoz warіtu – "руни пишу" (модель OV).

За підрахунками англійського дослідника Р. Ласса (Lass 1994) мо­дель ОК або SOV фіксується в рунічних написах у 70 % випадків, проте у текстах давніх германських мов модель SOV поступається базовій моделі SVO (суб'єкт – дієслово – об'єкт).

Ця остання модель, в якій дієслово стоїть на другому місці, може реалізовуватися у різних видозмінах (SVO, OVS і т. ін.), що й дає під­стави говорити про вільний порядок слів у давніх германських мовах: гот. іϷ Jesus qaϷ du imma – "але Ісус сказав йому" (SVO); Ϸanuh atbērun du imma usliϷan – "тоді ж принесли до нього хворого" (Adv. + V + О). Як видно з останнього прикладу, зворотний порядок слів (інверсія) осо­бливо часто засвідчений у тих випадках, коли на першому місці стояли обставини: пор.: да. Ϸa wæs on Ϸa tīd/ÆϷelbeorht cyning – "Тоді був у той час Едельберхт король".

Таким чином, обставини, виражені прислівниками або словоспо­лученнями зі значенням "там", "тоді", "в той час" і т. ін., використо­вувалися для перебудови базової моделі порядку слів і досягнення інверсії. Інверсія, у свою чергу (за підрахунками спеціалістів, у "Беовульфі" зафіксовано 63 % речень з прямим і 37 % – зі зворотним по­рядком слів), використовувалася як засіб вираження найважливішого або чогось нового.

Члени речення, що виражали щось нове, важливе (з комунікативної точки зору), розміщувалися після присудка: двн. Thō quad sīn muoter zi then ambahtun – "Тоді сказала його мати слугам". Перше місце в таких випадках заповнювали займенники на кшталт двн. thō "тоді" або thar "там", да. Ϸær "там". Поступово такі займенники перетворювались у чисто формальний маркер початку речення. З таких інверсійних моде­лей в англійській мові розвинулись конструкції there is, there was.

Проте на першому місці могла стояти не тільки обставина, але й додаток та інші члени речення (пop., наприклад: Hlaif us himina gaf im du matjan – "хліб із неба дав їм для їжі").

Почасти перше місце в реченні займає дієслово: двн. uuas in tagun Hērōdes thes cuninges Judeno sumēr biscof... – "був у дні Ірода, коро­ля Іудеїв, якийсь священник...". Така позиція присудка в давніх мовах могла служити стилістичним засобом творення епічності тексту. Не випадково найчастіше така модель вживалась у зачині, починаючи розповідь.

Проте ми не відкидаємо, що переміщення дієслова на початкову позицію речення було покликане тим, щоб передати динамічність ві­дображуваної у реченні дії. Досить цікавою є гіпотеза, що таке син­таксичне (тобто "внутрімовне") явище було зумовлене позамовними чинниками – "активним началом у стереотипі поведінки і ментальних моделях германських етносів періоду Великого переселення народів та епохи вікінгів".