Просте речення в давньогерманських мовах Структура простого речення

Оскільки в більшості давньогерманських мов, як зазначено у по­передніх розділах, функціонувало 4–5 відмінкових форм, обмежене число форм дієслівного часу, порівняно невелике чис­ло прийменників, то, звісно, синтаксична будова цих мов була ще недо­статньо розвинутою. Основним типом синтаксичної мовної структури виступало просте речення, яке, як і в індоєвропейській мові-основі, мо­гло бути двоскладним або односкладним. Односкладними вважались речення, в яких був відсутній підмет.

Цей останній синтаксичний різновид можна поділити на два осно­вних типи. У реченнях першого типу (їх іноді ще називають формально односкладними) підмет формально відсутній, але є таким, що мається на увазі, тобто він міг бути вжитий у попередньому реченні, або вираже­ний особовою формою дієслова. Зрозуміло, що при цьому особовий займенник як додатковий засіб вираження особи ставав зайвим. Підмет у цьому випадку, при дієслові в наказовому способі, по­слідовно відсутній: дісл. gekk ok biđ – "йди і попроси"; гот. laistei afar mis – "йди за мною"; двн. faramēs zī Bethlеem "підемо до Вифлеєму."

Односкладні речення почасти трапляються в перекладних текстах і є точною копією латинського оригіналу. Проте, безперечно, речення такого типу були характерними у синтаксичній будові багатьох мов, про що свідчить уживання формально-односкладних речень в оригі­нальних давньогерманських текстах, наприклад: двн. Dū bist dir alter Hun .... spenis mih mit dīnem wortum – "ти, старий гун..., заманюєш мене своїми словами."

До власне односкладних речень (другий із згаданих вище типів односкладних речень) у давньогерманських мовах належали речен­ня, в яких вживалися безособові дієслова, що могли позначати явища природи, відчуття, переживання людини і деякі інші події та явища навколишньої дійсності. Так, в готській мові до такого типу дієслів відносились дієслова rignjan "дощити", aursjan "жадати", huggrjan "відчувати голод", та ін. Наприклад: гот. Ϸana galaubjandan du mis ni þaurseiþ – "того, хто вірує в мене, не мучить спрага"; дісл.: rignir "до­щить"; sumrar "настає літо" Ϸyrstir тік "мене мучить спрага"; двн. mih hungrita "мене мучив голод".

У готській та давньоісландській мовах підмет відсутній у зворотах з медіопасивом або пасивом, чи в конструкціях, що є близькими до пасиву: гот. mitada izwis "воздається (буде відміряно) вам"; дісл. er lokit var kvđinu "коли пісня була закінчена".

Особливістю давньоверхньонімецьких безособових речень стала яскраво виражена тенденція до оформлення односкладних речень як двоскладних. Це досягалося за допомогою введення у речення займенника-підмета ez: Ez ābandēt "вечоріє".

Нерідко такі конструкції оформлювалися як двоскладні речення з імперативом: "Faret ir in mīnan uuingart" "вирушайте у мій виноград­ник". При перекладі латинських односкладних речень у давньоверх­ньонімецькій мові починають використовувати як формальний підмет іменник man, який уже на той час втрачає ознаки іменника і перетво­рюється в неозначено-особовий займенник: "Bitet inti iu gibit man" – "просіть і вам дадуть" (в латинському оригіналі використовується фор­ма дієслова dabitur без формально вираженого підмета).

Таким чином, стосовно структури простого речення у давніх гер­манських мовах можна вважати наступне:

У будь-якому типі простого речення наявність дієслова була обов'язковою, тобто, дієслівність трактувалась як обов'язкова ознака односкладних і двоскладних речень. Інакше кажучи, у давніх герман­ських мовах односкладного речення, вираженого іменником (як-от: Ві­тер., або Вечір.), не існувало.

У давньоверхньонімецькій мові намітилася тенденція до перетво­рення раніше односкладних речень у двоскладні за допомогою фор­мального підмета, вираженого займенниками ez та man.