
- •В.Г.Клименко основи океанології
- •Історія вивчення Світового океану
- •1 .Походження і розвиток океанів
- •Геологічна будова дна Світового океану
- •2. Світовий океан та його частини
- •Основні морфометричні характеристики океанів
- •Дно світового океану
- •3.1. Рельєф дна Світового океану
- •Підводна окраїна материків
- •Перехідна зона
- •Ложе океану
- •Серединно-океанічні хребти
- •Особливості будови дна Тихого океану
- •Особливості будови дна Атлантичного океану
- •Особливості будови дна Індійського океану
- •Особливості будови дна Північного Льодовитого океану
- •3.2. Донні відкладення в океанах і морях
- •4. Хімічні та фізичні властивості океанічної води
- •Склад морської води
- •Солоність морської води
- •Стратифікація поля солоності
- •Зміна солоності морської води протягом часу
- •Визначення солоності морської води
- •Водний баланс Світового океану
- •4.2. Фізичні властивості морської води Густина морської води
- •Температурний режим океану
- •3. За віком морський лід поділяється на:
- •Дрейф льоду
- •Поширення льоду
- •Оптичні властивості морської води
- •Колір моря
- •Швидкість звуку (у м/с) в морській воді при різній солоності і температурі
- •5. Водні маси
- •6. Рівень Світового океану
- •7. Динаміка вод світового океану
- •7.2. Течії в океані
- •Течії Атлантичного океану
- •Течії Тихого океану
- •Течії Індійського океану
- •Течії Північного Льодовитого океану
- •7.3. Припливи та відпливи
- •8. Взаємодія океану і атмосфери
- •10. Природні ресурси світового океану
- •Мінеральні ресурси
- •Біологічні ресурси
- •11. Проблеми забруднення вод світового океану Екологічні проблеми морів та океанів
- •Охорона вод Світового океану
- •12. Програма курсу
- •1. Місце і значення навчальної дисципліни
- •2. Вимоги до студентів
- •Рельєф дна Світового океану
- •3. Загальний зміст Модуль 1
- •Модуль 2
- •Література
Серединно-океанічні хребти
Серединно-океанічні хребти — це великі підводні гірські споруди, здебільшого посередині океанів. Це мегатектонічний елемент рельєфу Землі з особливою структурою земної кори. Серединні хребти являють собою єдину систему, що охоплює всю планету; вона має не тільки надзвичайну довжину, але і займає велику площу (55.3 млн км2).Загальна довжина всіх серединно-океанічних хребтів складає біля 75 тис. км.
Наприкінці 20-х pp. XX ст. було відкрито Серединно-Атлантичний і Східно-Тихоокеанський хребти. Наявність подібних хребтів в Індійському океані та їх нерозривність між океанами з'ясувалися наприкінці 50-х pp. Важко навіть уявити гірську систему, що простягається через усі океани на 65 000 км, ширина її до 2000 км, а висота переважно від 1 до 3 км. Середину більшості хребтів, як уже зазначалося, прорізають глибокі ущелини — рифтові долини.
Серединно-Атлантичний хребет простягається на 20 000 км від островів Шпіцберген до Антарктиди. У південній півкулі між 40 і 60 пд.ш. простяглося майже суцільне кільце підводних піднять. Неподалік від острова Трістан-де-Кунья відмежовується на північ Атлантичний серединно-океанічний хребет (Південний і Північний), який простягається вздовж осі Атлантичного океану. На північ від Ісландії він іде в бік шельфу архіпелагу Шпіцберген (у вигляді Ісландсько-Ян-Майенського хребта і хребта Мона) і продовжується в Північному Льодовитому океані (хребет Гаккеля).
Інше відгалуження від Південного гірського поясу відмічається в Індійському океані на північ від улоговини Крозе. Тут простирається Центральноіндійський хребет, що переходе в Аравійсько-Індійський. Останній просліджується до Аденської затоки. На північ простирається Австрало-Антарктичний хребет. Третє меридіональне розгалуження відмічено у Тихому океані, де від Південнотихоокеанічного підняття відходить Східнотихоокеанічний хребет, який просліджується до Каліфорнійської затоки і виходить на сушу Каліфорнійського узбережжя. На північ від екватора уся ця споруда має назву плато Альбатрос.
Поперечний профіль серединно-океанічних хребтів - це валоподібне підняття шириною в сотні, а інколи і тисячі кілометрів. Загальна риса більшості хребтів – наявність рифтової долини (зони розлому по осі підняття). По обидва боки рифтової долини піднімаються два рифтових хребта, до яких із зовнішнього боку примикають пояси розчленованого глибокого рельєфу (роздроблені плато). Якщо ширина рифтової долини досягає 100-150 км, то в її центральній частині зазвичай закладається нова рифтова долина.
Серединні океанічні хребти складаються з декількох поздовжніх пасм. Цікава ще одна їх особливість — наявність численних поперечних розломів, із якими також пов'язані глибокі підводні каньйони. Крім того, вздовж цих поперечних розломів виявлені горизонтальні зміщення блоків земної кори від осі основного хребта в різні боки на відстань від 33 до 650 км. Наприклад, уздовж розломів Віма і Чейн, на думку дослідника дна Атлантики О. Ільїна, вісь серединного хребта зсунулася на 325 км, Рейк'янес — на 370 км, а Романш — на 650 км.
Отже, потужний потік інформації принципово змінив уявлення про геологічну будову і рельєф дна Світового океану.