10. Природні ресурси світового океану

У широкому розумінні природні ресурси Світового океану — це природні речовини, елементи і види енергії, що добуваються безпосередньо з прибережних вод, дна і надр океанів і морів.

Почате на зорі людської історії використання Світового океану (примітивне рибальство, збір молюсків біля берегів) безупинно продовжувалося, посилювалося і розширювалося в міру збільшення технічної озброєності людей. Але особливо інтенсивно океан став освоюватися з кінця 40-х — початку 50-х років XX сторіччя. Зараз цей процес набув широкого розвитку.

Що ж викликало і стимулювало інтерес людства до Світового океану, до його природних ресурсів? Причин тому чимало. До головних із них відносяться наступні.

У морській воді виявлена більшість хімічних елементів і речовин, відомих на планеті. Океани і моря багаті флорою і фауною, біля берегів і у підводних надрах містяться великі запаси різних необхідних людині корисних копалин.

Неухильний ріст потреб людей у харчових, промислових, паливних і енергетичних ресурсах, а також швидке збільшення населення планети зробили Світовий океан першим не континентальним джерелом життєво важливих природних ресурсів.

Нерівномірність просторового розміщення багатьох важливих ресурсів на суші і зв'язаний з цим їхній дефіцит в окремих країнах спричиняють необхідність добувати зазначені ресурси з океану.

Собівартість одержання деяких видів продукції (наприклад, магнію і брому) з морських джерел нижче, ніж з наземних родовищ.

У сукупності ці і деякі інші фактори стимулюють промисловий видобуток природних багатств Світового океану.

Фактичні дані і результати наукових досліджень вказують на велике різноманіття морських ресурсів, вже використовуваних і перспективних для видобутку в майбутньому.

Гідрологічні ресурси

У господарській практиці морська вода використовується в промисловості і сільському господарстві. Це дозволяє замінити прісне водопостачання морським, що є актуальним для вододефіцитних приморських регіонів.

Основна маса морської води використовується для охолодження агрегатів на великих енергетичних і металургійних підприємствах, розташованих у приморських районах. Великі ТЕЦ, металургійні заводи з морським охолодженням існують в США, Канаді, країнах Ближнього і Середнього Сходу, деяких європейських державах. Підприємства з морськими охолоджувальними системами існують у Росії і на Україні. Наприклад, споживання морської води промисловими підприємствами Одеської і Кримської областей у недалекому минулому складало приблизно 30 % загального водоспоживання.

Також морська вода застосовується в нафтовій, хімічній і гірничодобувній промисловості. У деяких приморських АЕС морська вода використовується для охолодження ядерних реакторів.

Інший аспект безпосереднього використання морської води — транспортування промислових відходів. Прикладом тому є мідно-молібденова фабрика на острові Ванкувер (Канада), де відходи виносяться морською водою в прибережну (до 700 м від берега) частину затоки.

Морська вода також використовується й у сільському господарстві. Так, на посушливих узбережжях деяких середземноморських країн, у країнах Аравійського півострова, в Індії, Австралії і деяких інших країнах практикується полив рослин морською водою. В умовах жаркого клімату це робить рослини більш життєстійкими в порівнянні з культурами, зрошуваними прісною водою.

У Швеції балтійськими водами поливають прибережні пасовища. Безпосереднє застосування морської води для господарських потреб — актуальна сучасна проблема.

Також морську воду використовують для одержання прісної.

З усіх водних ресурсів Землі майже 94% складають солоні води Світового океану і лише приблизно 6% — прісні води суші. Людині потрібна, головним чином, прісна вода. Але в даний час відчувається її недолік, і з кожним роком проблема забезпечення водою набуває більшої гостроти. Один із найбільш ефективних способів забезпечення людства прісною водою є — опріснення солоних вод Світового океану.

Опріснення морських вод — технічно складна задача, проте промислове одержання прісної води з морської стало запроваджуватися в багатьох країнах. Зараз відомо близько 30 способів опріснення морської води. Зокрема, прісну воду отримують шляхом випаровування, заморожування, використання іонних процесів екстракції. Найбільш розроблений і широко застосовується метод дистиляції води. Саме дистиляційні установки (опріснювачі) — є основним засобом промислового опріснення води. Сучасні опріснювачі — складні, енергоміські спорудження. Чим більша продуктивність опріснювача, тим більше дорогого палива (нафта, газ, вугілля) споживає спарена з ним електростанція.

У світі діють приблизно 1000 різних за продуктивністю опріснювальних установок. Близько 70% із них знаходиться на узбережжі Червоного моря в нафтодобувних країнах Близького Сходу. Найбільш великий по продуктивності опріснювач знаходиться в м. Эль-Джубейль у Саудівській Аравії. Високопродуктивні опріснювачі є також в США, Мексиці, Перу, на Кубі, в Індонезії, Індії, Японії, Італії, Іспанії й в інших країнах.

За даними фахівців, у даний час світовий обсяг опріснення досягає 50 млн м³/добу. Однак слід зазначити, що значні обсяги опріснення морської води не вирішують глобальну проблему водопостачання людства.

Колосальні ресурси прісної води (близько 2000 км³) знаходяться у айсбергах. Водний запас крижаних гір, що відколюються від льодовиків і плавають в океані, приблизно дорівнює кількості води, що міститься в руслах рік світу. Відомо, що найбільша кількість айсбергів зустрічається у водах Антарктики. Чимало їх дрейфує у північно-західній частині Атлантичного океану і в районах Північного Льодовитого океану. Ось уже кілька десятиліть існує ідея використання айсбергів для одержання з них прісної води. Для цього айсберги необхідно за допомогою морських судів відбуксировувати до місць споживання прісної води. Прикладом, можуть бути технічні проекти і розрахунки доставки айсбергів до берегів Саудівської Аравії, Португалії. Так, для буксирування айсберга довжиною 1 км, шириною 600 м і висотою 300 м потрібні 5—6 буксирів потужністю 15 тис. кінських сил кожний. Загалом це реальний проект, що може бути запроваджений на практиці для постачання посушливих районів прісною водою.